Механізм захисту інтелектуальної власності – система заходів, спрямованих на захист авторських прав і прав, пов’язаних з іншими видами інтелектуальної власності, та запобігання збиткам від недобросовісної конкуренції, внаслідок чого посилюється економічна безпека країни. Особливістю інтелектуальної власності на ринку є те, що вона функціонує у формі вартості прав і документів захисту на них, в яких фіксуються виключні права щодо користування власністю. М. з. і. в. залежать від її виду, сутності (в т. ч. структури) та доцільності витрат,
а критерій оцінки – реальна або потенційна її вартість. Реально така вартість визначається очікуваним прибутком від її впровадження з урахуванням можливих витрат на її захист або можливою економією різних ресурсів внаслідок відмови від розробки безперспективної ідеї. Розрізняють пасивний та активний захист інтелектуальної власності. До пасивного захисту відносять, зокрема, захист винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових назв, аудіовізуальних, літературних і мистецьких творів, комп’ютерних програм тощо. Активний захист інтелектуальної власності полягає в тому, що власник створює обмежений
доступ до неї (певний режим) лише особам, які працюють з нею в інтересах власника. При цьому вони використовують спеціальні технічні засоби, які сприяють збереженню таємниці щодо інформаційної власності, і захищають її від викрадення, копіювання, пошкодження чи знищення. Правовий захист передбачає створення ефективно діючого законодавства щодо створення об’єктів інтелектуальної власності та їх відповідного захисту, з одного боку, і комерційного використання цих об’єктів, – з іншого. Правовий захист інтелектуальної власності здійснюється зокрема шляхом подання заявок однієї країни іншій на винаходи, товарні знаки та інші об’єкти згідно з вимогами міжнародних угод. Концептуально охорона промислової власності здійснюється відповідно до норм Паризької конвенції про охорону промислової власності. Найефективнішою є комплексна система захисту, яка поєднує такі засоби: правові (законодавчі акти, що регулюють захист інтелектуальної власності); адміністративні (організація режиму таємності, перепускного та внутрішнього режимів та ін.); фізичні (створення різних перепон для доступу до секретної інформації та її носіїв і обладнання); морально-етичні (встановлення і забезпечення дотримання кожним співробітником правил поведінки, порушення яких призводить до витоку інформації); технічні (використання електронних та інших технічних пристроїв); криптографічні (шифрування інформації); програмні (використання захисних програмних продуктів, які унеможливлюють неконтрольоване з боку власника використання інтелектуальної власності). Загальні принципи захисту інтелектуальної власності, яку обробляють за допомогою комп’ютера: мінімізація привілеїв користування інформацією та доступу до неї; розмежування доступу до об’єктів і суб’єктів, які контролюються; незалежність системи управління доступом від користувачів; особлива відповідальність осіб, які забезпечують збереження інформації; фізичний захист від несанкціонованих дій; гнучкість системи, що дає змогу цілеспрямовано змінювати параметри системи та ін. (див. Комп’ютерна злочинність). Дотримання цих принципів вимагає створення надійного механізму розвитку об’єктів інтелектуальної власності, їх правового захисту, впровадження у виробництво (матеріальне і нематеріальне), належної судової системи та ін., що сприятиме захисту національного виробника на зовнішньому ринку, підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Основними недоліками М. з. і. в. в Україні є надмірно тривалі терміни видачі охоронних документів на таку власність, відсутність відповідної системи законів і підзаконних актів, незавершеність формування надійної державної системи охорони таких об’єктів з боку МВС, Митної служби, а також спеціального відомства – міністерства або комітету, достатньої кількості висококваліфікованих кадрів, належної правової бази для узгодження законодавства України у цій сфері з законодавством ЄС.
Loading...