Методи ціноутворення – сукупність засобів і способів економічного обгрунтування цін у різних економічних системах залежно від інтересів виробників та споживачів, що базується на використанні низки відповідних економічних законів, форм і методів конкурентної боротьби. За командно-адміністративної системи найважливішими М. ц. були витратний, нормативний і параметричний. Витратний метод базувався на визначенні наявних витрат (або середніх витрат) виробництва, до яких додавався відповідний, як правило, середній рівень прибутку. Цей метод
у конкретних техніко-організаційних формах також використовується фірмами і компаніями розвинених країн світу і відомий як метод “витрати плюс”. Нормативний метод передбачає встановлення ціни залежно від запроваджених вищестоящими органами нормативів собівартості та планового прибутку. Параметричний М. ц. полягає у з’ясуванні кореляційної залежності між техніко-економічними характеристиками товарів і відповідними змінами у витратах виробництва, що виявляються в динаміці цін. Різновиди параметричного М. ц. – метод питомих показників, агрегатний і бальний методи. До визначених таким чином оптових
цін додають транспортні витрати (якщо йдеться про ринкові ціни) та ін. За умов регульованого ринкового механізму ціноутворення основними М. ц. є такі: 1) середні витрати виробництва плюс прибуток; 2) отримання цільової норми прибутку на інвестований капітал; 3) оцінка очікуваної цінності товару, – основою ціноутворення є сприйняття споживачем цінності пропонованого товару, використання сприятливого моменту купівлі-продажу; 4) врахування рівня поточних цін (до уваги беруться насамперед ціни конкурентів, зміна ними цін на певні товари, як правило, зумовлює зміну цін інших компаній, без тісного зв’язку з витратами підприємства не існує); 5) метод закритих торгів (на підставі очікування цінових пропозицій конкурентів з метою отримання замовлення та укладання контракту з вигідним і перспективним клієнтом). Ці М. ц. дають змогу підприємству звузити діапазон цін, в межах якого буде обрано остаточну ціну товару. Важливий М. ц. в деяких розвинених країнах світу – метод прямих витрат. У США його використовують бл. 20% фірм. Передбачає вибір оптимального обсягу виробництва, за якого процес формування ціни дає змогу отримати максимальний прибуток за повного збуту товарів. Простішим є метод повних витрат, за якого ціна визначається знаходженням загальної суми витрат виробництва і додаванням до них надбавки на прибуток, що разом співвідносяться з одиницею товару. Оскільки така надбавка визначається керівництвом заздалегідь і, як правило, перевищує середній прибуток у межах галузі, це дає змогу максимізувати прибуток у тривалому періоді. Комплексна оцінка перелічених методів створює необхідні передумови для встановлення остаточних цін на конкретний товар. Компанія повинна врахувати і можливу реакцію на ціну з боку конкурентів, державних органів, дилерів, відповідність остаточної ціни політиці цін продавця, вимоги відповідних законів та ін. Так, у США фірма не має права консультуватися з приводу встановлення ціни з конкурентами (оскільки це суперечить антитрестівському законодавству), нав’язувати дилеру конкретну роздрібну ціну, встановлювати ціну, нижчу від собівартості (оскільки це призводить до усунення конкурентів). Фірма повинна пропонувати свої товари торговельним компаніям за однаковими цінами, але з урахуванням транспортних витрат; може підвищувати ціни у разі відсутності державного контролю за ними.
Loading...