Концепція соціальної (політичної) стратифікації П. Сорокіна
Концепція соціальної (політичної) стратифікації П. Сорокіна
Просування індивіда на позиції з більш високим престижем, прибутком та владою залежить від його соціальної мобільності, поняття якої було введено американським соціологом російського походження Питиримом Сорокіним (1889-1968), а потім широко застосовувалось у працях інших дослідників.
Соціальна мобільність – це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств або прошарків до інших, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх індивідуальних
П. Сорокін виокремив два типи соціальної мобільності – горизонтальну та вертикальну.
Горизонтальна мобільність – це перехід індивіда або соціальної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.
Вертикальна мобільність – це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соціальної верстви на більш високий або більш низький рівень.
Нерівність, за П. Сорокіним, – не тільки об’єктивна даність соціального життя, а й важливе джерело соціального
Суспільство створює нерівність за кількома критеріями: рівнем багатства та доходу, рівнем володіння політичною владою та ін.
Соціальна стратифікація – це диференціація певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона виявляється в існуванні вищих та нижчих верств. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав та привілеїв, відповідальності та обов’язків, володіння та відсутності влади і впливу серед членів того чи того співтовариства. Це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства, однак всю різноманітність форм соціальної стратифікації можна звести до трьох основних: економічної, політичної, професійної.
Економічна стратифікація полягає в тому, що середній рівень добробуту та доходів змінюється від групи до групи, від суспільства до суспільства, причому в одному й тому самому суспільстві він непостійний. В історії будь-якого суспільства немає стійкої тенденції ні до збагачення, ні до збідніння; існують цикли, впродовж яких економічна нерівність то посилюється, то послаблюється.
Політична стратифікація рухливіша, ніж економічна. У будь-якому суспільстві точиться боротьба між силами політичного вирівнювання та силами стратифікації.
Професійна стратифікація поділяється на між – і внутрішньо-професійну. Основу міжпрофесійної стратифікації становлять важливість заняття (професії) для виживання та функціонування групи в цілому, рівень інтелекту, необхідний для успішного виконання професійних обов’язків.
Соціально значущі групи, пов’язані з функціями організації і контролю, забезпечують собі максимум привілеїв у владі та суспільстві. Успішне виконання функцій потребує від них більш високого рівня інтелекту.
Середній клас – це не лише економічно незалежні люди, які мають власну справу. Це ті, хто активно втручається в суспільно-політичне життя. Вони самі вирішують, до чого застосувати свій хист, вони – господарі власної долі.
Саме ці люди, уникаючи як крайньо лівого, так і крайньо правого флангів, є рушійною силою сучасної політичної системи. Лише вони здатні стабілізувати соціальну ситуацію в країні, створити основну соціальну базу платників податків. Вони – основні наймачі всіх держструктур, а тому мають право за свої податки вимагати у держави виконання її зобов’язань перед народом. Отже, формування середнього класу – це шлях до створення матеріальної бази соціальних програм.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...