Лібералізація суспільного та культурного життя
ТЕМА 4. СРСР. НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ
§ 16. Роки брежнєвського “застою” (1964-1985). Від “перебудови” до розпаду СРСР
4. Лібералізація суспільного та культурного життя.
Без глибоких політичних реформ подальший розвиток “перебудови” став неможливим. Основними завданнями політичної реформи були: відновлення ролі рад народних депутатів як органів влади та соціальної активності громадських організацій; перерозподіл влади за збереження керівної ролі КПРС.
Перший етап реформи припав на червень 1988 – червень 1989 р. Його
Свідченням розвитку демократичних процесів став указ президії Верховної Ради СРСР про відновлення громадянства “деяких осіб, що мешкають у цей час за кордоном”. З-поміж інших радянське громадянство знов отримали Г. Вишневська, М. Ростропович, В. Войнович.
14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію
Партійне керівництво в центрі та на місцях дедалі більше дискредитувало себе. 4 лютого 1990 р. на Манежній площі в Москві відбулися демонстрація та мітинг із вимогою скасування ст. 6 Конституції СРСР, у якій ішлося про привілейоване становище КПРС. Її скасували на третьому позачерговому з’їзді народних депутатів (12-15 березня 1990 p.). На з’їзді був запроваджений інститут президентства в країні. Першим і останнім президентом СРСР став Михайло Горбачов, а головою президії Верховної Ради СРСР – А. Лук’янов.
Вибори 1990 р. продемонстрували перемогу демократичних, перебудовчих сил. Міськради найбільших міст країни – Москви та Ленінграда – очолили Г. Попов і А. Собчак – відомі науковці та політики, прихильники кардинальних реформ.
На другому етапі реформи значно активізувався національно-визвольний рух. За умов демократичних виборів і ослаблення ідеологічного диктату у Верховних радах Литви, Латвії, Естонії більшість голосів одержали депутати, які виступали за національну незалежність і вихід зі складу СРСР. Протягом весни-літа 1990 р. Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна та інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет, які М. Горбачов іронічно назвав “парадом суверенітетів”, оскільки союзне керівництво не збиралося втрачати свою владу.
На 17 березня 1991 р. був призначений всесоюзний референдум із питань збереження СРСР. Хоча за це висловилися 70 % опитаних, він не усунув суперечності щодо нового союзного договору та подальшої долі СРСР.
Після референдуму розпочався “новоогарьовський процес” – перемовини керівників дев’яти республік (Росії, України, Білорусії, Казахстану, Узбекистану, Туркменистану, Киргизстану, Таджикистану, Азербайджану) з президентом СРСР. “Заява 9+1”, підписана 23 квітня 1991 p., задекларувала принципи нового союзного договору та започаткувала третій етап політичної реформи.
24 липня 1991 p. М. Горбачов заявив, що робота над союзним договором завершена. Республікам передбачалося надати додаткові повноваження. Більшість центральних структур утрачали владу після укладення нового договору. Попереднє підписання документа було призначено на 20 серпня 1991 р.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...