Ергономічні вимоги до режимів праці та відпочинку, Ергономічні проблеми безпеки життєдіяльності
Безпека життєдіяльності
1. ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
1.3. Ергономічні проблеми безпеки життєдіяльності
1.3.3. Ергономічні вимоги до режимів праці та відпочинку
Продуктивність праці, працездатність людини в багатьох випадках визначаються правильним встановленням режиму праці та відпочинку, що означає зміну періодів праці та відпочинку протягом доби, тижня та довшого терміну.
Реалізація основних ергономічних вимог до режимів праці та відпочинку дає змогу забезпечити необхідний рівень працездатності, зменшити втому,
При розробленні режимів праці та відпочинку необхідно встановити:
– – тривалість періодів безперервної праці протягом доби (тривалість робочої зміни);
– – інтервали між періодами безперервної праці (між змінами);
– – кількість змін, які забезпечують чергування;
– – тривалість та форму відпочинку.
Для операторів, які працюють з екранами дисплеїв та інших індикаторів, можуть бути рекомендовані такі режими праці та відпочинку.
Тривалість безперервної праці не повинна перевищувати 4 – 6 год. В іншому випадку працездатність через втому зору
Для обслуговуючого персоналу, при роботі якого допускаються нерегламентовані перерви і не потрібне постійне перебування на місці праці, тривалість безперервної праці може перевищувати 6 год.
Тривалість відпочинку повинна бути у 2 рази (а при інтенсивному навантаженні – у 3 рази) більшою, ніж тривалість безперервної роботи.
Максимальний інтервал між періодами праці не повинен перевищувати 48 год., тому що більша тривалість відпочинку призводить до значного збільшення часу спрацьованості (у 4 – 10 разів).
Організація відпочинку має дві мети:
– зняти втому, яка виникла внаслідок попередньої праці;
– забезпечити швидке включення у роботу відпочиваючої зміни (збереження трудової готовності).
При організації відпочинку між періодами праці потрібно передбачити використання різних його форм – активної і пасивної.
Під активною формою відпочинку розуміють переключення на інший вид діяльності (у тому числі спортивні ігри тощо). Пасивна форма відпочинку у процесі праці – це прийняття оператором зручної пози, яка потрібна для розслаблення м’язів. У неробочий час сон є пасивною формою відпочинку Часто персонал, який змінюється з чергування, має схильність увесь вільний час присвячувати сну як вдень, так і вночі. Така форма відпочинку не є оптимальною і не знімає втоми. Річ у тому, що емоційна напруга – це специфічна втома, мобілізація уваги має дуже різні наслідки, які порушують нормальне засинання та знижують глибину сну. Тому необхідна дія, яка знижує стан напруги.
Водночас прямий перехід від сну до чергування збільшує час включення у роботу, що супроводжується розпорошенням уваги, періодом дрімання. Тут також треба полегшити перехід людини до праці.
Питання чергування змін протягом доби мусить вирішуватися на основі врахування добової ритміки фізіологічних функцій, а також таких міркувань, як організація харчування, особливості місця проживання, поїздка на роботу тощо. Добова ритміка фізіологічних функцій – це закономірні циклічні зміни активності організму людини протягом доби. Досвід показує, що протягом доби існують 2 яскраво виражені цикли зниження активності: вдень – з 13-ї до 15-ї години, вночі – з півночі до 5-ї години. У цей час кількість помилок оператора помітно збільшується. Тому початок зміни потрібно встановити о 8-й – 9-й годині, коли початок роботи збігається з піднесенням загальної активності організму.
При організації праці протягом тижня, місяця потрібно враховувати ту обставину, що з часом організм людини пристосовується до нічної праці і часто злам складеного стереотипу негативно впливає на його працездатність. Разом з тим тривала праця в нічну зміну порушує соціальні та інші зв’язки, що викликає негативну психологічну реакцію. Тому доцільніше чергувати роботу у денну та нічну зміни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...