Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ

МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ – філос. вчення про істор. процес, що грунтується на визнанні вирішальної ролі сусп. матеріального в-ва у формуванні, поступі й функціонуванні соціуму і розглядає історію як прогресивний природничо-істор. процес зміни конкретно-істор. типів суспільства. Вперше у свідомо продуманому, послідовному і системному вигляді М. р. і. було розроблене К. Марксом і Ф. Енгельсом, хоча епізодичні, спорадичні й непослідовні спроби тлумачення історії з матеріаліст, світоглядних

позицій зустрічалися й раніше.

Від різноманітних галузей спеціальних соціальних і гуманітарних наук М. р. і. відрізняється тим, що вивчає не якийсь елемент, етап чи зріз, а суспільство в цілому як повну системну цілісність. Однак на відміну від заг. соціології та заг. історії, які теж – відповідно в синхронічному чи діахронічному вимірі – розглядають суспільство як ціле, М. р. і. спрямоване, по-перше, на осягнення суспільства як цілого в органічній єдності означених вимірів. Саме тому в системі М. р. і. його наріжна категорія – сусп.-екон. формація означає, з одного боку, суспільство як цілісну і водночас

внутрішньо структуровану систему конкретно-істор. характеру; з другого – систему динамічну, лабільну, таку, що постійно перебуває в стані не лише структурних, а й темпоральних змін, характеризується істор. повторюваністю, але не зводиться до неї, уособлюючи єдність повторюваності й неповторності. По-друге – з’ясування генези, сутності, закономірностей структури розвитку і функціонування суспільства адепти М. р. і. прагнуть не об’єктно-беручи його саме по собі як чистий предмет, що має місце в соціології та історії, а у співвіднесенні з суб’єктом – людиною, групою, спільнотою, класами, масами тощо. Розглянуте в даному ракурсі М. р. і. постає як не редукована до науки, автономна щодо неї специфічна галузь осягнення світу історії.

Та попри це в контексті клас, сцієнтично-орієнтованого марксизму М. р. і. тлумачиться саме як наука – про найзагальніші закони і рушійні сили розвитку суспільства, умови та форми їхньої дії в тих чи інших сусп.-екон. формаціях. Ця неузгодженість зумовлює одну з основних суперечностей, що містяться в М. р. і. в імпліцитній формі і, як правило, не усвідомлюються, однак істотно порушують його цілісність.

Інша, не менш серйозна неузгодженість, що виявилася в системі М. р. і., зумовлена претензіями останнього на роль єдино і виключно правильного розуміння істор. процесу. За такого підходу все розмаїття філос.-істор. напрямів, шкіл і вчень редукується до переможної боротьби М. р. і. з ідеалістичним тлумаченням істор. процесу, наслідком якої проголошується монополія на істину для М. р. і. Проте подібна монополія виявилася непідтвердженою як реаліями соціально-істор. змін, так і даними розвитку суспільствознавства, зокрема істор. дисциплін.

М. р. і. конституювалося, стверджувалося і поширювалося як універсалістське, моністичне і лінійне тлумачення історії людства як єдиного глобального процесу, що вичерпується висхідною лінією з п’яти формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, бурж., комуністична), Як одне з кількох можливих подібне розуміння – з певними застереженнями, корекціями й обмеженнями – є не менш (але й не більш) прийнятним, ніж кожен з інших уже виокремлених і розбудованих у ході розвитку світової філос. думки підходів. У даному разі формаційний нігілізм не менш однобічний і вразливий, ніж формаційний редукціонізм. Однак на сьогодні стає дедалі очевиднішим і те, що М. р. і. та заснований на ньому формаційний підхід мають свій, обмежений інтервал застосовуваності. Претендуючи на планетарну всезагальність даного підходу і монопольне його право на істинність, прибічники М. р. і. змушені були обмежувати всесвітньо-істор. процес тільки таким лінійно-поступальним рядом, причому лише з означених п’яти формацій, і штучно підганяти під цю схему все розмаїття істор. подій і явищ. Однак подібні амбіції виявилися неспроможними як у діахронічному, так і в синхронічному вимірі. В діахронічному аспекті історія Америки, Африки, Австралії та Азії у формаційну лінійно-поступальну схему не вкладається. Та й історія переважної більшості народів Європи відповідає їй лише з чималими натяжками.

Не в усьому бездоганним виявилося М. р. і. і в пропонованому ним структурному аналізі суспільства як цілісної конкретно-істор. системи. Суспільство тут постає як своєрідний соціальний організм, особливості якого визначаються передусім характером матеріального в-ва, відносини якого утворюють базис, над яким формуються відповідні політ, та юридична надбудова і сусп. свідомість з багатомірною структурою. Подібне тлумачення, багато в чому будучи продуктивним, виявилося водночас і істотно обмеженим. Так, перехід від індустріального до постіндустріального, інф. суспільства ставить по-новому питання про роль матеріального в-ва і в-ва духовного, про наявність і форми взаємин класів, класоподібних об’єднань та різномасштабних соціальних спільнот і груп, про місце і значення держави й інших системних і соціальних інтеграцій та їх співвідношення з життєвим світом людей.

Та й у межах суспільства індустріального зорієнтованість дослідників з М. р. і. на саме і тільки есенційний аналіз різновидів минулого й сучасного суспільства, з’ясування їх інтегративних характеристик, мережі суто ієрархічних залежностей як між різними типами соціуму, так і в кожному з цих типів, неминуче призводить не тільки до творчих здобутків, а й до не завжди виправданих спрощень, уніфікації, субординації тощо. Скажімо, в межах клас, марксист, парадигми М. р. і. у сфері матеріального в-ва багатоманітність екон. процесів редукується до протиставлення сусп. чи держ. власності приватній, багатоукладність розглядається як явище небажане, що підлягає елімінації; у сфері соціальній соціальна структура зводиться, по суті, до співвідношення класів, інші ж спільноти, прошарки, об’єднання, страти і групи трактуються в кращому разі як утворення маргінальної природи; у сфері політ, увага зосереджується на інституалізованих, партійно-держ. структурах, та й вони розглядаються передусім не як соціокультурні феномени, а як знаряддя класового примусу і панування; у сфері духовного життя відбувається переорієнтація багатомірних виявів духовності лише в одну, ідеол. площину, до того ж з установкою на панування одної і єдиної ідеології.

Втім фіксуючи вразливі моменти традиційних форм М. р. і. та засобів його обгрунтування, розбудови й поширення, варто вести мову не про неприйнятність М. р. і. як такого, а про шляхи його органічного входження в множину властивих сучасній світовій філософії історії розмаїтих підходів і способів осягнення всесвітньо-істор. процесу; а також аутентичної самоідентифікації і продуктивної самореалізації в контексті означених підходів і способів.