Мілль (МІН) Джон (1806-1873) – англійський економіст і філософ, представник післякласичної школи політичної економії. Син англійського економіста Джеймса Мілля, під керівництвом якого здобув грунтовну освіту. У 1865-1868 був членом палати общин англійського парламенту, виступав за провадження реформ в інтересах широких верств населення, за розширення селянського землекористування, довготермінової оренди, за рівноправність чоловіків і жінок. У своїй головній праці “Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії”
(1848) М. дотримувався основних положень економічної теорії Д. РІкардо, намагаючись поєднати їх з вимогами робітничого класу, зокрема, обстоював більш рівномірний розподіл доходів у капіталістичному суспільстві. М. некоректно поділяв економічні закони на об’єктивні (діють у сфері виробництва) і суб’єктивні (діють у сфері розподілу) (доцільніше розглядати їх за рівнем об’єктивності). Перші він називав також вічними і природними, другі – історично перехідними. Це дало йому підставу твердити про можливість соціальних реформ у сфері розподілу. Насправді історизм характерний для всіх типів економічних
законів, хоча й неоднаково, зокрема найменше – для законів сфери безпосереднього виробництва, оскільки тут відбувається взаємодія людини з природою у процесі праці. У визначенні вартості М. дотримувався хибної концепції “трьох факторів виробництва”, вилучав з витрат виробництва вартість основного капіталу, а саму вартість визначав як “загальну купівельну силу, як владу, ідо її дає володіння предметом над товарами, які продаються”. До багатства М. відносив майстерність, енергію та інші якості робочої сили, тому до продуктивності праці зараховував усі види праці, зайняті створенням довговічних корисностей (фізичних і розумових здібностей), втілених у людині. Водночас він необгрунтовано вважав продуктивною лише працю, яка створює матеріальні предмети, що нагромаджуються. Капіталом, на думку М., є нагромаджений запас продуктів праці, що означало характеристику цієї категорії лише стосовно речового змісту. Проте окремі визначення капіталу наближаються до його характеристики стосовно суспільної форми. Апологетичним є висновок М., що будь-який капітал та частина прибутку – результат заощаджень. Суперечливість його поглядів на сутність прибутку виявлялася у твердженні, що, з одного боку, це результат продуктивної сили праці, а з іншого – винагорода капіталісту за його стриманість. Водночас М. зазначав, що прибуток складається з плати за працю і мистецтво, необхідні для здійснення контролю за виробництвом. М. можна вважати одним із авторів концепції “людського капіталу”, оскільки він відносив найманих робітників до капіталістів тією мірою, якою вони володіють необхідними для самозабезпечення засобами. Заробітну плату М. характеризував як плату за працю, а її розмір ставив у залежність від співвідношення між попитом і пропозицією на робочу силу, а також від впливу профспілок. Він стверджував, що рівень життя повинен поліпшуватися не так завдяки економічному зростанню, як завдяки справедливому розподілу доходів. Висновки М. про те, що держава повинна взяти на себе витрати на розвиток інфраструктури, науки, соціального забезпечення, є конструктивними. М. зазначав, що праця людей у комуністичній асоціації менш енергійна, ніж праця селянина-власника або ремісника, але енергійніша за працю робітника в капіталістичному суспільстві, позбавленого особистої зацікавленості. Однак М. не був прихильником комунізму, який пориває з приватною власністю. Він вважав за доцільніше вдосконалення приватної власності, надання права кожному члену суспільства отримувати частину благ. Раціональними є його пропозиції стосовно участі робітників у прибутках, про об’єднання робітників на умовах рівності в процесі володіння капіталом, про наймання ними управляючих і звільнення їх за необхідності та ін. Водночас значною мірою антиісторичною є ідея М. про відсутність антагонізму між найманими робітниками і капіталістами, про доцільність збереження капіталізму, оскільки такі (названі вище) проекти трансформують капіталістичний спосіб виробництва у справедливіший лад. М. був засновником концепції “участі в прибутках”, яка в розвинених країнах світу набула значного поширення. У зв’язку з цим він описав експеримент, що проводився одним підприємцем: при щорічному розподілі прибутку робітники не мали права на отримання своєї частки (набували його лише у разі виходу з асоціації); на акції не виплачувалися відсотки, внаслідок чого створювався резерв заощаджень для власників; заощаджені суми вкладались у державні цінні папери та ін. Запровадження такої системи М. вважав “заслуговує уваги найвищого ступеня”, вона вигідна не лише для зайнятих, а й сприяє поліпшенню соціальних відносин.
Loading...