Корисність гранична (або гранична корисність) – поняття, яке використовується для визначення корисності „ граничного” (останнього) примірника товару або послуги, які задовольняють найменш значущу „ граничну” (останню) потребу у них. Таким чином, цінність (вартість товару) визначається не затратами суспільно необхідної праці, спрямованої на його виробництво, а ступенем корисності його для споживача. Першим наближенням до сучасного розуміння проблеми визначення вартості товару була теорія граничної корисності представників так
званої австрійської школи політичної економії К. Менгера, Е. Бем-Баверка, Ф. В. Ізера. Так, купивши відеомагнітофон, необхідно придбати до нього відеокасети. Потреба у першій відеокасеті буде найбільшою, тому для її придбання покупець готовий платити навіть спекулятивну ціну. Далі власник відеомагнітофона купує ще відеокасети, але його потреби у них поступово зменшуються. Відбувається все більше насичення потреби, тому його суб’єктивна оцінка корисності кожної нової відеокасети зменшується, отже зменшується їхня гранична корисність, хоча за якістю вони нічим не відрізняються. Тому купівля, наприклад, 15-ї відеокасети
у цьому випадку є тим „ останнім екземпляром”, який задовольняє „ граничну потребу” і має „ граничну корисність”. Остання і визначає ринкову ціну відеокасети. Звідси й назва теорії – „ гранична корисність”. Граничну корисність західні вчені розглядають як задоволення, отримане окремою людиною від споживання однієї додаткової одиниці товару. Це стосується й послуг. Отже, ціна окремого товару згідно з цією теорією безпосередньо залежить від ступеня задоволення потреби у ньому. Виходить, що за вихідний пункт визначення вартості товару береться суб’єктивна мотивація, суб’єктивна оцінка економічної поведінки індивідів, а не об’єктивні фактори, тобто суспільно необхідні затрати праці. В умовах конкуренції при наявності маси товарів і послуг з багатьох суб’єктивних оцінок певного товару виводиться його об’єктивна оцінка або вартість, а спільна гранична корисність збігатиметься з однією з індивідуальних. Суспільна оцінка граничної корисності встановлюється при рівновазі попиту і пропозиції на даний товар і вимірюється ціною рівноваги, або вартістю. Якщо попит перевищує пропозицію, то відповідно конкуренція між покупцями зумовлює вищі ціни за вартість, а при перевищенні пропозиції над попитом і відповідно конкуренції між виробниками за споживача (що є центральним елементом конкуренції) ціни знижуються і відхиляються вниз від вартості. За умов конкурентності ціна на ринку конкретного товару відповідає його місцю у сукупності граничних корисностей всієї товарної маси, а суспільна гранична корисність виводиться за принципом рівнодіючих оцінок індивідів. Аналогічно оцінюється вартість будь-якого ресурсу, фактора, які використовуються для виробництва товару. Якщо розглядати цю модель з позиції споживача, то він завжди обмежений певною сумою грошей для купівлі товарів, прагнучи при цьому задовольнити свої потреби. Оптимальне задоволення його потреб досягається тоді, коли він дотримується принципу „ рівності граничних корисностей” тих благ, які він купує. Позитивною стороною цієї теорії є необхідність при визначенні вартості товару чи послуг враховувати не лише витрати суспільно необхідної праці, а також його корисність. На ринку постійно відбувається зіставлення корисності із суспільними витратами, попиту з пропозицією. Після того, як ринок остаточно визначить ціну і кількість, за якими збігаються попит і пропозиція, ціна відповідатиме суспільно необхідним, витратам (вартості), а кількість стане суспільно необхідною. Отже, трудова теорія вартості і теорія К. г. повинні органічно доповнювати одна одну, тобто поєднувати об’єктивність визначення вартості товару суспільно необхідними витратами праці з суб’єктивною споживчою оцінкою конкретного економічного блага споживачем. Без такого поєднання теорія К. г. не може відображати реалії ціноутворення, стає відірваною від практики.
Loading...