КОСТОМАРОВ Микола Іванович

Соціологія короткий енциклопедичний словник

КОСТОМАРОВ Микола Іванович (16.05.1817, с. Юрасовка Вороніж, губ. – 19.04.1885, СПб.) – укр. історик, етнограф, письменник, чл.-кор. Петербурзької АН з 1876 р. Закінчивши Харківський ун-т (1836), поступив на військ, службу, наступного року залишив її й повернувся до Харкова удосконалювати істор. освіту. Провідною ідеєю наук, студій К. стала думка про необхідність написання справжньої історії укр. народу і його духовного життя, що на той час значно різнилася від поглядів рос. офіційних істориків, які розглядали

історію народу крізь призму історії імперп. Щоб краще пізнати народ, К. вивчив укр. мову, зацікавився народною писемною творчістю і виданою тоді укр. літературою. Навесні 1838 р. прослухав у Москві лекції прибічника нім. романтизму, історика літ. С. Шевирьова, які ще більше закріпили його романтичне ставлення до народу. Перша магістерська дис. К. (“О причинах и характере унии в Западной России”) викликала протест з боку харківського архієпископа і була знищена (1842), друга дис. – “Об историческом значении русской народной поэзии” дала К. ступінь магістра. Невдовзі, прагнучи побувати в місцевостях, пов’язаних
із задуманою книгою про Б. Хмельницького, К. влаштовується вчителем гімназії в Рівному, а потім – у Києві (1845). У 1846 р. обраний ад’юнкт-проф. Київського ун-ту на каф. рос. історії. У Києві, як і раніше в Харкові, навколо К. збирається гурток однодумців, які були пройняті ідеєю поліпшення долі укр. народу (П. Куліш, О. Маркович, М. Гулак, В. Білозерський, О. Навроцький, Т. Шевченко та ін.) На основі цього гуртка, з ініціативи К., утворилося Кирило-Мефодіївське т-во, котре ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнського вчення про справедливість, братерство, рівність і свободу. Братчики сподівались реформувати політ, і соціальний лад Рос. імперії шляхом ліквідації кріпосництва, зрівняння у правах усіх станів суспільства, поширення освіти в масах і об’єднання слов’янських народів у федеративній державі. Основні програмні документи братства були написані К. і справили значний вплив на світогляд укр. інтелігенції (ідеї малітарності укр. народу, нац. месіанізму, федералізму, окремішності укр. історії і культури). За участь у братстві К. було заарештовано (1847) і після однорічного ув’язнення заслано до Саратова, де він служив до 1857 р. у статист, комітеті, збираючи відомості про історію і економіку губернії.

У 1859 – 1862 рр. К. – проф. Петербурзького ун-ту. На цей час припадає апогей його лекторської і публіцистичної діяльності. Найближчим органом для К. став ж-л “Основа”, в якому, а також у Герценовому “Колоколі” він публікує низку статей, присвячених обстоюванню самостійності укр. історії, а також полеміці з цього приводу з польськ. і рос. ученими. 1862 р. К. залишає ун-т і до кінця життя присвячує себе наук, праці.

К. вважається фундатором народницького напряму в укр. історіографії. Виходячи з положення про те, що істор. розвиток кожного народу визначається його духовними особливостями, К. твердив, що для духовної природи укр. народу визначальним є панування демокр. засад вічового устрою в його сусп. житті і волелюбність. К. підкреслював, що саме цей демократизм і волелюбність пронизує усі найважливіші етапи історії України, вони ж дали змогу народові створити оригінальну демокр. організацію – Запорізьку Січ, яка впродовж тривалого часу протистояла агресивності феодального оточення сусідніх держав. Дослідників приваблює худ. виклад К. істор. подій, його любов до простого народу і віра в майбутнє вільне і щасливе життя у всеслов’янській федерації. Про це К. писав так: “В будучім слов’янськім союзі, в який віримо і якого сподіваємось, наша Південна Русь повинна становити окрему державну цілісність на всьому просторі, де народ говорить українською мовою, із збереженням єдності, основаної не на згубній мертвій централізації, але на ясній свідомості рівноправства і своєї власної користі” (Колокол, 1860, ч. 61).

К. опублікував чимало етногр. праць, частина яких була видана М. Грушевським (Науково-публіцистичні і полемічні писання М. Костомарова. К., 1928). К. написав ряд худ. творів, зокрема зб. поезій “Українські балади” (1839), “Вітка” (1840), істор. драми “Сава Чалий” (1838), “Переяславська ніч” (1841), повість “Кудеяр” тощо.

Багата істор. і етногр. спадщина К. надзвичайно цінна для наук, розвідок укр. соціологів.

– Тв.: Собр. соч. Т. 1-21. СПб.” 1903 – 1906; Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей, Т, 1-3. Пгр., 1915; Науково-публіцистичні і полемічні писання. Зібрані заходом Академічної комісії укр. історіограф. Харків. 1928.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: КОСТОМАРОВ Микола Іванович