Кишковопорожнинні – Отруйні тварини – Отруйні для людини організми
МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ
Розділ 3
БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ
3.6. Отруйні для людини організми
3.6.2. Отруйні тварини
Усі отруйні тварини в залежності від джерела отрути в їх організмі поділяються на первинноотруйних і вторинноотруйних. Вторинноотруйні тварини самі отруту не утворюють. Вони лише можуть накопичувати токсичні сполуки, що зустрічаються в навколишньому середовищі. Якщо двостулкові молюски (Віvаlvia) харчуються водоростями дінофлагелятами (Dіnоflаgеllаtа), в організмі яких продукується
Завдяки трофічним зв’язкам аліментарного характеру фермент тіаміназа, який утворюється ціанобактеріями (синьо-зеленими водоростями), в періоди масового розмноження цих організмів (що проявляється як “цвітіння” води) інтенсивно накопичується в організмі риб. Вживання їх в їжу призводить до попадання в організм людини стійкої до дії травних соків тіамінази, яка руйнує вітамін В1. Це призводить до розвитку в людини В1-авітамінозу.
Первинноотруйними є тварини,
В залежності від способу уведення отрути в організм жертви активноотруйні тварини поділяються на озброєних та неозброєних. Для озброєної первинноотруйної тварини притаманна наявність як отруйної залози, так і ранячого апарату, за допомогою якого отрута попадає в тіло жертви. Останній може бути представлений у різних видів тварин зубами, жалом, колючками, шипами. До озброєних первинноотруйних тварин належать, наприклад, скорпіон, павук-каракурт, тарантул, бджоли, оси, скати-хвостоколи, королівська кобра, гадюка звичайна, гюрза. На відміну від них неозброєні первинноотруйні тварини не мають спеціального ранячого апарату. Для того, щоб отрута останніх спричинювала свою дію на організм жертв, достатньо, щоб вона потрапила на їх шкіру або слизові оболонки. Серед неозброєних первинноотруйних тварин добре вивчені саламандра, амфібії, що належать до родини дереволази (Dendrobatidae).
Наявність у складі отрути токсинів білкової природи обумовлює те, що вона вводиться в організм жертви парентерально за допомогою ранячого апарату. Це унеможливлює розщеплення білкових токсинів ферментами травного тракту жертви. Отруйні змії, павукоподібні, бджоли, оси, джмелі використовують ранячий апарат саме для парентерального уведення в жертву своєї отрути, що включає токсини білкової природи. В той же час отрути, які не містять токсичних білків, а мають лише компоненти небілкової природи, часто виявляються ефективними і при попаданні в травний тракт жертви. Серед амфібій, риб та молюсків зустрічаються представники, отрута яких таким шляхом потрапляє в організм іншої тварини або людини.
Компоненти отрути нерівномірно розподіляються в організмі жертви. При цьому вільному їх розповсюдженню перешкоджають особливості організації клітинних мембран, стінок капілярів, гематоенцефалічного та плацентарного бар’єрів. Багато токсинів біологічного походження вибірково зв’язуються з певними клітинними структурами і специфічно впливають на пов’язані з останніми процеси. Наприклад, тетрадотоксин, що утворюється рибами фугу, взаємодіє з натрієвими каналами збудливих мембран нервових клітин і порушує їх роботу. А в отрутах аспідових та морських змій містяться поліпептиди, які в організмі ураженого зв’язуються з постсинаптичними нікотиновими ацетилхоліновими рецепторами скелетних м’язів внаслідок чого в останніх блокується нервово-м’язова передача. В отрутах гадюкових змій знаходяться білки-ферменти, що обумовлюють пошкодження еритроцитів, стінок кровоносних судин, порушення в системі згортання крові.
Вибірковий характер дії багатьох токсинів біологічного походження обумовлює їх використання як “інструментів” у наукових дослідженнях для вивчення конкретних фізіологічних та біохімічних процесів, структурно-функціональної організації клітинних структур та окремих макромолекул. Дія на організм високоспецифічних компонентів отрут часто доповнюється впливом на нього присутніх в отрутах у дуже великих кількостях різноманітних біологічно активних сполук, наприклад адреналіну, ацетилхоліну, гістаміну, дофаміну, норадреналіну тощо. їх надмірне надходження у тіло жертви також спричинює в ній порушення фізіологічних функцій і призводить до розвитку патологічних станів.
Уражена отруйною твариною людина потребує медичної допомоги, часто з використанням широкого арсеналу лікарських засобів. Наприклад, для послаблення і нейтралізації дії токсинів білкової природи, що зустрічаються в отрутах змій, павуків, риб, скорпіонів, існують сироватки, які негайно вводяться постраждалому.
Кишковопорожнинні
Представники типу Кишковопорожнинні (Coelenterata) є хижаками. Вони харчуються дрібними тваринами. Переважна більшість кишковопорожнинних – морські тварини, лише деякі мешкають у прісних водоймах. Кишковопорожнинні мають жалкі стрекальні клітини – кнідобласти або нематоцисти. Вони розташовуються в щупальцях та ротових лопастях тварин, містять отруйну рідину і згорнуту у вигляді спіралі жалку нитку. Подразнення розташованого на жалкій клітині спеціального чутливого волоска призводить до миттєвого викидання жалкої нитки з шипами на її кінці. Вона як гарпун входить в тіло жертви. Далі в останню по розташованому всередині нитки каналу надходить отрута.
В Чорному та Азовському морях зустрічається сцифоїдна медуза ризостома (Rhizostoma pulmo). Уражена нею людина відчуває гострий біль. Його пов’язують з високим вмістом серотоніну в отруті. З неї виділено також пептид, що складається з шести амінокислотних залишків. У експериментальних тварин він викликав параліч та смерть.
Сцифоїдна медуза “морська оса” (Chironex fleckeri) мешкає в теплих морських водах неподалік від узбережжя Австралії, Африки, Індонезії. Це один із найнебезпечніших для людини представників кишковопорожнинних. В ураженої “морською осою” людини виникає гострий біль, на шкірі з’являється дерматит, а потім спостерігається некроз тканин. У тяжких випадках виникає адинамія, спазми скелетних та гладеньких м’язів, порушення дихання і серцевої діяльності, що призводять до колапсу і смерті, тяжких випадках.
Серед інших сцифоїдних медуз добре вивчені небезпечні для людини “морська кропива” (Chrysaora quinquecirrha), що зустрічається в теплих водах Атлантичного, Індійського та Тихого океанів, ціанея (Cyanea capillata) – мешканець холодних і теплих вод Світового океану з діаметром купола до 2,5 м і довжиною щупалець до декількох десятків метрів, пелагія (Pelagia noctiluca). Різке збільшення популяції останньої було зафіксовано в північній частині Адріатичного моря у 1978 році. Воно навіть заважало судноплавству і призвело до масових випадків отруєнь людей. Основними наслідками контакту людини з пелагією, “морською кропивою” та ціанеєю є різкий біль та ураження шкіри різного ступеня (рис. 3.181).
Рис. 3.181. Кишковопорожнинні. Медуза ціанея (Суапеа саріііаіа).
В Японському морі розповсюджена гідроїдна медуза хрестовичок (Gоnіоnеmus vеrtens). Вона має біля 80 щупалець, що містять жалкі клітини. У враженої хрестовичком людини окрім місцевої реакції у вигляді різкого болю, висипів у місцях “опіків”, спостерігаються порушення у функціонуванні нервової системи. Вони проявляються атонією скелетних м’язів, тимчасовими сліпотою, глухотою, психічними розладами. Серед останніх виявляються страх смерті, безпідставна радість, плаксивість, депресія, запаморочення розуму, галюцинації. Під час експериментального вивчення механізму дії отрути виявлена її здатність викликати блокування синаптичної передачі у скелетних м’язах та парасимпатичних гангліях, де містяться нікотинові ацетилхолінові постсинаптичні рецептори.
У тропічній та субтропічній зонах Атлантичного океану зустрічається характерний представник сифонофор фізалія (Рhуsаlіарhуsаlis). Розташований над поверхнею води її плавальний міхур діаметром до 20 см має яскраве забарвлення блакитного, фіолетового або пурпурового кольору. Від плавального міхура відходять щупальці довжиною до 30 м. Уражена фізалією людина відчуває сильний біль в місці опіку. У деяких випадках, окрім звичайно реєстрованого ураження шкіри, в людини бувають розлади дихання, серцево-судинної діяльності, судоми і навіть може настати смерть. Отрута фізалії має мембранотропні властивості. В ній виявлено комплекс білків, серед яких є АТФ-аза, РНК-аза, ДНК-аза, амінопептидаза, фібринолізин (рис. 3.182).
Рис. 3.182. Кишковопорожнинні. Медуза фізалія (Physalia physalis).
На відміну від вільно плаваючих медуз коралові поліпи є сидячими тваринами. Вони вражають в основному аквалангістів, збирачів губок та коралів, викликаючи в них “опіки”. З представника специфічної групи коралів зоантарії Palythoa toxica, з давніх-давен відомої аборигенам о. Таїті та Гаванських островів своїми отруйними властивостями, вчені виділили дуже токсичну сполуку паліо – токсин, яка чинить на клітини деполяризуючии вплив. В дозі 0,53 мкг/кг вона викликає смерть у половини піддослідних мишей. Є відомості, що вказують на зв’язок між утворенням паліотоксину і симбіотичними взаємовідносинами поміж зоантарією та вірусом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...