Метафоризація як образно-семантичний чинник фразеологізації

Розділ 9

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 24. Метафоризація як образно-семантичний чинник фразеологізації

Основними образно-семантичними чинниками фразеологізації є метафора й метонімія, а процесами – відповідно метафоризація та метонімізація. Терміни “метафоризація”, “метафоричність”, “метафора” вживають то в ширшому значенні – як назва будь-якого переосмислення, то у вужчому – саме на означення певного виду перенесення. Метафора, за О. Потебнею, є перенесенням стороннього слова (resp. словосполучення):

а) від роду до виду, б) від виду до роду, в) від виду до виду, г) за відповідністю (подібністю); випадки а) і б) – синекдоха, в) – метонімія, г) – метафора у вузькому розумінні. Метафора (“метафора у вузькому розумінні”), конкретизує О. Тараненко, – це семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного референта на інший на основі тієї чи іншої подібності останніх при відображенні в свідомості мовця й заставляє нас бачити один об’єкт крізь призму іншого. Метафора, що найчастіше вживає знаки однієї концепто-сфери на позначення іншої (Г. Лакоф, М. Джонсон), як намагання визначити невідоме через відоме (К. Бюлер), використати живі та найяскравіші уявлення (Г. Пауль) становить потужне комунікативне та концептуальне знаряддя (С. Глюксберг).

На основі метафоризації постали такі дієслівні ФО, як вибити із сідла (кого), пор.: ” – А що – я таки старий козак, – орлом глянув дядько Іван, – і мене поки не так просто Вибити з сідла. Одначе сили тануть…” (З газ.), на відміну від Ходити під сідлом (метонімія); будувати на піску (що-небудь легко зруйнується, як усе, що будується на піску), Надівати хомут на шию, по шнурочку ходити, міняти пластинку, Січ розводити (порядки на Січі характеризувалися демократичністю): “А тим часом хурделиця плела навколо холодні сіті, турляла його в груди, залітала під повіки…” (М. Стельмах); ловити в сіті “намагатися заплутати когось у розмові”, Розкинути сіті “хитрощами домогтися свого”. До цього ж “мисливського” гнізда ФО належать і вислови Попасти в сіть (до кого), Розставляти пастки (на кого), Наставляти сільця (на кого), Плести тенета (на кого): “…І незчуються, як Попадуть і заплутаються в нерозривні й нерозв’язні Тенета любові…” (Сервантес, пер. М. Лукаша). Метафоризація приводить до радикальної перебудови самої моделі світорозуміння: “традиційна категоріальна сітка руйнується, однак безслідно не зникає” , а породжує нове утворення. Вільне словосполучення “вчорашній день” віддає вторинному утворенню свій “семантичний корінь” (Д. Шмельов), “те, що пройшло”, формуючи значення ФО вчорашній день (чого) – “минуле, віджиле з позиції сьогодення”, чи “те, що настане”, як у ФО завтрашній день. При цьому новий зміст вміщується у відому вже “оболонку”. Прототип ФО й сама фразема Готувати грунт поєднуються певною “основою” для здійснення чогось: Мати під собою грунт, на грунті (якому, чого) (“Що в них могло бути спільного… На якому грунті вони подружились?”, А. Дімаров) – власне, спиратись на якусь основу, відчувати опору. Утрата цієї опори чи її хисткість спричинює низку відповідних висловів “ненадійності”, “непевності” – Втрачати грунт під ногами, грунт повзе (сунеться) під ногами (у кого, чиїми): “Не ставало певності в корисності діла, Грунт почав хитатися під ногами в Тиховича” (М. Коцюбинський), оскільки концепт грунт символізує об’єкт зіставлення, якусь основу – надійну чи ненадійну. Типовим поясненням діахронічного розвитку ФО з з’їсти облизня може бути коментар Б. Грінченка в “Словарі української мови”, пор.: Облизень – первісно: облизування себе. “З’їстиоблизня” говорилось спочатку про собаку: надіявся одержати їду, але нічого не одержав, лиш облизався. “Утрата реалії” (Б. Ларін), власне, утрата мотивації й метафоризація (“семантичне збагачення”) постали внаслідок зміщення об’єкта називання. Далі Б. Грінченко продовжує: “звідси вже про людей: Піймати, вхопити, ззісти облизня “одержати відмову, зазнати невдачі”, Дати облизня – “відмовити кому” . Словникар намітив тут когнітивну динамічну сферу великої кількості ФО і їх шлях до ідіоматичного складу мови: донорська зоосфера метонімічних словосполучень (Випускати пазурі, випускати кігтики, держати хвіст бубликом, держати хвіст трубою тощо) метафоризується стосовно людей, див. відповідно “виявляти ворожість або готовність дати відсіч”, “бути упевненим у собі, бадьорим; вірити в свої можливості”.

До фразеологічних метафор належать відшарування найрізноманітніших сфер: міняти пластинку, давати задній хід, брати бар’єр, виходити на орбіту, важка артилерія, абсолютний нуль, воювати з вітряками, випускати (гострити, розпускати) кігті, підбити клина, погріти києм спину, закрутити гайки. Донорська побутова, професійна й культурна концептосфери постачають до українського фразеологічного фонду знаки сценаріїв полювання (Попасти в сіті), рибальства (Ловити окунів), господарчої діяльності (Упрягатися в ярмо), їжі (Заварити кашу), напоїв (Наварити пива), музики (Брати фальшиву ноту), спорту (Брати бар’єр), явищ природи (З дощу та під ринву). З мовлення кравців прийшли вирази Шити на одну мірку, шевців – На один копил, військових – Передній край, ювелірів – Високої проби, картярів – Розкрити всі карти, женців – Гарячі жнива, будівельників – Закладати підвалини (чого) тощо.

Коли ми використовуємо метафору, розмірковує А. Річардс, у нас є дві думки про дві різні речі, причому ці думки взаємодіють між собою в середині одного – єдиного виразу, значення якого якраз і є результатом цієї взаємодії. Серцевиною поєднання цих двох думок і є їх основа порівняння, що переходить з вільного словосполучення до фразеологічного; перше виступає внутрішньою формою другого. Суміжні ланки поєднуються основою порівняння. Метафора приписує об’єднанню двох множин сем (у складі вільного й фразеологічного сполучень. – Авт.) ознаки, які властиві “пересіченню” цих множин, залишаючи поза увагою інші семи. ФО китайська грамота базується на уявленні про численність ієрогліфів (понад 20 тисяч), а отже, і про її складність, незрозумілість. Великий китайський мур (китайська стіна), споруджений в III – IV ст. до н. е., вирізняється своєю довжиною, шириною й висотою. Звідси й сема “нездоланної перепони”, що започаткувала відповідні ФО: “Гайда, переліземо через Велику китайську, а тоді на горіх, що під хатою… Цей неоковирний триметровий паркан ми прозвали Великою китайською стіною” (В. Нестайко). Чи сема “повної ізоляції”: “Той анахорет Щапов, що, здавалося, Китайським муром відгороджується від жінок, той самий Щапов іде поруч з Преображенською…” (І. Ле). Іронічний вираз Дійна корова тлумачиться як “джерело прибутку”. Це може бути як істота, так і предмет, і мати тисячі ознак. При метафоризації вони залишаються за межею значення, у той час як “певний екстракт” концентрується в одній точці, “у фокусі значення” .

Метафоризація як когнітивний процес, на думку М. Алефіренка, складається з таких мисленнєвих кроків: а) вибору найяскравішого й загальновідомого аналогу (джерела зіставлення), б) переносу відповідної частини знань, частини емпіричного досвіду зі сфери базису, або джерела, на ділянку об’єкта пізнання й іменування, в) породження нових смислів унаслідок взаємодії двох ідей. Прихована небезпека, наприклад для плавзасобів, влучно передається образом підводного каміння. Ознака небезпечного підводного каміння, абстрагуючись від конкретної реалії, переноситься зі сфери мореплавання до сфери людських стосунків, формуючи значення прихованої перешкоди на шляху до досягнення мети: “Непокоїть мене… сила – силенна небезпек і Підводного каміння, серед якого треба пролавірувати” (В. Еллан-Блакитний). Ніж як “найбільш яскравий і відомий аналог”, як символ незгоди, помсти, смерті, зла, несправедливості породжує “нові фразеологічні смисли”, як-от: На ножах “у ворожих стосунках” (” – Як же воно так випадає, що ми ніяк не можемо з ним вжитися? З першого дня На ножах”, О. Гончар); Приступати з гострим ножем до горла “настирливо вимагати чого-небудь” (” – А от як ці брати Приступлять з гострим ножем до горла, то тоді й пізнають, що воно за брати”, Панас Мирннй); ножем різонути кого “неприємно вражати” (“Га? Ха-ха-ха! Ножем різонув Ганну той сміх”, Є. Куртяк). Пор. ще: Стати гострим ножем поперек горла (кому), Стати на ножі, без ножа різати, ходити по лезу ножа та ін. Цього ж типу й ФО Нагострювати меч, нагострювати сокиру (на кого). Загострення схожості в зіставлюваних реаліях при метафоризації становить основу експресивності ФО, її образно-емоційного ефекту. При цьому в багатьох ФО відчувається особлива семантико-фразеотворча роль окремих компонентів (далі вони виділені), які насамперед формують корпус українських фразем способом метафоризації “у вузькому розумінні”: Кілком стояти, паном діло, звиватися в клубок, коріння пускати, непочатий край, ланцюги Гіменея. Одночасно цей факт заперечує теорію про “повну розчинність” значення слів у складі ФО (“хімічної сполуки”).

До нового утворення, як ми вже пересвідчилися, при метафоризації переходять окремі семи первинного словосполучення, проте ця основа перенесення нерідко складна, важковловима, викликає багато асоціацій. Якщо ми когось називаємо свинею або качечкою, то даремно шукати в основі метафори якусь схожість людини зі свинею або качкою. Називаючи жінку качечкою, ми не маємо на увазі наявність у неї дзьоба або перепончатих лапок. У загальному вигляді це можна уявити так: почуття ніжності й замилування, яке можна уявляти щодо качок, відчувається й щодо людини. Такими ж є образи української етнокультури – Ластівка, рибонька, сонечко, серденько. У Нещеретовім і Курячівці Білокуракинського р-ну на Луганщині молоду гарну дівчину називають Зеленою травкою. На формування метафори тут вплинув насамперед ореол першої, свіжої, не притоптаної, приємної для зору яскраво-зеленої трави. Вираз житейське море усталився в значенні “життя з його турботами, хвилюваннями, лихими пригодами” якраз унаслідок небезпечного характеру моря, його вічного неспокою, непередбачуваності, що чекає в житті й людину. Імпліцитна сема “глибокий” започаткувала ФО море по коліна з трьома значеннями – “не страшно комусь”, “усе видається комусь доступним”, “ніщо не бентежить когось”: “Коли ти з конем – тобі й море по коліна” (М. Рудь). Підсумовуючи процес перенесення назв, Л. Виготський зазначає, що він здійснюється “за законом комплексного мислення” .

Мова функціонує не “для себе” чи “в собі”, вона служить для освоєння екстралінгвістичної дійсності, передачі складних людських стосунків, емоцій, почуттів, для відображення в свідомості самих мовців. Фразеологічні метафори є виявом антропоцентризму як реалізації зв’язку структури мови з мовцем, перенесення рис людини на навколишню дійсність. За О. Потебнею, субстанція і явище, речовина і сила чи якість – людиноподібні, а тому можуть бути виражені в мовленні як подібність відношень між нашим Я і його дією. І навпаки, суб’єктне начало простежується, наприклад, у фразеології просторової орієнтації, перенесеної на людину (Не по дорозі, вибиватися на широку дорогу, зійти з рівної дороги; залишати по собі стежку, звертати на свою стежку, іти однією стежкою). Вислів топтати стежку передає складну гаму людських стосунків – бентежної надії, приємно-тривожного очікування, почуття прихильності, кохання: “Топтали стежку до її порога всякі женихи, і всім відмовляла Наталка” (І. Цюпа).

Суб’єктне начало у фразеологічних метафорах виявляється в різних видах вражень, зокрема Зорових: Витягатися в струнку (в струну), як аршин проковтнув, крига скресла, левина грива (про зачіску), кренделі плести (писати) (про ходу п’яного чи “колінця” танцюриста). На основі зорових вражень сформувалися уснорозмовні ФО Їсти просить (просять), Каші просить (просять) і под. “про подертий одяг, особливо взуття”: “І в самої чоботи Каші просять…” (І. Муратов), Чобіт рота роззявив. В основі названих виразів лежить схожість отвору, який утворюють відстала від передків підошва й передки, до голодного, розкритого рота, наприклад, пташеняти. При цьому діє комплекс взаємопереходів, асоціацій: бути голодним – просити їсти; просити їсти – розкривати рота; хто голодний, той розкриває рота, просячи їсти; просити їсти – просити каші; чоботи (черевики) ніби розкрили “рота”; чоботи (черевики) розкрили “роти”, отже, – голодні; голодні – отже, просять їсти (каші) та ін. Звичайно, наше відтворення дії лінгвістичного механізму становлення фразеологічної метафори дуже приблизне, оскільки його етапи об’єктивно важковловимі. Трудність експлікації метафори, її тлумачення змусили Д. Девідсона, автора статті “Що означають метафори”, прийти до невтішного висновку: пояснення й інтерпретація метафори “взагалі неприпустимі”. Проте все ж таки – хоч і дуже наближено, спрощено – дослідники тлумачать, а мовці (слухачі) намагаються вловити й відчути прихований зміст метафори.

З названими вище в певному зв’язку перебувають і вислови (варіанти висловів) Робити з губи халяву, робити з писка халяву (“Коли хтось робить з губи халяву, тобто розминається з правдою, собачка мій завше гавкає…”, О. Івченко), розпустити язика (морду) як халяву, розпустити халяву. Асоціації розкритого рота зі схожими предметами – річ звичайна: “Рот Розкрився, як порожній гаман, і в ньому шипіли слова…” (М. Коцюбинський); Розкрити вершу, грубо “голосно говорити, кричати, повчати інших”, де верша, зненажл. – “рот” , діал. (ссл.) Одзябити (одцибенити) вершу “рот”, пор.: “Ганна вже як Одцибенить вершу, ніхто її не зупинить” 1302: 38], лемк. Гамба (губа, писок, діал. – “рот”) Як ворота (у кого) “дуже балакучий” . Див. ще в “Галицько-руських народних приповідках” І. Франка: Отворив писок як ворона, як у ворони, писок му не стає як питель, писок як ворота (тобто як розчинені ворота), Такий широкий як ворота, як цісарська брама, як відси ді Львова.

На фоні згаданих ФО і в їх контексті виразніше сприймається і внутрішня форма висловів Робити з губи халяву (власне, первісно – розтруб халяви, який нагадує розкритий рот), Роззявити стару халяву (“Бач, Роззявив стару халяву”, М. Стельмах). Розвиток образної семантики ФО можна уявити приблизно так: відкривати рот (писок, губу) – розкритий рот подібний до розтрубу халяви; рот – халява; говорити з розкритим, “як халява”, ротом; Халяву з рота зробити – “брехати; не виконувати обіцянки”. Зорові образи превалюють у висловах Ходити (стояти, виступати) козирем “тримати себе по-молодецьки” (як малюнок валета чи короля на гральній карті), Ставати на двох лапках, ходити нависом (біля кого) “невідступно ходити за ким” , Хоч бублик чіпляй, жарт, “про кирпатий, задертий догори ніс”, Порубати (посікти) на капусту (на локшину, на січку) (кого) “винищити шматуючи”, тобто зробити схожими на шматки капусти, локшини, січки.

Просторові Враження лежать в основі денотата висловів На відчепі “осторонь” або “ізольовано” – в обох значеннях проступає сема “чогось відділеного”, “відчепленого” від основного, центрального, від якогось масиву: “Хата… стояла на відчепі, під самим сосновим гайком” (П. Панч); Випливати на поверхню, іти вглиб, плестися в хвості “відставати”; Смакові – лакомий (ласий) шматочок, обливати солодким медом “улещувати когось”, пробувати кислиць (від кого) “зазнавати покарання”, Пити (куштувати) гірку чашу, Підносити пілюлю (кому), Ковтати пілюлі. Пор. ще па смак (чий), у смак “з насолодою”, Зі смаком, до смаку, по смаку, Кольорові – Братися молоком, умочити в молоко голову (вуса, бороду) “про сиву голову, вуса, бороду”. В основі метафоричного перенесення може бути значення Міцності (Твердий горішок), Розміру (Капля в морі), враження За внутрішнім зв’язком (тепленьке місце “вигідна посада”), Купаний у гарячій воді (Б. Лепкий), Сп’яніти від успіху (від успіхів).

Численні метафори формуються на основі подібності до побутових реалій: відкрити (відчинити) двері (кому, для кого), Задубіти на кістку, гнути в дугу, затуляти дірки, заходити в глухий кут, звивати гніздо (про сім’ю), Каламутити воду в криниці, ламати лід, хоч лопатою горни, вогнем (полум’ям, пеклом) дихати.

Перенесення мовно-фразеологічної форми з одного референта на інший здійснюється: 1) З предмета на предмет: Довга пісня, молочні ріки і кисельні береги, темний ліс. Ось деякі приклади вживання останньої ФО – “про що-небудь незрозуміле, заплутане, невідоме” в ексцерпціях-мікроконтекстах з творів красного письменства: (написане в білеті для нього) Темний ліс (К. Світличний); (ті карти являли собою) темний ліс (О. Гончар); (у нього в голові) Темний ліс, (державні справи) Темний ліс (В. Кулаковський); (виготовлення футерівки для Богдана) Темний ліс (В. Большак); “чужі люди – Темний ліс” (Укр. присл.). Особливо про душу: “Що не кажи, а вона Темний ліс” (І. Цюпа); “Чужа душа то, кажуть, Темний ліс” (Л. Костенко); 2) З особи на особу, Маг і чарівник (чародій) – первісно “традиційна назва фокусника, ілюзіоніста”, потім – “про людину, що робить усе легко й спритно”; перша скрипка – на певному етапі складний термін (“скрипаль, який в оркестрі виконує перший голос, найбільш виразний і важливий”), а потім – фразеологічне значення: “основна, найважливіша роль у чому-небудь, у якійсь справі”; 3) з істоти (особи) на предмет: Білі мухи “сніг, сніжинки” (на основі кольорової ознаки й властивості літати), червоний півень “пожежа”, Велика Ведмедиця “назва сузір’я”, Красна дівка “сузір’я Діви” і “райдуга” , Красна пані “райдуга” (О. Потебня); 4) З предмета на особу: Десята спиця в колесі (первісно передбачалося, очевидно, що їх менше, ніж десять), потім – щось другорядне, “той, хто відіграє незначну роль у чомусь”; пор. також дихотомічну пару Остання спиця в колесі – не остання спиця в колесі; абсолютний нуль (фізичний термін – про людину); Золотий мішок “багата, грошовита людина”. За Гіппархом, який розділив зорі на шість груп (в основі поділу лежить потік світлової енергії), зірка першої величини – “найяскравіша зірка”. Звідси й “блиск” акторів, видатних людей, спортсменів: “Блохін – Зірка першої величини. Він знає і розуміє у футболі все” (З газ.); “Ім’я Т. Г. Шевченка – кріпацького сина – Сяє золотою зорею першої величини” (С. Носань) (контамінація ФО Сяяти золотою зорею + Зірка першої величини). У “Чотирьох бродах” М. Стельмаха: “Ступач аж присвиснув од такої несподіваної “філософії”, а потім скрушно похитав головою: ” – Темна ти Ніч, темне село” (темна ніч як пора доби – “темна” людина); 5) З істоти на особу: скакати на задніх лапках (перед ким) (первісно про собаку), Попадати в сіті (прототип пов’язаний з тваринами – ссавцями, рибами чи птахами), Мокра курка, піддослідний кролик, стара лисиця (лисиця як символ хитрості, нещирості – “лукава, нещира, хитра людина”: “Юнона, козир-молодиця, Юпітеру не піддалась, Бо знала, що стара лисиця На всякі штуки удалась”, І. Котляревський); Дивитися (глянути) вовком (на кого) (зоонімічне метафоричне порівняння – вияв неприязного ставлення до когось у людей). Окремі ФО цього розряду становлять цілі гнізда, наприклад, з опорним словом Крило: виросли крила (в кого), Опустити крила, підрізати крила (кому), Брати під своє крило (кого), Під крилом (чиїм), Розправляти крила, чути крила за плечима. Антропонімізація таких виразів охоплює досить наповнені ряди ФО з компонентами Птах, птиця, пташка, пташеня, які означають: 1) особливості характеру людини: “Комендант, як виявилось, був уже Стріляна птиця” (А. Головко); 2) характер її життя, поведінки, звичок: Ранній птах, пізня птиця; 3) службове чи суспільне становище людини: Важний птах, невеликий птах, птиця високого польоту: “Якщо посадовили його туди – то, виходить, Значний птах, отже, попався не з волі…” (М. Старицький); 4) характер життя людини з погляду інших людей: ” – Кого ж свататимемо? – Варку Липівну. – Еге, це Заїжджа, пташка залітна!” (Марко Вовчок).

Метафоризація, отже, грунтуючись па використанні знаків однієї концептосфери на позначення іншої, виступає одним з найактивніших образно-семантичних чинників фразеотворення. Потенційно зберігаючи багатовимірність основи перенесення, ФО базується на актуалізованій семі прототипу, вибір якої нерідко зумовлюється екстралінгвістичними причинами. Переносячи інформацію з базисної структури в нову, вторинну, реципієнтну, процес метафоризації єднає їх, становлячи безперервний ланцюг фразео-творення, динамізуючи всю фразеосистему мови. Метафоризація засвідчує єдність семантичних (лінгвістичних) та історичних (етнокультурних) моментів, еволюційні процеси на ділянці фразеотворення.