Політологічний словник
Дарендорф Ральф Густав (нар. 1927) – німецький соціолог та політичний діяч. У своїх працях “Клас та класовий конфлікт в індустріальному суспільстві” (1957) та “Клас і свобода” (1972) автор аналізував суспільство з позицій розроблених ним теорії конфлікту та теорії соціальної стратифікації. У своїй концепції Д. відійшов від вчення К. Маркса про класовий антагонізм, що визначав сутність владних відносин у кожному суспільстві. Він характеризував класи як “соціальні угруповання, що конфліктують, основою визначення
яких є участь або позбавлення влади в будь-якій владній організації”. На відміну від Маркса, який розглядав класовий антагонізм як несучу конструкцію суспільства, Д. вважав, що конфлікт є визначальним чинником будь-якого суспільного об’єднання – від невеликої групи до суспільства загалом. Конфлікт він розглядав як “усі структурно побудовані відносини протилежності норм та очікувань, інститутів та груп”. Причину формування конфліктних груп Д. вбачав у відносинах панування та підкорення. В кожному об’єднанні його члени є носіями певних позицій, кожна позиція відповідає певній соціальній
ролі, однак різні ролі в конкретному об’єднанні мають неоднаковий авторитет. Внаслідок чого, наголошував Д., у кожному об’єднанні завжди можна вирізнити дві основні групи – правлячих та підлеглих, між якими точиться постійна боротьба. Він зазначав, що правляча група завжди зацікавлена у збереженні, а підлегла – у перерозподілі влади або авторитету. Розвиток зазначеної суперечності становить сутність будь-якого суспільного конфлікту. Д. виокремив основні фази конфлікту: легітимізовані ролеві відносини в суспільних об’єднаннях, дихотомний характер відносин стосовно авторитету між пануючими та підвладними, наявність протилежних “квазігруп”, щораз більше усвідомлення протилежних інтересів, формування конфліктних груп, конфлікт і, нарешті, новий перерозподіл авторитету в суспільному об’єднанні. “Квазігрупи”, на думку Д., – це групи, що існують у суспільстві, але ще не усвідомлюють сутності власних інтересів. їм притаманні “латентні” інтереси (від лат. latens – прихований або невиявлений). Останні перетворюються у “маніфестні” (ті, що відкрито виявляються) лише тоді, коли будуть висловлені через ідеологію. Результатом конкуренції або зіткнення груп є перерозподіл авторитету і влади в об’єднанні. Внаслідок цього конфлікт виступає джерелом суспільних змін. У свою чергу, наголошує Д., перерозподіл авторитету являє собою інституалізацію нового комплексу правлячих та підлеглих ролей, закладаючи тим самим підвалини для нових конфліктів. Таким чином, дійсність постає як процес конфліктів з приводу авторитету в різних типах об’єднань, що безперервно повторюється: “Не наявність, а відсутність конфлікту є чимось дивним і ненормальним”.
У своїй праці “Життєві шанси: підходи щодо соціальної та політичної теорії”” (1979) Д. зазначав, що категорія життєвих шансів набуває значення визначальної, покликаної замінити стару концепцію однолінійного прогресу, оскільки шанси є одночасно функцією двох елементів – можливостей вибору (тобто свободи) та соціальних зв’язків (тобто нерівності).
Ашин Г. К. Современные теории элиты. – М., 1985; Марченко М. Н. Политическая теория и политическая практика в развитых капиталистических странах. – М., 1992.
О. Бабкіна
Loading...