Державний сенат – створена на початку липня 1918 р. гетьманом П. Скоропадським вища судова інституція Української держави, що мала виконувати в Україні функції колишнього Правительствуючого сенату Російської імперії. Д. с. очолював президент, посада якого за рівнем платні й інших пільг дорівнювала посаді міністра. Д. с. складався з Адміністративного генерального суду (голова і 19 сенаторів), Карного генерального суду (голова і 11 сенаторів), Цивільного генерального суду (голова і 15 сенаторів;) і Загального зібрання сенату (10 сенаторів). Президент
Д. с. та сенатори призначалися з числа осіб з вищою юридичною освітою, які не менше 15 років працювали у судових відомствах на посаді судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду і вище або у стані присяжного адвоката чи викладали юридичні науки у вищих школах, а також з числа тих, хто мав вчений ступінь магістра або доктора. Сенатором Загального зібрання можна було стати і без 15-річного стажу, але за умови перебування на посаді міністра. Президент Д. с. і сенатори призначалися наказами гетьмана за поданням Ради міністрів. Президент разом з міністром юстиції повинен був звітувати перед гетьманом про стан
справ у своїй галузі і про поточну роботу. За службові злочини сенатори притягалися до відповідальності постановами уряду, затвердженими гетьманом, а за дисциплінарні вчинки відповідали перед Загальним зібранням сенату за поданням міністра юстиції як Генерального прокурора Української держави. Загальне зібрання сенату скликалося за позовом або президента сенату, або міністра юстиції як Генерального прокурора, або за вимогою 10 і більше сенаторів. У зібранні генеральних судів брали участь 45 сенаторів відповідних судів, а сполучені присутності складались з обраних на п’ять років тим чи іншим судом сенаторів (по 2 від кожного суду). Загальне зібрання сенату вирішувало питання про надання звання сенаторів старшим головам судових палат і прокурорам Загального зібрання та генеральних судів, про дисциплінарну відповідальність сенаторів, про увільнення з по сади через хворобу, про позбавлення звання сенатора Адміністративний генеральний суд Української держави розглядав справи, що за часів самодержавства належали до компетенції першого, другого, третього і четвертого департаментів російського сенату і особливої присутності з відчуження нерухомого майна на державну чи громадську користь. Цивільний та генеральні суди повинні були розв’язувати питання, що в минулому вносилися на розгляд касаційних департаментів, а Карний генеральний суд – ще й справи Головного військового суду і Головного військово-морського суду Російської імперії. Генеральним прокуроре: Української держави відтепер вважався міністр юстиції, тобто М. Чубинський. Загальному зібранні сенату. Незмінним президентом Державного сенату був М, Василенко. У січні І919 р. за рішенням Директорії Д. с. було ліквідовано і відновлено діяльність Генерального суду УНР.
(
1 votes, average:
5.00 out of 5)
Loading...