Фактори економічного зростання – особисті та речові фактори виробництва, які визначають масштаби збільшення ВВП, можливості підвищення ефективності, поліпшення якості економічного зростання і добробуту населення. Основними Ф. е. з. є: кількість і якість трудових ресурсів; кількість і якість природних ресурсів; обсяг основного капіталу; технології; науково-технічний прогрес; інформаційні ресурси; фактор сукупного попиту; фактори розподілу (розподіл виробничих ресурсів за галузями, підприємствами, регіонами країни; існуючий в суспільстві
порядок розподілу доходів між суб’єктами господарської діяльності; розподіл національного доходу серед різних верств населення) та ін. За елементами економічної системи в межах продуктивних сил виділяють такі Ф. е. з.: людина (основна продуктивна сила); засоби праці (синонім техніки); наука як специфічна продуктивна сила; інформація; форми і методи організації виробництва та ін. Кожний із цих факторів, своєю чергою, складається з окремих компонентів. Зокрема, окремими Ф. е. з. людини є рівень освіти та професійної підготовки працездатного населення, його здатність засвоювати нові знання і використовувати їх для
вдосконалення техніки і технології, а також ініціативність, самодисципліна, рівень культури (в т. ч. технологічної, ділової та ін.), рівень економічного мислення. Поєднання окремих факторів в цілісність формує в межах продуктивних сил складніші фактори. Так, інтеграція науки і техніки, їх взаємодія утворюють новий фактор – науково-технічний прогрес; революційна форма НТП – науково-технічна революція – здійснює переворот у кожному з елементів продуктивних сил (див. Науково-технічний прогрес). Відбуваються докорінні перетворення головної продуктивної сили – працівника, які полягають у радикальній зміні змісту праці, гармонійному поєднанні розумових, фізичних, психічних зусиль людини, в її духовному збагаченні, передбачають перевагу розумових зусиль, високий рівень освіти і кваліфікації робочої сили, що забезпечить професійну мобільність людини. Відбувається докорінна зміна предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із наперед заданими властивостями, впровадження принципово нових форм і методів організації виробництва і праці, революція у використовуваних людьми силах природи (використання ядерної та термоядерної енергії, енергії Сонця тощо). Зокрема, у межах техніко-економічних відносин окремими Ф. е. з. є оптимальний розмір підприємств (завдяки чому досягається ефект масштабу), спеціалізація та кооперація виробництва, а також кооперація праці. Продуктивні сили і техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. Оскільки розрізняють три технологічні способи виробництва (основані на ручній, машинній і автоматизованій праці), які навіть у розвинених країнах світу поєднуються у різних пропорціях, то найпотужнішим Ф. е. з. є таке їх співвідношення, за якого частка першого є меншою від частки другого, а частка третього більша за частки другого. У межах організаційно-економічних відносин Ф. е. з. – впровадження передових методів управління підприємством (менеджменту), організація маркетингових досліджень та ін. В межах відносин економічної власності Ф. е. з. є: реальний плюралізм типів і форм власності; оптимальне співвідношення між ними за переважання трудової колективної власності; ступінь демократизації акціонерної і державної власності; справедливий перерозподіл національного доходу через державний бюджет, а отже, відсутність різкої диференціації в доходах; ефективна система заробітної плати та ін. У межах господарського механізму такими факторами є: оптимальне поєднання ринкових важелів саморегуляції з державним регулюванням; конкуренція, передусім досконала, в межах ринкової економіки; домінування економічних важелів державного регулювання порівняно з адміністративними (серед економічних важелів важливу роль відіграють форми економічної політики – податкова, грошово-кредитна, інноваційна); економічна реалізація власності на засоби виробництва.
Loading...