Головна ⇒ 📌Біологія ⇒ ЕКОЛОГІЧНІ ГРУПИ РОСЛИН

ЕКОЛОГІЧНІ ГРУПИ РОСЛИН

Розділ 5. ОРГАНІЗМИ І СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ

Тема 1. ОРГАНІЗМИ І СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ

§ 57. ЕКОЛОГІЧНІ ГРУПИ РОСЛИН

Екологічна група рослин – це сукупність різних за систематичними ознаками рослин, які мають низку спільних пристосувальних ознак до певного чинника середовища існування.

Світлолюбні, тіньолюбні та тіньовитривалі рослини – це екологічні групи рослин, що відзначаються пристосуванням до певної освітленості (пригадайте з уроків фізики, що таке освітленість).

До світлолюбних належать рослини степів, полів,

лук. Це мешканці відкритих, освітлених ділянок земної поверхні. У них розвинені підземні корені. Як правило, вони мають високе стебло порівняно з видами, які ростуть у затінку, розсічені листкові пластинки з опушенням або восковим нальотом, що зменшує випаровування води. У листках добре розвинена основна фотосинтезуюча тканина. Світлолюбними є береза, сосна, астрагал та інші рослини (мал. 112).

Мал. 112. Світлолюбні рослини: 1 – астрагал шерстистоквітковий; 2 – льон багаторічний

Рослини, що не витримують яскравого сонячного освітлення і здатні рости в затінених місцях, належать

до групи тіньолюбних. Це переважно трав’янисті рослини нижнього ярусу лісу, особливо вологих тропіків, а також широколистих та хвойних лісів помірної зони. Наприклад, купина запашна, копитняк європейський, конвалія травнева, фіалка запашна, барвінок великий (мал. 113). Такі рослини мають повзуче або лежаче стебло, листки з великими темно-зеленими листковими пластинками.

Є чимало й таких рослин, що ростуть на відкритих сонячних місцях, але витримують і затінення. Це тіньовитривалі рослини узлісь, розріджених лісів нижніх ярусів рослинного покриву лук. Наприклад, суниця лісова, латук дикий, пижмо звичайне, гравілат міський можуть зростати як на відкритих, добре освітлених місцях, так і в затінку (мал. 114).

Водяні, вологолюбні та посухостійкі – екологічні групи рослин, які виділяють за їх потребою у волозі, що є обов’язковою умовою росту і розвитку.

Водяні рослини, наприклад, елодея, альдрованда пухирчаста, водяний горіх, сальвінія плаваюча укорінюються в грунті водойм або вільно зависають у товщі води і лише під час цвітіння з’являються на поверхні (мал. 115, 1). Будова їх зумовлена особливостями існування у водному середовищі. У деяких із них, наприклад, ряски, глечиків жовтих, водяного горіха частина листків плаває на поверхні води, а частина занурена у воду.

Мал. 113. Тіньолюбні рослини: 1 – анемона лісова; 2 – конвалія травнева

Мал. 114. Тіньовитривалі рослини: 1 – чистотіл великий; 2 – барвінок великий

Вологолюбні рослини, наприклад, росичка, мохи зозулин льон та сфагнум, сусак зонтичний, очерет звичайний, осока гостра, перстач прямостоячий ростуть в умовах підвищеної вологості – на болотах, вологих грунтах тінистих лісів, заболочених луках тощо.

Багато рослин, наприклад, тонконіг, ковила, типчак, кактуси, верблюжа колючка зростають у посушливих місцях (степ, пустеля, напівпустеля). Це посухостійкі рослини (мал. 115, 2). Вони пристосувалися до великої освітленості, високих температур та нестачі вологи. Наприклад, верблюжа колючка має кореневу систему, яка здатна проникати на значну глибину, що дає змогу використовувати підгрунтові води. Кактуси мають добре розгалужену кореневу систему у поверхневих шарах грунту, що забезпечує ефективне вбирання вологи зі значної площі під час короткочасних дощів. У них зменшена площа листкових пластинок, потовщена кутикула, невелика кількість продихів, нерідко листки видозмінені на голки, лусочки тощо. Функцію фотосинтезу у кактусів, верблюжої колючки виконують зелені стебла.

Мал. 115. Екологічні групи рослин: 1 – водяна рослина сальвінія плаваюча: 2 – посухостійкі кактуси

Можна вказати багато рослин, що займають проміжне положення між вологолюбними та посухостійкими рослинами. Вони зростають в умовах достатньої зволоженості грунтів і можуть витримувати нетривалу посуху, наприклад, листяні дерева ясен, клен, дуб тощо. До рослин, які ростуть в умовах помірного зволоження, належать лучні трави (конюшина, тимофіївка тощо), хлібні злаки (жито, пшениця, ячмінь, овес тощо), більшість овочевих рослин (капуста, морква, буряк тощо), листяні дерева (береза, вільха) та багато чагарників.

Виділяють також екологічні групи рослин за їх пристосуванням до температури. Види, які нормально розвиваються при низьких температурах, називають холодостійкими. Це мохи, рослини тундри з низьким стеблом, яке часто стелиться по землі. У їх клітинному соку накопичуються цукри, що знижують можливість замерзання цитоплазми.

Теплолюбні види поширені у місцях, де переважають високі температури. Серед них баштанні культури: кавуни, дині.

Нарешті, ще один екологічний фактор – грунт. Усі ділянки грунту на земній поверхні – багаті чи бідні на поживні речовини – заселені рослинами. Так, росичка круглолиста, багно звичайне, журавлина ростуть на заболочених грунтах; іван-чай, очиток їдкий, сон широколистий – на піщаних, а редька дика, хвощ польовий – на кислих грунтах. Особливостями будови рослин вологих грунтів є дрібні жорсткі листки, малі клітини, добре розвинені механічні тканини, наявність кутикули тощо.

Мал. 116. Напівпаразит омела біла: 1 – на дереві; 2 – на кущі; 3 – на гілці

Є екологічна група рослин, що ростуть на грунтах із високою засоленістю. До них належать солянка, содник, курай м’ясистий та кущі – тамарикс, волоснець, прибережниця.

Паразити та напівпаразити. Особливу екологічну групу становлять рослини, які мають низку пристосувань до паразитичного способу життя.

Більшість цих рослин зберегли зелене забарвлення і здатність до фотосинтезу. Це рослини-напівпаразити, у яких зелені, добре розвинені стебла та листки, здатні до фотосинтезу, але розчин мінеральних речовин вони отримують завдяки паразитуванні на інших рослинах. Замість коренів вони мають присоски, що проникають у тканини кореня або пагонів рослини-хазяїна. До напівпаразитів належить напівкущ омела біла, що паразитує на кронах дерев (мал. 116).

А такі рослини, як гніздівка, надборідник, вовчок, петрів хрест повністю втратили здатність до фотосинтезу, а, відповідно, і зелене забарвлення пагонів. Це рослини-паразити. їх тіло набуло буруватого або рожевуватого забарвлення, листки при цьому видозмінилися на соковиті луски. Влітку можете знайти вовчок, що паразитує на коренях соняшника, петрів хрест – паразит коренів ліщини, види роду повитиці – паразити стебел та пагонів дикорослих і культурних рослин (мал. 117).

Мал. 117. Рослини-паразити: 1 – вовчок; 2 – петрів хрест

Перегляньте ще раз цей текст, і ви дійдете висновку, що рослини пристосувалися до різних температур, різної освітленості, вологості, різних грунтів, здавалося б, не придатних для життя. І кожному виду рослин добре у своєму довкіллі. Якби ви могли побачити у природі всі екологічні групи рослин, то сказали б: “Усі вони закохані в життя!”.

Рослини поділяють на екологічні групи за пристосуванням їх до таких екологічних чинників: світло, температура, волога, склад грунту. Відповідно виділяють рослини: світлолюбні, тіньовитривалі та тіньолюбні; водяні, вологолюбні та посухостійкі; холодостійкі та теплолюбні. Особливу екологічну групу становлять рослини-паразити та напівпаразити.