Головна ⇒ 📌Довідник з філософії ⇒ Методи і методологія

Методи і методологія

Філософія посбіник

Тема 3. ДІАЛЕКТИКА

§ 3. Уявлення про діалектичний метод

Щодо діалектичного методу можна повторити вже сказане вище про діалектичну теорію і також запропонувати його взяття в лапки. Надто вже він специфічний порівняно із загальнонауковими методами, про які йтиметься у темі “Гносеологія”.

У розповсюджених визначеннях методу зазначається, що це шлях “полювання на бажаний результат”, набір прийомів дослідження, пізнання, створення речі – у широкому розумінні, свідомий спосіб

досягнення якоїсь мети, здійснення визначеної діяльності, вирішення якогось завдання.

У науці діють методи, у практиці – методики.

Методика – фіксована сукупність прийомів практичної діяльності, що приводить до певного результату. У науковому пізнанні методика відіграє важливу роль. На відміну від методу, до завдань методики не входить теоретичне обгрунтування отриманого результату, вона концентрується на технічній стороні експерименту й на регламентації дій дослідника. Методична коректність дослідження забезпечує відтворюваність результату дослідження, можливість його контролю й перевірки

будь-ким. У сучасних умовах, коли устаткування й техніка експерименту незмірно ускладнилися, практична реалізація цих вимог часто неможлива або пов’язана із величезними витратами, великого значення набуває скрупульозний опис методичної сторони дослідження.

Метод припускає відому послідовність дій на основі чітко усвідомлюваного артикульованого й контрольованого ідеального плану у всіляких видах пізнавальної й практичної діяльності в суспільстві й культурі. Ступінь цієї усвідомленості й контролю ідеального плану діяльності може бути різний, але так чи інакше здійснення діяльності па основі того або іншого методу в принципі припускає свідоме співвіднесення способів дії суб’єктів певної діяльності з реальною ситуацією, оцінку їхньої ефективності, критичний аналіз і вибір різ-них альтернатив дії тощо. Таким чином, розробка й застосування методу пов’язані з раціоналізацією діяльності, із рефлексією над її передумовами. Тим самим ідея методу протистоїть різним формам не рефлексивної дії, усякого роду неконтрольованим автоматизмам, інстинктоподібним реакціям.

Методи можуть дуже сильно варіюватися залежно від типів діяльності, у яких вони застосовуються, і від сфери їхньої застосов-ності. Варто виділяти приватні методи дослідження й діяльності в конкретних сферах (іноді їх називають методиками) – методи, що застосовують у різних галузях науки і практики (статистичний метод, метод моделювання). Серед методів науково-пізнавальної діяльності можна розрізняти методи дослідження в окремих дисциплінах, міждисциплінарні методи (наприклад, системно-структурний метод), загальнонаукові методи (спостереження, експеримент, метод ідеалізації, метод гіпотези й т. д.).

Філософія також виробляє свої методи (наприклад, трансцендентальний метод, діалектичний метод, феноменологічний метод) для рішення своїх специфічних завдань. З огляду на цю специфіку було б неправильно універсалізувати ці методи й безпосередньо проектувати їх на приватні сфери діяльності, як це намагалися, зокрема, робити в офіціозному марксизмі з методом матеріалістичної діалектики. Розроблення методів необхідне в будь-якій формі діяльності, де так чи інакше можлива раціоналізація її ідеального плану. Разом з тим було неправильно абсолютизувати можливість такої раціоналізації на основі ідеї методу, ігноруючи моменти спонтанності відносин людини до світу.

Методологія – тип раціонально-рефлексивної свідомості, спрямований на вивчення, удосконалення й конструювання методів у різних сферах духовної й практичної діяльності. Є методологічні подання й концепції різного ступеня розробленості й конструктивності, різного рівня й широти охоплення (методологія на рівні філософської рефлексії, загальнонаукова методологія й методологія науки міждисциплінарного рівня, методологія приватних наук). Розроблено методологічні концепції, пов’язані із окремими видами діяльності (методологія освіти, методологія інженерної справи, методологія проектування та ін.). Формування самої ідеї навчання про метод як якогось “правильного шляху” пізнання й смисложиттєвої орієнтації пов’язане з появою філософії, що є раціонально-теоретичною формою світогляду й тим самим підлягає рефлексивному аналізу й контролю вихідних передумов відношення людини до світу.

Спочатку методологія мислиться як вчення про методи мислення і є складеною частиною логіки. Починаючи з Канта, відбувається вичленовування вчення про методи зі складу логіки, хоча у “Логіці” Кант трактує вчення про методи як частину логіки, що повинна “до-сліджувати форму науки взагалі, або спосіб з’єднання різноманіття пізнання в науку”. Методологія повинна привести до виразності, обгрунтованості й до систематичного впорядкування пізнання в ціле наукове знання. Серед методів, аналізованих Кантом, методи логічного вдосконалення знання (визначення, експозиція, опис, логічний розподіл понять, аналітичний і синтетичний методи). Хоча у Канта методологія ще входить до складу логіки, однак її мета й структура істотно розширюються, оскільки вони одночасно виявляються й частиною науковчення. У “Критиці чистого розуму” він розкриває завдання трансцендентальної методології як визначення формальних умов повної системи чистого розуму й розчленовує її на дисципліну, канон, архітектоніку й історію чистого розуму. По суті трансцендентальна методологія має справу зі шляхами побудови системної форми науково-теоретичного знання. Методологія тим самим тотожна якщо не методам викладу, то методам побудови систем теоретичного знання.

Цей підхід неприйнятний для Гегеля. До складу логіки як науки він включає розгляд не тільки наукового методу, а й самого поняття. Вчення про метод виявляється для нього не просто аналізом способів викладу, “рух цього методу діалектики є рух самої суті справи” метод є “усвідомленням форми внутрішнього саморуху її змісту”. Так, логіка збігається із діалектикою і з вивченням категоріальної структури наукового знання, а сам метод, що розуміється змістовно, виявляється формою саморуху науково-теоретичного знання у його загальній категоріальній формі. Метод повинен мислитися, за Гегелем, не як зовнішня форма, а як “душа всілякої об’єктивності”, як “поняття, яке саме себе знає, що має своїм предметом себе” є суб’єктивним і об’єктивним, яке розширюється до системи й розкривається у сходженні від абстрактних визначень до конкретного, до тотально-цілісної системи. Отже, вчення про метод у Гегеля виявляється частиною метафізики, що збігається з логікою і з науковченням. У подальшому розвитку методології можна виявити різні напрями у трактуванні її цілей і предмета.