ФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ І ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ
Розділ 1. Загальна економіко-географічна характеристика світу
Тема 1. Політична карта світу
§ 4. ФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ І ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ
Форми адміністративно-територіального устрою держави. Форма державного уст рою – це спосіб територіальної організації держави, що встановлює порядок поділу країни на частини і визначає характер відносин між центральними і місцевими органами влади. Нині у світі розрізняють дві головні форми державного устрою – просту (унітарну) і складну (федеративну).
Проста,
Складна
У федеративних державах ознаки державного утворення притаманні і державі, і її суб’єктам (республікам, штатам, землям, кантонам тощо). У федеративній державі поряд з єдиними (федеральними) законами та органами влади існують і закони та органи влади суб’єктів федерації. Проте вони, так би мовити, “другого порядку”. Для відстоювання інтересів суб’єктів федерації у більшості федеративних держав вищий законодавчий орган складається з двох палат, одна з яких забезпечує представництво таких суб’єктів. Такими є, наприклад, функції Сенату в Конгресі США.
Історична довідка
Про конфедерацію як форму державного устрою. Інколи серед форм державного устрою називають конфедерацію (від лат. confoederatio – союзний договір) – об’єднання суверенних держав, створене для забезпечення спільних інтересів. На відміну від федерації, правовою основою конфедерації є не конституція, а договір. У конфедерації немає єдиного громадянства і єдиних збройних сил.
У минулому конфедераціями були, наприклад, Конфедерація Нідерландів (1579-1795 рр.) і США (формально з 1776-1787, фактично до 60-х років XIX ст.), Германський Союз (1815-1866 рр.) і Австро-Угорщина (до 1918 р.) тощо. Остання конфедерація сучасності – Швейцарська Конфедерація, яка, попри таку офіційну назву, за своїм устроєм є федерацією (з 1848 р.).
Мал. 5. Форми державного правління країн світу
Форми державного правління. Форма правління – це організація державної влади. Традиційно розрізняють дві основні форми правління – республіка і монархія, підгрунтям яких є різні джерела влади (народ, монарх) і спосіб формування вищих органів державної влади (вибори, призначення, наслідування тощо) (мал. 5).
За республіканської форми правління, що є найпоширенішою у світі, вища влада в державі належить обраним на визначений термін представницьким органам. Такими органами є парламент, якому належить законодавча влада, і уряд, що має виконавчу владу. Глава республіки – президент – також обирається на визначений термін.
Залежно від розподілу повноважень між парламентом і президентом розрізняють республіку: президентську, парламентську, президентсько-парламентську.
У президентській республіці глава держави, якого обирає народ, є водночас і главою уряду. Отже, він має дуже великі повноваження, призначає та звільняє членів уряду на власний розсуд. Однак він не може розпустити парламент, а парламент не може висловити недовіру урядові. Серед президентських республік, зокрема, Росія, США, Бразилія, Єгипет, ПАР, Уганда та ін.
У парламентській республіці роль президента значно менша, верховенство має парламент. Саме парламент обирає президента, якому він звітує. Так само більшість парламенту формує уряд, в руках якого й зосереджена влада. При цьому президент має право розпустити парламент. Така форма правління поширилася у європейських (Греція,
Естонія, Італія, Угорщина, ФРН тощо) і азійських країнах (Індія, Ізраїль та ін.).
Президентсько-парламентська (змішана) республіка передбачає поєднання сильної президентської влади і ефективного контролю парламенту за діяльністю уряду. Президента за умов такої форми правління обирають на прямих виборах, він є главою держави і виконавчої влади. Уряд, очолений прем’єр-міністром, несе політичну відповідальність водночас перед президентом і парламентом. Змішана республіканська форма правління характерна для Франції, Австрії, Болгарії, Польщі, Фінляндії, а також для більшості країн, що утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу, у тому числі для України.
Проблема
В Україні існують різні, інколи протилежні думки щодо ефективності існуючого розподілу повноважень між парламентом і президентом. А як ви вважаєте, чи слід змінити президентсько-парламентську форму державного правління в нашій країні на іншу – президентську або, можливо, парламентську?
Така форма правління, як монархія (від грец. monarchia – єдиновладдя), означає, що влада цілком або частково зосереджена у руках одноосібного глави держави – монарха. Зазвичай влада монарха є довічною і передається у спадок нащадкам. Лише в Малайзії та Об’єднаних Арабських Еміратах монархи обираються (серед правителів-спадкоємців) на п’ятирічний термін.
Розрізняють кілька різновидів монархії – конституційна, абсолютна, теократична. Найпоширеніша у світі конституційна монархія, де реальна законодавча влада на лежить парламенту, а виконавча – уряду. Сам же монарх зазвичай має церемоніальне значення, тобто царює, але, по суті, не править. Прикладами є Данія, Швеція, Норвегія, Іспанія, Японія.
Мал. 6. Королівська родина Великої Британії
Реалії сьогодення
Влада монарха. На відміну від деяких інших суто символічних монархів, наприклад, королева Великої Британії Єлизавета II (мал. 6), що посідає трон вже понад 50 років, може реально впливати на політичне життя держави. Вона має право скликати та розпускати парламент, може призначати прем’єр-міністра, затверджувати закони, дарувати нагороди, проголошувати помилування.
На сучасній політичній карті ще збереглося кілька абсолютних монархій, де уряд та інші органи влади відповідальні лише перед монархом, як головою держави, а парламенту взагалі немає або він є дорадчим органом. Прикладами є Катар, Бруней, ОАЕ, Оман.
Різновидом абсолютної монархії є теократична монархія, де глава держави є водночас главою церкви. До цього типу монархій належать дві держави – Ватикан (глава усіх католиків – Папа Римський) і Саудівська Аравія (глава – король, що має титул “зберігача священних ісламських мечетей”).
Крім двох основних форм правління, ще розрізняють такі специфічні форми правління, як Британська Співдружність і Джамахірія.
Британська Співдружність – форма правління, що поширюється на територію понад десятка держав, колишніх домініонів Великої Британії (Австралія, Канада, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Тувалу, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Гренада, Ямайка та ін.). Формально главою держави у кожній з цих країн є британський монарх. На місцях його функції виконує генерал-губернатор, якого призначає монарх за поданням уряду країни з її громадян. Однак дійсним керівником у країнах Співдружності є прем’єр-міністр, що очолює уряд. Ці країни мають також і свій парламент. Мешканці цих держав є громадянами своїх країн, а не підданими британського монарха.
Джамахірія (арабською – народовладдя) є особливою формою державного правління і представлена у єдиній країні світу – Лівії. Тут офіційно скасовано уряд, парламент, ліквідовано політичні партії. Верховним органом влади є Загальний народний конгрес, який обирається один раз на рік. Є також постійно діючі виборні народні збори і комітети, що об’єднують усе доросле населення за територіальним принципом і наділені правом законодавчої ініціативи.
УЗАГАЛЬНЕННЯ
Розрізняють дві головні форми державного устрою – просту (унітарну) і складну (федеративну).
Розрізняють такі форми правління: республіка (президентська, парламентська, президентсько-парламентська), монархія (конституційна, абсолютна, теократична), Британська Співдружність і Джамахірія.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...