Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Кризові явища 1950-1970-х років

Кризові явища 1950-1970-х років

ТЕМА 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ (1945 р. – ПОЧАТОК ХХІ СТ)

§18. Країни Центральної та Східної Європи після Другої світової війни

3.Кризові явища 1950-1970-х років.

У 1950-і роки в країнах Східної Європи почала наростати внутрішня нестабільність, зумовлена кількома причинами. По-перше, після смерті Сталіна в 1953 р. і початку “відлиги” в СРСР відбулася певна лібералізація політичного 128 курсу керівництва країн регіону. По-друге, індустріалізація за радянським зразком, що здійснювалась у країнах Східної Європи, призвела до значного

погіршення матеріального становища насамперед селянства, оскільки основні капіталовкладення спрямовувались у промисловість. Становище робітників і службовців, як засвідчили події в Польщі та НДР, було не набагато кращим. По-третє, економічні реформи в 1950-і роки практично зводилися нанівець догматичним утручанням вищого партійного керівництва, яке проводило авантюристичну політику у сфері економіки. По-четверте, на внутрішню нестабільність у країнах Східної Європи впливали успіхи країн Західної Європи у відновленні економіки в повоєнний період.

Про зміни, які відбувались у ФРН, Італії, Франції, добре

знали в Східній Європі, що значно посилювало незадоволення комуністичними режимами. Найяскравішими проявами цього стали події 1956 р. в Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до антитоталітарної революції, яка була придушена за допомогою військової сили.

1 листопада 1956 р. лідер революції І. Надь сформував коаліційний уряд, який проголосив нейтралітет Угорщини та її вихід із Варшавського Договору, висловив намір відмовитися від орієнтації на СРСР і розпочати великомасштабну економічну співпрацю із західними країнами. Замість комуністичних адміністрацій створювалися нові органи влади – ради.

На світанку 4 листопада 1956 р. радянські війська за наказом маршала І. Конєва розпочали штурм повсталого Будапешта. Люди, які домагалися демократичних свобод, стали на захист своїх завоювань, що призвело до людських жертв. Події в Угорщині в 1956 р. стали наслідком краху сталінської моделі соціалізму.

Після подій у Польщі та Угорщині керівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини невдоволення. Були припинені масові репресії та проведена часткова реабілітація їх жертв.

Відбувалася лібералізація у сфері культури, ідеології, освіти – розширювалися контакти із західними країнами.

На початку 1960-х років у більшості країн регіону були зроблені спроби провести економічні реформи. Не відмовляючись від наріжних принципів економічної системи соціалізму (пріоритет держави в економіці, планово-адміністративна система управління та розподілу матеріальних благ тощо), передбачалося надавати підприємствам відносну економічну самостійність. Проте, зберігаючи державну власність, партійно-бюрократична номенклатура забезпечувала можливість повного підпорядкування всіх сфер життя своїм інтересам.

У другій половині 1960-х років (а інколи й раніше) резерви, що забезпечували можливості екстенсивного розвитку країн Східної Європи, значною мірою вичерпалася, що спричинило зменшення прибутку та сповільнення темпів розвитку економіки.

Криза в Чехословаччині (1968-1969) стала одним із найважливіших і доленосних періодів для народів Східної Європи в повоєнні часи. Керівником цієї країни в 1960-і роки був А. Новотний. Темпи економічного розвитку Чехословаччини значно знизилися, можливості екстенсивного розвитку промисловості були вичерпані, процвітали корупція та зловживання владою, обростала привілеями партійна та державна бюрократія. Суспільство з демократичними традиціями не сприймало авторитарного, майже диктаторського стилю керівництва А. Новотного. У січні 1968 р. його звільнили з посади першого секретаря комуністичної партії Чехословаччини. Новим лідером був обраний Алексамдр Дубчек.

Керівництво Чехословаччини на чолі з А. Дубчеком розпочало будувати “соціалізм із людським обличчям”, намагаючись поєднати засади соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюралізмом, демократією. Пропонувалося скоротити державний апарат, реформувати господарський механізм і відокремити його від політичних і державних органів.

Велику роль у пропагуванні цих ідей відіграли засоби масової інформації, які діяли в країні порівняно вільно. Лібералізація в суспільному житті проявилася виникненням нових політичних організацій, активізацією демократичних партій, що звільнялися від жорсткого контролю КПЧ.

Цей період, який отримав назву “Празька весна”, був припинений після введення до країни військ Варшавського Договору в серпні 1968 р.

У квітні 1969 р. до влади в Чехословаччині прийшло промосковське керівництво. Першим секретарем ЦК КПЧ обрали Густава Гусака. який згодом став президентом країни.

Загальна криза тоталітарного режиму проявилася також у Польщі в подіях 1968 і 1970 pp.

В Югославії на тлі загострення економічних проблем на початку 1970-х років посилилися диспропорції в розвитку Словенії та Хорватії, з одного боку, та решти югославських республік – з іншого. Поглибилися національні суперечності. Учасники заворушень у Хорватії в листопаді 1971 р. виступали з вимогами відокремлення республіки від СФРЮ.

Після поразки “Празької весни”, подій у Польщі й Югославії розпочалося посилення тоталітарних режимів у Східній Європі. Економічні реформи практично зупинилися, ринкові відносини, що зароджувались, або ліквідовувалися, або вкрай обмежувалися. Активізувався дисидентський рух. Відставання від розвинених країн Заходу зростало. Для придушення невдоволення правлячі компартії зміцнювали армії, органи внутрішніх справ і держбезпеки.

“Празька весна”. 1968 р.

РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ

Ж. Б. Дюрозель “Історія дипломатії від 1919 року до наших днів”

Історія викрила фальш марксизму-ленінізму в більшості засадничих пунктів:

1. Класова боротьба не є основною рушійною силою історії. Цією силою є радше національне почуття.

2. Дрібна та середня буржуазія не “пролетаризувалися”. Навпаки, пролетаріат потроху наздоганяє дрібну буржуазію. Не можна, звичайно, стверджувати, що бідних більше немає. Однак це вже не “класове” питання…

3. Нарешті: свобода є загальнолюдським прагненням, якого не можна

Вгамувати політичними тюрмами та концентраційними таборами.

К. Ясперс “Витоки історії та її мета”

Страшно дивитися на те, як оманлива віра в тотальне планування, яка нерідко виникає на грунті істинного ідеалізму, примушує людину через її діяльність крок за кроком усе глибше занурюватися саме в те, що вона намагалася подолати – злидні, несвободу та беззаконня.

В. Газін, С. Копилов “Новітня історія країн Європи та Америки”

Причини краху лежали в самій системі. Знищення приватної власності, економічної свободи, вільного підприємництва, тобто ринкової економіки, відмова від природного розвитку виробництва та пріоритет надуманої схеми спричинили в країнах Східної Європи постійний дефіцит найнеобхіднішого і, нарешті, економічну катастрофу… Позбавлений власності громадянин перестав бути повноцінною незалежною особою і потрапив у повну залежність від партійно-державної номенклатури. Порушення прав людини, переслідування свободи та інакомислення стали буденною справою численних секретних служб. Ідеологія комунізму, зіткнувшись із сферою реальної політики, виявила свою повну протилежність.

Запам’ятайте дату

– 1949 р. – створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ)

– Листопад 1956 р. – події в Угорщині

– 1968 р. – “Празька весна”