Методика навчання орфографії
5.7. Методика навчання орфографії
У свій час обгрунтувалися різні підходи до навчання орфографії: одні методисти підкреслювали вирішальну роль прийому списування (Л. Томсон, В. Малаховський М. Державін, О. Миртов, Є. Мейман, В. Лай та ін.), інші обгрунтовували ефективність вироблення орфографічних навичок на основі засвоєння теорії граматики (К. Ушинський, О. Пєшковський, Ф. Буслаєв, Д. Тихомиров, М. Бунаков, С. Чавдаров та ін.), ще інші пропонували принципи диференційованого підходу для засвоєння орфограм (О. Біляєв, М. Разумовська, В. Рєпкін, М.
Цей останній підхід поділяють психологи (Д. Богоявленський, С. Рубінштейн. П. Гальперін, С. Жуйков, П. Іванов, М. Пулковський та ін.).
Істотним недоліком орфографічних знань, умінь і навичок учнів є їх безсистемність: численні правила написання слів сприймаються учнями як хаотичний набір розрізнених приписів. Тому не дивно, що не завжди досягається потрібний рівень практичних умінь і досить часто втрачається інтерес до вивчення мови.
Відомо, що І. Павлов відзначав особливу роль кінестезичних подразників (м’язові відчуття) для засвоєння правопису. Повторення перед записом слова, орфографія
Ці положення були використані в методиках навчання мови, зокрема української. Так, у навчальному посібнику за редакцією С. Чавдарова і В. Масальського для студентів філологічних факультетів університетів правописна навичка визначається як кінцевий продукт мислення, свідомої роботи, свідомого й багаторазового повторення певних взаємозумовлених психофізіологічних актів, які відбуваються під час письма щоразу за інших обставин, за інших умов.
Головна причина орфографічних помилок, як зазначають сучасні українські лінгводидакти (О. Біляєв, М. Вашуленко, М. Пентилюк, С. Караман, О. Караман, І. Хом’як) – це невміння учнів застосувати на практиці здобуті знання, відсутність навичок самоконтролю, орфографічної пильності.
Для досягнення основної мети – формування належної орфографічної грамотності – необхідно під час вивчення шкільного курсу мови реалізувати такі завдання:
– ознайомити учнів з основними орфографічними завданнями;
– сформувати на основі цих понять орфографічні вміння;
– навчити писати слова з орфограмами, що не перевіряються;
– сформувати в учнів потребу й уміння користуватися орфографічним словником;
– забезпечити необхідні умови для навчання орфографії. Удосконалювати процес навчання мови можна тільки за умови засвоєння учнями загальних понять курсу, а саме основних наукових правописних термінів. Учень перестане бути безпомічним, тоді, коли під час розпізнавання орфограми вдаватиметься до правил; коли усвідомлюватиме, що порушення цих правил призведе до орфографічної помилки, а вміння знаходити, пояснювати, виправляти останні сприятиме виробленню орфографічних навичок.
Серед теоретичних положень, які мають особливо важливе значення для впровадження раціональної методики навчання орфографії, є вчення про орфограму, відомості про принципи української орфографії, взаємозв’язок орфографії з іншими розділами науки про мову.
Характерною особливістю орфограми (написання, що є наслідком вибору із ряду можливих єдино правильного графічного засобу) є наявність можливих варіантів, з яких вибирається один, правильний.
У методиці пропонуються два основі шляхи вироблення вмінь знаходити орфограму: 1) шукати сумнівні щодо написання місця на інтуїтивній основі, за допомогою цільових настанов; 2) на теоретичній основі внаслідок ознайомлення учнів з умовами, які вказують на орфограму.
У шкільній практиці необхідно поєднувати обидва шляхи: за допомогою цільових настанов розвивати чуття мови, орфографічну пильність і навчати учнів використовувати теоретичні відомості, які вказують на наявність орфограми.
Для вироблення вмінь знаходити орфограму першим шляхом доцільно запровадити систему умовних позначок у кожній письмовій роботі, які є знаками – сигналами для вчителя. Систему умовних позначок можна добирати довільно. Це можуть бути різні підкреслення з позначкою на берегах зошита. Наприклад: 1) підкреслення однією рискою (сумніваюсь у написанні); 2) підкреслення двома рисками (не знаю, як писати); 3) підкреслення хвилястою лінією (написав правильно, але не знаю правила). Умовними позначками учні інформують учителя про свої труднощі, і це є матеріалом для подальшої індивідуальної роботи, а також для проведення уроків повторення з теми, яку учні засвоїли слабко.
Застосування позначок потребує великої уваги, копіткої роботи, вміння аналізувати написане, з’ясовувати прогалини в знаннях.
Для системи українського правопису характерні орфограми, надзвичайно різноманітні за своєю природою, походженням, умовами обгрунтування, особливостями використання української графіки. У методиці розроблено типології орфограм на різних основах. За графічним вираженням в українській мові виділено шість типів орфограм:
1) орфограми – букви (земля, Земля);
2) орфограми – апостроф (п’ять, свято);
3) орфограма – рисочка, або знак переносу (лю-блю, во-да);
4) орфограма – дефіс (сон-трава, ходи-но);
5) орфограми – пропуски (день у день, ні з ким.);
6) орфограми – контакти (білосніжний, проте).
Шкільна програма виділяє на цій основі два типи орфограм: 1) буквені (знання); 2) не буквені (будь-який). Буквені і не буквені орфограми поділяються на безваріантні і варіантні.
Безваріантними є написання, які допускають вживання одного або із двох і більше можливих лише одного графічного запису (Лук’ян, пів’яблука, пів-Києва). Варіантними є написання, які допускають вибір із кількох не одного, а, залежно від умов, різних графічних записів (зцілення, хочуть, бачать).
Орфографія в шкільному курсі української мови пов’язує в практичних діях знання з усіх розділів мовознавства: фонетики, будови слова і словотвору, лексики, морфології і синтаксису.
Ознайомлення з принципами української орфографії програмою не передбачено, проте вони лежать в основі методики навчання правопису: властивості орфографії визначають вибір методів і прийомів навчання.
Механізм формування в учнів орфографічних умінь і навичок довготривалий. Це пов’язано з особливостями пам’яті, для якої характерні не лише властивості запам’ятовування і відтворення, а й забування. Тому методика оволодіння орфографією передбачає періодичну корекцію учнівської вправності на основі системи послідовно виконуваних дій. Сюди входить: 1) аналіз лексеми з неправильно вжитою орфограмою; 2) зіставлення її з нормативним написанням літературної мови; 3) виконання орфографічного розбору, аналітичних вправ для запобігання правописних відхилень тощо; 4) конструювання слів за поданими моделями ті без них, утворення граматичних форм; 5) творчі вправи на складання зв’язних тексті в, вправи – редагування, переклади; 6) диктанти.
Для засвоєння орфографії використовуються різноманітні види вправ, які можна об’єднати в такі групи:
– вправи на артикулювання звуків, деформована вимова яких спричиняє появу орфографічних помилок;
– вправи для сприймання тексту на слух;
– звуко-буквений аналіз слів;
– вправи для зорового сприймання навчального матеріалу;
– ускладнене списування;
– не ускладнене списування;
– творчі вправи.
У навчанні правопису треба спиратися на глибокі знання програмового матеріалу.
Найчастіше учні допускають орфографічні помилки при написанні не наголошених голосних, сполучень йо і ьо, уподібненні глухих і дзвінких приголосних, вживанні м’якого знака, апострофа, подвоєнні букв, правописі відмінкових закінчень, букв е (є), и (і) в особових закінченнях дієслів І і II дієвідмін, прислівників та ін.
Для більш грунтовного засвоєння правопису доцільно пропонувати учням поетапне виконання вправ: 1) знаходження у словах орфограм; 2) групування слів за орфограмами; 3) зіставлення орфограм у словах. Наводимо деякі з них.
– Прочитайте слова ніжка, губка, молотьба, поріг, боротьба, берізка, сторож, грядка, мажте, дуб, просьба по складах і поясніть, на що слід звернути увагу при вимові й написанні їх. Складіть і запишіть з цими словами два-три речення. Підкресліть орфограми.
– Подані слова запишіть у колонки за правилами їх написання, вставивши замість крапок потрібні букви: В…сна, бад…орий, п…он, с…стра, ш…рокий, д…шевий, с…омий, ра…он, міл…он, нєприм…ренний.
– Поставте іменники береза і дуб у давальному і знахідному відмінках однини, закінчення підкресліть. Поясніть, чому ці іменники в однакових відмінках мають різні закінчення.
– З’ясуйте лексичне значення пар слів стіна – стінна, лють – ллють, ворона – вороння. Синю – синню; відміна – відмінна, натхнений – натхненний і поясніть, чим вони різняться. Складіть і запишіть з ними речення, орфограми підкресліть.
Активізують навчальну діяльність учнів, сприяють виробленню навичок грамотного письма, орфографічної пильності також вправи без інструкцій (на ”відкриття” правил). Учні самостійно аналізують вправу, визначають, що потрібно в ній зробити (“відкривають” правило), самі формулюють завдання і лише тоді її виконують. Наприклад, проаналізувавши вправу:р…ябий, міжгір…я, в…язати, це…ях, матір…ю, др…ючок, б…юро, рум…яний, р…ясно, бур…як, п…ять, тьм…яний, рутв…яний, – учні формулюють завдання: переписати слова, поставивши, де треба, апостроф, орфограми підкреслити.
Вправи з елементами програмування подаються в 2-4 варіантах на дошці або ж записуються на індивідуальних картках як роздавальний матеріал. Завдання і набір відповідей – спільні для всіх варіантів. У вправах пропонується 8-10 завдань (вони пронумеровані) і 2-3 можливих варіантів відповідей, що позначаються буквами а, б, в, і т. д. Учень має дібрати до кожного завдання відповідь, тобто пояснити певне мовне явище, позначивши це буквами і цифрами. Наводимо вправу на перевірку засвоєння учнями правил уживання апострофа.
– Поясніть, у яких словах ставиться апостроф, а в яких не ставиться (а – апостроф ставиться; б – апостроф не ставиться).
І варіант II варіант
1. Кур…єр 6. Р…дно 1. Солов…ї 6. Кр…якати
2. Рум…янець 7. Бур…ян 2. Б…ється 7. М…яч
3. Подвір..я 8. Пір. їнка 3. П…ятниця 8. Р…ябіти
4. Р…ясно 9. Вечер…я 4. Дерев…яний 9: Матір…ю
5. Медв…яний 10. Присв…ята 5. Надвечір…я 10. Мавп…ячий
З’ясувавши, у яких словах потрібен апостроф, а які пишуться без нього, учні позначають це так:
І варіант-, а – 1,2,3,7,8; б – 4,5,6,9,10. II варіант: а – 1,2,3,4,5, 7,9; б – 6,8,10.
Наводимо приклад вправи з письмовим поясненням.
– Перепишіть слова д…шевий, кр…вий, в…сіяний, в…шневий, д…вовижний, щ…бече, ж…ве поставивши на місці крапок потрібні букви. Умотивуйте правильність написання слів.
Зразок виконання: у словах кривий, вишневий, дивовижний, живе, пишеться и, бо під наголосом чуємо и (криво, вишня, диво, жити); у словах дешевий, весняний, щебече треба писати е, бо в наголошених складах маємо звук е (дешево, весни, щебет).
Ефективними вправами для поліпшення орфографічної грамотності є диктант “Перевіряю себе” і коментоване письмо. Вони сприяють формуванню у дітей навичок самоконтролю, вміння пояснювати написане.
У шкільній практиці найбільш поширеними є такі види диктантів: Види навчальних диктантів
1. Слуховий попереджувальний диктант.
2. Коментований диктант.
3. Зоро-слуховий попереджувальний диктант.
4. Слухові та слухо-зорові пояснювальні диктанти.
5. Диктант з письмовим обгрунтуванням.
6. Вибіркові диктанти.
7. Словниковий диктант.
8. Вільні диктанти.
9. Творчі диктанти.
10. Словниковий та вибірковий творчі диктанти.
11. Графічний диктант.
Нині вчителі-словесники успішно впроваджують у практику роботи диктант-алгоритм, диктант-гіпотезу, диктант-тест, диктант інформаційної дії.
Необхідний дидактичний матеріал для написання різних видів диктантів учитель знайде в методичних збірниках.
У практиці навчання види диктантів поступово урізноманітнюються. Найзручніше класифікувати диктанти, враховуючи такі ознаки: мета проведення, характер запису диктованого тексту, спосіб проведення диктанту.
Як показує шкільна практика, вчителі надають перевагу проведенню попереджувальних, пояснювальних, коментованих, словникових та контрольних диктантів.
Попереджувальний диктант проводиться після пояснення правопису орфограм, повторення і з’ясування орфографічних правил. Потім текст записується і перевіряється.
Пояснювальний диктант характеризується такими етапами: 1) учні записують текст під диктовку вчителя; 2) після написання диктанту учні читають речення за реченням і пояснюють правопис орфограм під керівництвом учителя.
Коментований диктант передбачає пояснення правопису орфограм у процесі запису тексту. Під час запису тексту один із учнів за завданням учителя коментує слова із зазначенням орфограм пояснюючи правило. Пояснення орфограм здійснюється після запису тексту.
Словниковий диктант може бути попереджувальним, пояснювальним, коментованим, мати творчий характер.
Контрольний диктант проводиться в кілька етапів. Спочатку вчитель читає весь текст. Якщо виникає потреба, він дає пояснення щодо окремих слів у тексті.
Після прочитання всього тексту вчитель читає перше речення повністю; а учні тільки уважно слухають. Далі це саме речення диктується для запису частинами, причому кожна частина, як правило, читається один раз. Після того, як учні запишуть, речення повністю читається повторно, щоб перевірити записане.
У такий спосіб диктується кожне речення. Після запису всього тексту вчитель читає його ще раз від початку до кінця. Час для додаткової перевірки контрольного диктанту не відводиться.
Практика доводить, що більшість учнів під час написання не думають про правила й відкладають самоконтроль па кінець роботи. Звичку писати без розділових знаків і розставляти їх “потім”, після закінчення диктанту, слід викорінювати. Такі звички негативно відбиваються на результатах виконаної роботи.
До основних ефективних видів роботи з орфографії традиційна методика, крім диктанту, завжди відносила твір і переказ. Твір надає широкі можливості для самостійного творчого мововиявлення учня, розвитку його зв’язного мовлення. Як проміжна лайка між диктантом і твором переказ зберігає від диктанту значний масив орфографії, бо мовний матеріал у ньому не можна довільно змінити. Про переказ можна сказати, що це крок до твору, самостійний але контрольований. Переказ не можна написати, якщо не знаєш заздалегідь тексту. У навчальному процесі має бути надане місце різним видам роботи: диктанту, переказу, твору. Але з метою різних видів контролю їх треба частіше змінювати один одним.
Результативним для підвищення грамотності учнів є орфографічний розбір, який тісно пов’язаний з аналізом слова за будовою, словотворчим і морфологічним. І все ж таки орфографічний розбір не можна сплутувати з граматичним чи іншими видами аналізу, бо під час орфографічного розбору основна увага зосереджується па тих словах і морфемах, які становлять інтерес саме з погляду навчання правопису, у написанні яких можливі помилки. Послідовність розбору:
1) визначити до якої частини мови належить слово, назвати його ознаки, що допомагають визначити орфограму;
2) проаналізувати будову слова й визначити фонетичні та інші ознаки, необхідні для правильного визначення орфограми;
3) знайти орфограми;
4) співвіднести виділену орфограму з відповідним правописним правилом, сформулювати правило;
5) дібрати аналогічні приклади, пояснити їх правопис (застосування правила).
Зразок розбору: Сьогодні – прислівник, у першому складі орфограма ьо, її правопис відповідає правилу. Сполучення ьо вживається для передачі на письмі звука й позначення м’якості попереднього приголосного. Цю орфограму маємо ще й у таких словах: дзьоб, льон, працьовитий, бадьорий, сьомий, мальований.
Орфографічний розбір може практикуватися як окремий вид вправ, для виконання якого вчитель відводить частину уроку; він може супроводжувати списування, навчальні, попереджувальні й коментовані диктанти.
Заслуговує на увагу робота з орфографічним словником, яка допомагає учням запам’ятовувати важкі щодо написання слова, урізноманітнює методи практичного вивчення правопису, сприяє свідомому ставленню учнів до оволодіння орфографією, піднесенню мовної й загальної культури та виробленню вмінь самостійно працювати над додатковою літературою. У цілому ж учитель-словесник повинен виховати в кожного учня потребу й звичку щодня працювати із словниками (орфографічними, тлумачними, фразеологічними, іншомовних слів і т. ін.).
Закономірно, що позитивну роль у формуванні орфографічних навичок відіграють також основні види правописної пам’яті (зорова, слухова, моторна, кінезтезична), які діють у сукупності, зокрема під час виконання різних видів вправ.
Вивчення орфографії за допомогою системи вправ передбачає періодичну корекцію учнівської вправності, дає змогу створювати умови для формування орфографічних умінь і навичок на теоретичній основі, що є важливим стимулом піднесення грамотності учнів й розвитку писемного мовлення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...