ЕКСКУРСІЯ ДО ШКІЛЬНОЇ МАЙСТЕРНІ З ОБРОБКИ ТКАНИНИ. ОДЯГ І ВЗУТТЯ. ОЗДОБЛЕННЯ ОДЯГУ ТА ВЗУТТЯ
Мета: провести екскурсію до шкільної майстерні з обробки тканини, ознайомити учнів з видами оздоблення одягу та взуття, з українською вишиванкою, видами вишивки; розвивати спостережливість, увагу, пам’ять; виховувати інтерес до народних традицій та творчості, культури українського народу, до уроків трудового навчання.
Обладнання: колекція українських вишиванок; зразки вишивки; зразки різного оздоблення одягу; мультимедійна дошка.
Хід уроку
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
1. Привітання
Рада, діти, вас вітати,
Щастя і добра
Посміхніться всім довкола:
Сонцю, небу, квітам, людям,
І тоді обов’язково
День для всіх щасливим буде!
2. Перевірка готовності до уроку
3. Упорядкування робочих місць
II. СПРИЙМАННЯ Й УСВІДОМЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Повідомлення теми та мети уроку
– Сьогодні ми завітаємо до шкільної майстерні з обробки тканини. Ознайомимось з українською вишиванкою, рушниками та сорочками, видами вишиванок, засобами вишивання.
Слід пам’ятати, що екскурсія – це такий самий урок, як заняття у класі, тому на ньому також слід дотримуватися певних правил.
– Уважно слухати,
– Не можна порушувати порядок і дисципліну.
– У майстерні триматися всім разом, переходити від одного робочого місця до іншого спокійно, без метушні.
– Ставати так, щоб усім було видно.
2. Розповідь учителя
Мультимедійна презентація
– Одяг та взуття людини мають бути не тільки зручними й якісними, а й красиво оздобленими. Українці традиційно прикрашають одяг, взуття та рушники вишивкою.
Українська вишивка – один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку (наволочки, рушники тощо).
1) Українська сорочка.
– Українська сорочка-вишиванка… Вона ввібрала в себе теплоту сонця і запах трави, шум гаїв і блакить небес, розкішні барви землі і смуток чарівної пісні.
Жіноча сорочка-вишиванка належить до найдавнішого одягу наших предків. Можна припустити, що за княжих часів в Україні-Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали приблизно такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини чи всього Лівобережжя. Вони були без коміра, лише з вузькою лямівкою по краях зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї.
З якого матеріалу шилися сорочки? Яку роль відігравав їхній колір?
Матеріалом для пошиття сорочок служило біле лляне полотно. Для святкових сорочок використовувалося полотно, виготовлене з ніжніших чоловічих стебел – плоскіні. Полотно, зіткане з матірки, йшло на пошиття буденних сорочок, а також на нижню частину сорочок із підтичкою.
Кожен колір у вишиванці був символічним. Біле полотнище сорочки служило для підкреслення, збільшення, символізувало невинність і чистоту. Сорочки вишивалися здебільшого червоними і чорними нитками. Червоний колір – це колір сонця, символ життя, свободи; чорний – колір землі, символ добробуту, достатку, іноді – смутку. Рідше вишивку доповнювали мережива, виконані зеленими, блакитними, жовтими та синіми нитками.
Щоправда, світогляд і світопізнання наших пращурів, як натепер, були достатньо таємничі, отож “мову” вишитої сорочки ми сприймаємо здебільшого як сукупність візерунків, гру кольорів, майстерність вишивальниць.
У народі складено багато прислів’їв та приказок про сорочку-вишиванку.
– Рукави – як писанка, а личко – як маків цвіт.
– Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полички вишиті.
– У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна – та й та біла щодня.
– Хочеш сорочку мати – не треба зівати.
– До Великодня сорочка хоч і лихенька, аби біленька.
– Як неділя, то й сорочка біла.
– Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
2) Український рушник.
Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було, здається, в Україні жодної оселі, котрої хазяї не прикрашали б рушниками. Хоч би яке убоге судилося їм життя – чи то була одинока хатина вдови, чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України, чи курна хата поміщика – всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, що родина без дітей. Рушник символізував обличчя оселі, а також – лице господині.
Ще в дохристиянські часи, вірячи в те, що в душах живуть божества, наші предки обвішували дерева рушниками-обручками, таким чином задобрюючи їх.
Рушники допомагали берегти Берегиню – людську оселю – все, що в ній є, що нажито, збережено від своїх батьків і дідусів, чим збагатилися і освятилися, хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом чи спогадом у цій хаті.
Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибрана хата, а в ній – чисті рушники. Недарма в народній пісні мати вчить доньку:
Тримай хаточку, як у віночку,
А рушничок на кілочку.
Тримай відерця чистенькі і води повненькі,
Прийдуть овці пити водиці,
Будуть тебе хвалити.
У різних районах України рушник називали по-різному, залежно від його призначення. Приміром, рушник для витирання рук і обличчя – втирачем, для посуду, стола і лави – стирачем, або стирком, для пов’язування сватів – плечовиком…
Відповідно до призначення, рушники різнилися за технікою виконання. Утирачі і стирники (стирачі) найчастіше ткали із цупких ниток. Покутники, подарункові, плечовики – із тонкого, гарно вибіленого полотна (для пов’язування сватів). Цікава деталь: коли починалася робота над виготовленням обрядових та весільних рушників, чоловікам заборонялося заходити до хати. Жінки починали ткати рушники тільки середи, п’ятниці або суботи – у так звані жіночі дні.
По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Рушником накривали діжку, після випікання хліб ставили під образами. Гарно оздобленим рушником накривали паску чи яблука, коли йшли святити.
Вишиваний рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Згадаймо про його значення: із рушником, хлібом-сіллю приходили до породілля, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали у далеку путь батька, чоловіка, сина; шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей.
Рушник. Він пройшов крізь віки, і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до своїх батьків.
Фізкультхвилинка
Раз-два – дерева! | (Руки вгору, підвестися.) |
Три-чотири – вийшли звірі! | (Ходьба на місці.) |
П’ять-шість – пада лист! | (Присідання.) |
Сім-вісім – птахи в лісі, | (Руки в сторони.) |
Дев’ять-десять – он сунички | (Присідання.) |
Підвели червоні личка! | (Руки вгору, підвестися, усміхнутися.) |
3. Демонстрування та аналіз зразка
1) Інструктаж учителя.
– Вишивка може бути виконана різними способами: гладь, хрестик, мережіння, бігунець, плетіння тощо.
– Розгляньте зразки та знайдіть різні види вишивки. Спробуйте відтворити один із них самостійно.
2) Повторення правил безпеки під час роботи.
III. ПРАКТИЧНА РОБОТА УЧНІВ
ІV. ПІДСУМОК УРОКУ
– Чи сподобався вам урок?
– З чим ми сьогодні ознайомилися?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...