Функції і труднощі спілкування – СПІЛКУВАННЯ
ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
СПІЛКУВАННЯ
Функції і труднощі спілкування
Функції спілкування різноманітні. їх можна виявити під час порівняльного аналізу спілкування людини з різними партнерами, у різних умовах, залежно від засобів впливу на поведінку і психіку учасників спілкування, які використовують.
У системі взаємозв’язків людини з іншими людьми виокремлюють такі функції спілкування:
– інформаційно-комунікативна;
– регулятивно-комунікативна;
– афективно-комунікативна.
Інформаційно-комунікативна
Регулятивно-комунікативна функція спілкування спрямована на організацію взаємодії між людьми, а також на корекцію людиною своєї діяльності чи стану. Ця функція має співвідносити мотиви, потреби, наміри, цілі, завдання діяльності учасників взаємодії, корегувати перебіг виконання запланованих програм, регулювати діяльність. Спілкування при цьому може бути спрямоване на досягнення спрацьованості, згуртованості, встановлення вольової єдності дій людей, об’єднаних і в малі контактні групи, і у великі спільноти (наприклад, бригади, які спрацювалися на виробництві, військові підрозділи тощо).
Показником ефективності реалізації цієї функції спілкування є ступінь задоволеності спільною діяльністю й спілкуванням, з одного боку, і їхніми результатами – з іншого.
Афективно-комунікативна функція спілкування представляє процес привнесення зміни в стан людей, цей процес можливий і в разі спеціального (цілеспрямованого), і під час мимовільного впливу. У першому випадку свідомість та емоції змінюються під впливом зараження (процесу передавання емоційного стану від інших людей), навіювання чи переконання. Потреба людини в зміні свого стану виявляється в неї як бажання виговоритися, вилити душу тощо. Завдяки спілкуванню в людини змінюється загальний настрій, що відповідає інформаційній теорії систем. Саме спілкування може і підсилювати, і знижувати ступінь психологічного напруження.
У процесі спілкування діють механізми соціальної перцепції, люди краще пізнають один одного. Обмінюючись враженнями, вони ліпше починають розуміти себе, вчаться бачити свої чесноти й недоліки. Спілкування з реальним партнером, як зазначено вище, можна здійснювати за допомогою різноманітних засобів передавання інформації: мови, жестів, міміки, пантоміміки та ін. Люди відрізняються між собою умінням використовувати ці засоби. Нерідко в розмові слова мають менше значення, ніж інтонація, з якою їх вимовляють. Те саме можна сказати і про жести: часом один жест може цілком змінити зміст вимовлених слів.
Проблема організації ефективного спілкування передбачає вивчення правил спілкування, виокремлення орієнтованої основи останнього й побудову стратегій з використанням різних видів зворотного зв’язку в спілкуванні.
Труднощі спілкування можна розглянути з позицій різних галузей психології: загальної, вікової і педагогічної, соціальної, психології праці, юридичної і медичної, психології індивідуальних відмінностей.
Під час спілкування в його учасників наявні різні стани, у кожного виявляються ті чи інші психічні властивості особистості.
З позицій загальної психології ми можемо не тільки досліджувати типові для всіх нормальних людей феномени спілкування, закономірності й механізми його перебігу, а й виявляти труднощі спілкування, тобто ті характеристики психічних процесів, станів і властивостей особистості, які не відповідають критеріям психологічно оптимального спілкування.
Яке спілкування вважають психологічно оптимальним? На нашу думку, психологічно оптимальним є таке спілкування, у якому реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, які зумовлюють ці цілі, і за допомогою таких способів, що не спричинюють у партнерів відчуття незадоволення.
Психологічно оптимальним може бути також спілкування, у якому партнерам вдається зберегти бажану для кожного з них суб’єктивну дистанцію.
Оскільки спілкування – це взаємодія принаймні двох людей, то труднощі в його перебігу (йдеться про суб’єктивні) може породжувати один з учасників чи відразу обидва.
Психологічними причинами цього можуть бути: нереальні цілі, неадекватна оцінка партнера, його здібностей та інтересів, неправильні уявлення про власні можливості й нерозуміння характеру оцінки й ставлення партнера, вживання не придатних до цієї ситуації способів звертання до партнера.
Труднощі спілкування. Особливості розглянутих труднощів значною мірою залежать від змісту чи спрямованості мотивації; її вплив виявляється в порушенні будь-якої з функцій спілкування (перцептивної, комунікативної тощо). Існує також особливий вид труднощів, які полягають у неможливості реалізації значущих для особистості мотивів з людьми зі свого оточення. Цю категорію труднощів не всі усвідомлюють, тому що це вимагає досить розвинутої рефлексії, але її переживають, і виявляється вона у скаргах на відсутність розуміння з боку партнерів.
Деякі автори цілком обгрунтовано стверджують, що структуру міжособистісного спілкування потрібно розглядати з боку внутрішньої (спонукання до дії) і зовнішньої (засоби, способи) комунікації. У реальних актах спілкування ці грані взаємозалежні.
Як і будь-яка дія, комунікативний акт містить орієнтовану й інструментальну частини. Орієнтована частина передбачає аналіз ситуації спілкування, формування адекватного уявлення про партнера. Ефективність орієнтованої частини комунікативного акту визначає ефективність дії загалом. Одним із виявів неефективності цієї частини комунікації є суб’єктивне відчуття нерозуміння партнера, неможливість створити його цілісний образ і, отже, правильно організовувати свої дії.
Інструментальну частину становить уміння адекватно висловлювати свої думки, обирати спосіб комунікації відповідно до особливостей партнера й атмосфери спілкування, а це, зокрема, має спиратися на розуміння партнера й ситуації загалом.
Нерозуміння є наслідком інструментальних труднощів партнера, тому позначається на формуванні ставлення до нього. Факти засвідчують, що людей, спілкування яких ускладнене на інструментальному рівні, сприймають негативно.
Труднощі в спілкуванні можуть виникати також через належність його учасників до різних вікових груп. Відмінність життєвого досвіду представників різних вікових груп щодо спілкування виявляється в неоднаковому рівні розвитку та вияві пізнавальних процесів під час контактів з іншою людиною, неоднаковому запасі й характері переживань, неоднаковому розмаїтті поведінкових форм. Усе це по-різному співвідноситься з мотиваційною сферою, яка в кожній віковій групі має свою специфіку.
Аналізуючи труднощі, пов’язані з віком тих, хто спілкується, треба обов’язково враховувати психологічні характеристики кожної вікової групи і брати до уваги те, як вони виявляються в дитини, підлітка, юнака, дівчини, дорослих чоловіка і жінки, у літніх і старих. Особливу увагу потрібно звертати на залежність між типовим для кожного віку рівнем розвитку психічних процесів і властивостей особистості і такими специфічними для партнерів характеристиками, як їхня здатність до емпатії, децентрації, рефлексії, ідентифікації, до збагачення іншої людини за допомогою інтуїції.
З позицій педагогічної психології виокремлюють інші труднощі спілкування.
Труднощі педагогічного спілкування можна об’єднати в три основні групи: інформаційні, регуляційні, афективні.
Інформаційні труднощі виявляються у невмінні повідомити що-небудь, висловити свою думку, уточнити, додати, продовжити відповідь, завершити думку, з ініціювати пропозицію, допомогти розпочати розмову, “задати тон”, формулювати “вузькі” питання, що вимагають коротких, передбачуваних відповідей, і “широкі”, проблемні, творчі питання.
Регуляційні труднощі пов’язані з невмінням стимулювати активність вихованців.
Труднощі реалізації афективних функцій виявляються в невмінні схвалювати висловлювання учнів, погоджуватися з ними, підкреслювати правильність мовного оформлення, безпомилковість висловлювань, похвалити за гарну поведінку, активну роботу, висловити незгоду з окремою думкою, невдоволення з приводу помилки, негативно реагувати на порушення дисципліни.
Соціально-психологічні труднощі спілкування часто переживають керівники. Як ключові виокремлюють три групи труднощів спілкування в управлінському середовищі.
Першу групу становлять труднощі, пов’язані з процесом входження особистості в групу. Для них можуть бути характерні такі особистісні особливості керівників: неприйняття іншої людини, відсутність інтересу до неї, замкнутість, внутрішня скутість, нестриманість.
До другої групи входять труднощі спілкування, пов’язані з розвитком відносин, групових процесів, із групотворенням, збереженням групової єдності. Для керівників характерно: прагнення посісти у взаємодії позицію експерта, судді; негнучкість рольової поведінки; неприйняття допомоги з боку партнерів; прагнення допомагати партнеру без “запиту” з його боку: центрація на зміст власного “Я”; ставлення до іншої людини в межах “належного”, а не реального; декларація псевдоспільності: партнерам приписують позиції, цілі на основі попереднього досвіду взаємодії, нормативних розпоряджень тощо, унаслідок чого поняття “Ми” використовують не як результат формування психологічної спільності, а декларативно, у чому виявляється відсутність ставлення до партнерів і загалом до групи як до реальних суб’єктів.
До третьої групи належать труднощі спілкування, пов’язані з відсутністю, не сформованістю засобів групової діяльності:
невміння точно й зрозуміло висловити свої думки, труднощі в аргументуванні, невміння вести обговорення, дискусію і т. ін.
Виявлено також специфічні психологічні труднощі спілкування, які нерідко виникають між формальним і неформальним лідерами групи; за цими труднощами – не завжди усвідомлювані почуття ревнощів і суперництва.
До труднощів, які мають соціально-психологічне походження, належать бар’єри, які виникають між партнерами. Вони пов’язані з різною соціальною й етнічною належністю, членством у ворожих угрупованнях чи в групах, які значно відрізняються своєю спрямованістю.
Один з видів труднощів – погане володіння специфічною мовою, характерною для спільноти, із представником якої доводиться вступати в контакт. Йдеться не про розмовну мову, а про мову професіоналів, які давно працюють разом, чи про мову, що склалася в певній спільноті, тощо.
Особливі види труднощів спілкування можна проаналізувати з позицій психології праці. Як відомо, у багатьох видах діяльності не обійтися без взаємодії людей. І щоб ці види діяльності були успішними, їхнім виконавцям необхідно по-справжньому співпрацювати. Для цього вони мають знати права й обов’язки один щодо одного, причому знання, яке має один з учасників, не повинне надмірно відрізнятися від знань інших учасників діяльності.
Специфічна група труднощів спілкування виникає між людьми в ситуаціях, розгляд яких є компетенцією юридичної психології. Спілкування слідчого і підслідного, слідчого і свідка, слідчого й потерпілого, спілкування між учасниками судового процесу та особою, що перебуває в місцях позбавлення волі, між останнім і його охороною, між людьми, які відбули покарання і звільнені, їхнім новим соціальним оточенням – для всіх цих видів спілкування характерні свої психологічні труднощі.
Особливу увагу в юридичній психології приділяють дослідженню труднощів спілкування в процесі взаємодії неповнолітніх правопорушників. Як випливає з праць вітчизняних і закордонних авторів, існують дві основні форми вияву розладів у поведінці важких підлітків. Перша-соціалізована форма антигромадської поведінки. Для таких підлітків не характерні емоційні розлади під час контактів з людьми, зовні вони легко пристосовуються до будь-яких соціальних норм, комунікабельні, позитивно реагують на спілкування. Однак саме це дозволяє їм чинити злочини, спрямовані проти інших людей. Володіючи технікою спілкування, типовою для соціально нормальних людей, вони водночас не ставляться до іншої людини як до цінності.
Друга форма-недостатньо соціалізована. Такі підлітки перебувають у постійному конфлікті з навколишніми, вони агресивні щодо оточення, причому не лише до старших, а й до однолітків. Це виражається або в прямій агресії в процесі спілкування, або у відхиленні від спілкування. Для злочинів таких підлітків характерні жорстокість, садизм, жадоба.
Особливий інтерес становлять труднощі, представлені з погляду індивідуально-особистісних відмінностей.
Дослідження довели, що спілкування по-різному деформується особистісними особливостями його учасників. До цих особистісних особливостей належить, зокрема, егоцентризм. Через сильну центрованість на собі, своїй персоні, поглядах, думках, цілях, переживаннях індивід виявляється не здатним сприймати іншого суб’єкта, його думки й уявлення. Езопова спрямованість особистості виявляється і в емоційному, і в поведінковому аспектах.
В емоційному аспекті вона виявляється в спрямованості до своїх почуттів і нечутливістю до переживань інших людей. У поведінковому – у вигляді нескоординованості дій з партнером.
Виявлено два типи езопової спрямованості: егоцентризм як прагнення міркувати зі свого погляду і еготизм як тенденція говорити про себе.
Труднощі спілкування залежать також від пізнавальної складності особистості. Зокрема, доведено, що підвищення рівня пізнавальної складності особистості, розширення обсягу знань про психологічні особливості навколишніх загалом пов’язано з ростом ступеня комунікативної компетентності особистості, що виявляється у ставленні лідера й широті дружніх контактів, умінні зблизитися з приємними людьми й уникнути конфлікту з антипатичними і т. ін.
Встановлено, що в характерах людей, які відчувають труднощі у спілкуванні, є комплекс лабільних, сенситивних, астеноневротичних рис, що свідчать про властиву їм надмірну вразливість. Маючи потребу в дружньому спілкуванні, вони не можуть реалізувати її внаслідок своєї виняткової боязкості й сором’язливості.
Специфічні труднощі спілкування характерні для осіб з яскраво виявленою тривожністю. Тривожність, що виникла внаслідок “не цілісності”, “безособистісності”, “слабкості” “Я” чи деієрархізації мотиваційної системи індивіда, може призводити до послаблення “внутрішнього контуру” контролю комунікативної активності. “Не знаходячи себе в собі”, тривожний намагається “знайти себе зовні”, зокрема в оцінках і думках навколишніх про нього, стаючи до них більш чутливим, а іноді й ініціюючи їхній вияв.
При цьому спілкування такої людини може виявитися насиченим, суперечливим, вираженим формами і характеристиками її активності, загалом таким, що “транслює тривожність на співрозмовника”, “розмитим” зовнішніми виявами поведінки тривожного, а в кінцевому підсумку перешкоджає спілкуванню з ним. Це, зокрема:
– ініціювання тривожних оцінок і схвалення навколишніх за допомогою підкреслення своєї “провини” (у жартівливо-іронічній формі), “чеснот” на фоні невпевненості у собі;
– зухвалість, яка підкреслена штучністю зовнішньої вираженої поведінки, що має демонструвати впевненість у собі, але, власне кажучи, містить приховану потребу в позитивній оцінці її з боку навколишніх; таку поведінку нерідко сприймають як претензійність, амбіційність;
– зниження інтересу до спілкування, якщо воно не містить оцінок активності людини чи не дає їй змоги ініціювати такі оцінки в навколишніх, до яких вона може виявляти увагу; це набуває іноді грубих форм лестощів.
Ще один вид труднощів спілкування пов’язаний із сором’язливістю – особистісною властивістю, що виникає у певних ситуаціях міжособистісного неформального спілкування і виявляється в нервово-психічній напрузі й психологічному дискомфорті.
Сором’язливі люди за своїми особистісними й комунікативними властивостями не є однорідною групою. Серед них виокремлюють не адаптованих (особливо сором’язливі й шизоїдні особистості) і адаптованих (сором’язливі).
До властивостей, що зумовлюють труднощі спілкування, належать, крім сором’язливості, відчуженість, самотність, надмірна сенситивність, істероїдність, невротизація. Невротичних людей та особистостей з низькою саморегуляцією об’єднують у групу найбільш неуспішних і погано адаптованих.
З особливою формою труднощів у спілкуванні з навколишніми стикаються особи, які страждають логоневрозами. Дослідження показали, що в кожного з них свій комплекс неповноцінності, що, починаючи з глибокої не реалізованості домагань у сфері комунікацій, деформує ставлення особистості логоневротика до інших аспектів його буття.
Після розгляду труднощів спілкування природно виникає запитання про шляхи їхнього запобігання й засоби корекції.
Головною проблемою в цьому є створення продуманої системи формування й розвитку гуманістичного за своїми характеристиками комунікативного ядра в особистості на всіх рівнях її онтогенезу. А це передбачає постійну увагу до розвитку в індивіда здібностей до пізнання іншої людини й самопізнання, ставлення до іншого як до вищої цінності й уміння творчо організовувати безпосереднє спілкування з ним.
Корекційну роботу, спрямовану на оптимізацію спілкування, варто здійснювати, враховуючи вік, вид праці, стать, індивідуальні особливості й специфіку соціалізації. У шкільному віці буває досить навчитися уважно вислуховувати товариша чи дорослого, адекватно розуміти переживання й мотиви вчинків людей, стежачи за їхньою невербальною поведінкою. У взаєминах дорослих необхідно використовувати прийоми зміни базових спеціальних установок їхньої особистості чи ціннісних орієнтації.
Фахівці систематизували окремі техніки соціально-психологічного тренінгу. У поведінковому тренінгу є сенс використовувати рольову гру, у психокорекційному – в основному групову дискусію. Рольова гра може сприяти:
– пошуку ефективних форм взаємодії в межах кооперації, демонстрації недоліків, стереотипів поведінки;
– закріпленню моделі поведінки, яка веде до успіху, мета якої – налагодження психологічно нормальних контактів з іншими людьми;
– засвоєнню змісту проблеми і протиріччя міжособистісних і внутрішньоособистісних відносин певної людини (психо – і соціодрама). Тобто вона може бути засобом дезінтеграції, інтеграції, а також доповненням до інших методів.
Цілі групової дискусії:
– екстеріоризувати зміст проблеми і протиріч особистісних відносин певної особи;
– здійснювати пошук ефективних форм взаємодії у межах кооперації;
– подавати зворотний зв’язок щодо поведінки в рольовій грі.
Тобто групова дискусія також може бути засобом дезінтеграції,
інтеграції і входити як доповнення до інших методів.
Психологічні прийоми інноваційних ігор позитивно впливають на учасників корекційних груп. У цьому виді психокорекційної роботи з людьми потрібно враховувати вік, стать, професію й інші риси учасників тренінгових груп. Наприклад, навчання педагогів елементів і прийомів акторської майстерності пришвидшує їхній особистісний ріст, дає їм змогу усвідомити комунікативні властивості своєї особистості й грамотно використовувати їх у спілкуванні з учнями, гармонізує їхні стосунки з навколишніми загалом.
Нині широко практикують різні форми соціально-психологічного тренінгу, мета яких – навчити психологічно грамотного спілкування батьків, керівників різних рангів, акторів, спортсменів, осіб, які страждають різними формами неврозів і мають труднощі у спілкуванні.
Одним з основних напрямів роботи з усунення психологічних труднощів у спілкуванні є індивідуальне психологічне консультування, довірливе діалогічне спілкування з людьми, у яких не налагоджуються
взаємини із суб’єктивно значущими для них особами, що входять до їхнього оточення.
Контрольні питання:
– Що розуміють під спілкуванням?
– За якою логікою відбувається динаміка спілкування?
– Що входить до структури спілкування?
– Які є види спілкування? Охарактеризуйте їх.
– У чому відмінність вербального і невербального спілкування? Охарактеризуйте їх.
– Розкрийте комунікативний аспект спілкування.
– Розкрийте пізнавальний (перцептивний) аспект спілкування.
– Розкрийте інтерактивний (конативний) аспект спілкування.
– Як інформацію поділяють за цілями?
– Розкрийте функції спілкування.
– У чому виявляються труднощі спілкування?
– Які основні шляхи і засоби запобігання й корекції труднощів спілкування?
Література:
Агеев B. C. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М„ 1990.
Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. – М., 1982. Бодалев А. А. Психология межличностного общения, – Рязань, 1994. Гришина Н. В. Давайте договоримся. – СПб., 1993.
Знаков В. В. Методический анализ одного направления исследований межличностного познания // Психологический журнал. – 1984. – № 2. Лебедева М. М. Вам предстоят переговоры. – М„ 1993.
Мокнаков С. И., Хрящева Н. Ю., Сидоренко Е. В. Психогимнастика в тренинге. – СПб., 1993. Орбан – Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академ, видав., 2003.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...ПІДВИД »