Конституція УНР – Конституція, ухвалена Малою радою 29 IV.1918, тобто в останній день існування Центральної ради. Проголошувала державний суверенітет, самостійність і незалежність України, неподільність її території, національно-персональну автономію, можливість широкого місцевого самоврядування. Подвійне громадянство не допускалося. Кожен громадянин УНР мав змогу вийти з громадянства за власною заявою до уряду, але позбавити людину цих прав у примусовому порядку міг лише суд. Актова, громадянська і політична правоздатність і дієздатність
особи починалася з 20 p. Рівність громадян УНР проголошувалася незалежно від статі, віри, національності, освіти, майнового і податкового станів. Заборонялося в офіційних актах і діловодстві вживати будь-які титули. Проголошувалася недоторканість особи, її житла і листування. Жодна людина не могла бути затримана на території України без рішення суду. Смертна кара, катування і всі інші дії, що принижують людську гідність, скасовувалися. Заборонялося влаштовувати обшуки в житлових приміщеннях або розпечатувати листи без судового наказу. Конституювалися свобода слова, друку, сумління, право на об’єднання в організації,
право на страйки, на зміну місця перебування, на участь у державному і місцевому управлінні через активне і пасивне виборче право, починаючи з 20 р. Верховним органом УНР мали стати Всенародні збори, обрані загальним, рівним, безпосереднім, таємним і пропорційним голосуванням на 3 р. з розрахунку один депутат від 100 тис. виборців. Депутатом міг бути обраний будь-який громадянин, якому виповнилось 20 p., не обмежений за законом у своїх правах. Парламент повинен був працювати на професійних засадах. Особа депутата проголошувалася недоторканою. Результати виборів мав перевіряти Генеральний суд, передаючи свої висновки до Всенародних зборів. Лише їм надавалося право визнавати мандати недійсними, скасовувати вибори і призначати місце й час проведення нових виборів. Передбачався і достроковий розпуск Всенародних зборів за письмовою вимогою трьох мільйонів виборців, дійсність підписів яких встановлювалася судами. Постанову про нові вибори ухвалювали збори, але проведення їх у тримісячний строк покладалося на виконавчу владу. Право законодавчої ініціативи і внесення проектів законів Конституція надавала президії у порозумінні з Радою старшин Зборів, поодиноким фракціям, зареєстрованим Зборами, групам депутатів не менше 30 чоловік, Раді народних міністрів, органам самоврядування, що об’єднують 100 тис. виборців і більше, і таким же за кількістю групам громадян, підписи яких підтверджені судами. Проекти повинні були обговорюватися відповідною комісією, а також доводитись до відома уряду і розглядатись Зборами після доповіді комісії. Якщо законопроекти відхилялися, то вони могли бути внесені на наступну сесію, але не на розгляд нового складу Зборів. Вищою виконавчою владою УНР Конституція проголошувала Раду народних міністрів, що мала порядкувати всіма справами, які залишалися за межами діяльності установ місцевого самоврядування або стосувалися всієї України, координувати і контролювати діяльність місцевих установ, але не втручатися при цьому в їхню компетенцію, допомагати їм, коли вони про це попросять. Уряд мав діставати свої повію важення від Всенародних зборів і звітувати лише перед ними. Формування Ради народних міністрів покладалося на голову Зборів за порозумінням з Радою старшин, їхні пропозиції вносились на сесії, де остаточно вирішувалися питання щодо кількості членів кабіно і v і спеціалізації їх. Депутатські запити до уряду в цілому і окремих міністрів могли подаватися черг а президію Зборів, а фракційними групами депутатів не менше 15 чоловік – ще й вимоги та прагнення. Про останні мали ставитися на голосування і лише після підтримки їх сесією міністри зобов’язувалися дати від повідні пояснення протягом тижня на Зборах або черга своїх представників. Третя влада – судова – у рамках цивільного, карного і адміністративного законодавства, згідно з Конституцією, здійснювалась іменем Української Народної Республіки виключно судовими установами, рішення яких не могли змінити ні законодавчі, ні адміністративні органи влади. Розгляд справ мав бути прилюдним і усним. В окремих, не передбачених законодавством випадках, деякі кари визначались адміністративними органами влади, тобто у позасудовому порядку. Найвищим судовим органом УНР мав стати Генеральний суд, який обирався Всенародними зборами на 5 років, вважався найвищою касаційною інституцією для всіх судів – України. У дію Конституція не вступила: через кілька годин після прийняття її Центральна рада була розігнана окупантами і припинила своє існування.
Loading...