Кузнец (Kuznets) Саймон-Сміт (30.IV. 1901-10. VII. 1985) – відомий американський економіст, фахівець з питань статистики національного доходу та його розподілу, проблем циклів і коливань в економіці. Народився в Харкові, навчався в місцевій гімназії. У 1922 емігрував до США. Нобелівську премію з економіки 1971 отримав за “емпірично обгрунтоване трактування економічного зростання”. В 1930 К. опублікував працю “Столітня динаміка виробництва цін”, в якій, досліджуючи довгі хвилі на основі порівняльного аналізу різноманітної статистики виробництва
й цін, дійшов висновку, що у динаміці випуску товарів і рухові цін спостерігаються циклічні коливання, менші від “довгих хвиль” Кондратьєва, але довші за середній економічний цикл. Цих висновків він дійшов на підставі аналізу 65 рядів виробничих показників і 35 показників цін для п’яти країн за 1865-1920. При цьому він довів, що тенденція будь-якого з виробничих рядів відображає передусім життєвий цикл домінантної для кожного з них технічної інновації, а її ефективність зводиться до зниження витрат і призводить до зниження цін у початковий період відповідного життєвого циклу, коли виробництво зростає. Водночас
К. вважав інноваційну теорію Й. Шумпетера прийнятною лише для процесів еволюційного розвитку, а не для пояснення стрибкоподібних зрушень чи циклів. Якщо виробництво зростає, але тривалий час не здійснюються радикальні інновації, то нагромаджується основний капітал застарілого зразка, що призводить до зниження ефективності виробництва, зростання капіталомісткості, уповільнення загального економічного зростання, а відтак і спад. Отже, К. наблизився до ідеї коливань в органічній будові капіталу та його ефективності (прибутковості). В основі економічного зростання, на його думку, тривалі структурні зрушення, які зумовлюються рухом капіталу у сфері матеріального виробництва. К. обгрунтував хронологію трьох кондратьєвських хвиль, поділивши їх на чотири фази. Згідно з гіпотезою “одновершинної кривої”, на початковій стадії розвитку ринкової економіки населення зростає швидко, а основний капітал – повільно, тому пропозиція праці, передусім некваліфікованої, збільшується швидше, ніж попит на неї; попит на устаткування і машини (тобто на капітал за його термінологією) випереджає пропозицію, це зумовлює тривале зниження частки заробітної плати порівняно з доходом на капітал. Відтак економічний розвиток супроводжується зниженням темпів зростання населення, нагромадження капіталу прискорюється; вирішальну роль починає відігравати кваліфікована робоча сила, тому відношення заробітної плати до доходу на капітал зростає. Звідси логічною є порада К. країнам, що розвиваються: лише після тривалого економічного розвитку буде досягнуто рівності. Такий підхід є однобічним, оскільки не пов’язує розподіл доходу з відносинами власності на засоби виробництва, політики держави та іншими цінниками. Найбільша праця К., яка є узагальненням його багаторічного вивчення проблем капіталовкладень, – “Капітал в американській економіці. Його формування і фінансування” (1961) – містить аналіз основних тенденцій економічного розвитку США (динаміки обсягу капіталовкладень, зміни капіталомісткості виробництва, еволюції норми нагромадження капіталу) як результат руху капіталу за майже сторічний період. К. уперше запропонував метод “подвійного рахунку” національного доходу (з боку сукупних витрат і сукупних доходів). Загалом його праці стали емпіричною основою макроекономічної теорії. У своїх працях К. зробив спробу статистично обгрунтувати “революцію в доходах” у США. Він стверджував, що розподіл національного доходу змінюється в бік зниження частки, яку отримує верхівка суспільства. Ці твердження є некоректними з точки зору методології та теорії економічного дослідження і суперечать практиці (див. Концепція “народного капіталізму”).
Loading...