Державне управління
Державна політика. Напрям дій або утримання від них, обрані органами державної влади для вирішення певної проблеми або сукупності взаємопов’язаних проблем. Д. п. с
Засобом, що дозволяє державі досягнути певної мети в конкретній галузі, використовуючи правові, економічні, адміністративні методи впливу, спираючись на ресурси, які є в її розпорядженні. Коли проблема чітко окреслена, визначені основні завдання щодо її вирішення, а також необхідні для цього ресурси і засоби, тобто коли існує конкретний план дій, він
стає політикою. Загальний план дій державних органів для вирішення суспільних проблем включає такі елементи, як розробка політичної стратегії і цілей, оцінка витрат з альтернативних програм, їх обговорення, консультування, вибір і прийняття рішення, моніторинг виконання тощо. Найголовнішим результатом Д. п. є успіх у досягненні визначених цілей. При складанні планів соціально-економічного розвитку держави розробляються заходи у наступних напрямах: фінансова, грошова і цінова політика; структурна політика; аграрна політика; соціальна політика; регіональна економічна політика; зовнішньоекономічна політика. Усередині
кожного напряму можна виділити кілька напрямів Д. п. У межах загальної соціальної політики планується здійснити заходи в таких галузях, як зайнятість населення, пенсійне забезпечення, охорона здоров’я, освіта тощо. Економічна політика, у свою чергу, ділиться на промислову, податкову, тарифну, грошово-кредитну, цінову, митну, інвестиційну і т. д. Д. п. проголошують тільки певні органи державної влади, як правило, вищі, а здійснює вся система державного управління. Наприклад, за Конституцією України (ст. 85) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики належить до повноважень Верховної Ради України, а здійснення внутрішньої і зовнішньої політики віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 116). Як правило, Д. п. у певній сфері суспільної діяльності проголошується відповідним правовим актом. Згідно з положеннями про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади останні забезпечують проведення Д. п. у відповідній галузі діяльності. Здебільшого вони забезпечують підготовку проектів відповідних правових актів, якими регламентується проведення певної Д. п. в країні. Виокремлюють чотири головні інструменти політики, зокрема інформаційний (пов’язаний із наданням та збиранням інформації, консультуванням тощо), який відносять до м’яких засобів впливу; фінансовий (пов’язаний з економічними важелями впливу), що може здійснюватися як м’якими (пільги, дотації, дозволи, цільові інвестиції), так і жорсткими (заборони, штрафи, ліміти) засобами впливу; владний (влада, повноваження, здатність держави забороняти і дозволяти), що здебільшого використовує жорсткі методи впливу (законодавство та адміністрування); структурний, який передбачає використання власних державних організаційних засобів втілення політики в життя, тобто державних організацій, установ і підприємств. При розробці Д. п. можна виділити такі взаємопов’язані етапи: визначення головних цілей політики, їх пріоритетів, які випливають із довгострокових стратегічних напрямів і поточного діагностування; з’ясування умов, за яких буде реалізовуватися політика; формулювання проміжних цілей, що випливають із головних з урахуванням умов їх реалізації; розроблення проблемних завдань та визначення їх послідовності для реалізації накресленої економічної політики; визначення складних і простих політик, необхідних для реалізації цілей в очікуваних умовах; вибір відповідних інструментів і дій у межах кожної з обраних політик; діагностування та ідентифікація проблемних ситуацій. Крім парламенту, уряду і державної адміністрації у визначенні цілей і напрямів Д. п. активну участь беруть політичні партії, наукові центри й інститути, ЗМІ. Усе це ускладнює проблему знаходження соціального консенсусу різних політичних і соціальних сил щодо даного питання в умовах політичного плюралізму. Велике значення має також позиція виборців, на яку орієнтуються політичні і державні лідери. Політики прагнуть запропонувати кілька альтернативних варіантів вирішення проблеми, які оцінюються за заздалегідь вибраними критеріями. Важливість визначення альтернатив у тому, що при їх аналізі враховується весь спектр думок, а також створюються передумови для вибору оптимального шляху вирішення проблеми. Причому альтернативний вибір може бути зроблений на всіх етапах розвитку Д. п.: від вибору цілей до методів оцінки результатів політики.
Loading...