Форма державного устрою
Політологічний словник
Форма державного устрою – адміністративно-територіальна організація держави, якою визначається система відносин держави як цілого та її складовими частинами – адміністративно-територіальними чи національно-територіальними одиницями. Характер таких відносин визначає три відомі нині Ф. д. у. – унітарну, федеративну та конфедеративну. Якщо унітарну Ф. д. у. називають простою, то федерацію та конфедерацію – складною. Щоправда, існує думка лише про дві Ф. д. у., оскільки конфедерація, так само як співдружність
Що стосується конфедерації як Ф. д. у., то вона справді істотно відрізняється від перших двох форм, оскільки це, як правило, міжнародно-правова організація суверенних держав, створена з метою координації деяких зовнішньополітичних функцій. Як єдине ціле держава конфедеративного типу виступає лише у зовнішніх зносинах, тоді як у внутрішньополітичному аспекті суб’єкти конфедерації керуються власними конституціями. Визначальним чинником для конфедеративного устрою є наявність суверенітету. Порівнюючи дві форми державного устрою – федерацію і конфедерацію, слід зазначити, що відмінність між ними не лише в обсягах суверенітету, а й у самій правовій основі творення: якщо правовою основою конфедерації є союзний договір, то федерації – конституція. На відміну від федерації – об’єднання кількох автономних утворень з метою розв’язання центральною владою спільних для її суб’єктів завдань – за конфедерації рішення із загальних для членів союзу питань не обов’язкові для виконання кожним суб’єктом конфедерації. Кожен член конфедерації має право не застосовувати правові акти конфедерації на власній території, а також кожен з них має право на сецесію – односторонній вихід з конфедеративного союзу. За умов федеративного устрою такого права немає. За умов конфедерації чи федерації по-різному формується бюджетна система. У першому випадку бюджет формується за рахунок добровільних внесків її членів. Дуже часто немає єдиної грошової та судової систем, армії тощо. Діють лише ті органи, які необхідні для здійснення спільних завдань, виокремлених у договірних актах. До кола їхніх завдань входить незначний обсяг питань – війна і мир, зовнішня політика, загальна інфраструктура комунікацій тощо. Натомість у державах федеративного типу відчутним є верховенство федеральної влади. Останнім часом виявляється тенденція, особливо у країнах з ліберально-демократичними режимами, рухатися у напрямку децентралізації управління і деконцентрації влади, що відбувається не лише за умов федеративного державного устрою, а й унітарного. У зв’язку з цим фахівці відзначають зближення функціональних характеристик унітарних держав з децентралізованим управлінням та держав з федеративним державним устроєм. Прикладом цього може бути реальний стан функціонування державного устрою у таких унітарних країнах, як Велика Британія, де Шотландія та Північна Ірландія мають особливий статус та особливі стосунки з центральною владою; Іспанія – особливий режим автономного функціонування Басконії і Каталонії, деяких інших провінцій; Україна – особливий, конституційно визначений статус Республіки Крим.
Л. Шкляр