Головна ⇒ 📌Менеджмент ⇒ Місце та роль інновацій у системі господарювання

Місце та роль інновацій у системі господарювання

ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Тема 1. Інновації: становлення та сучасні тенденції розвитку

1.2. Місце та роль інновацій у системі господарювання

Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

Звертаємо вашу увагу ще на кілька аспектів сучасного

економічного розвитку на основі інноваційного компонента. З погляду рівня розвитку країн, міжнародної кооперації та інтеграції світове співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобританія.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвиненіші країни з точки зору інноваційної складової.

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.

5. Країни СНД.

6. Країни, що розвиваються.

Ці властивості створюють невпевненість і нерівномірність поширення

інноваційного продукту, постійно виникають “ніші”, у які можуть вбудуватися аутсайдери; складно зберігати позиції лідерства і монополізму в технологічній сфері.

Проте узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що чинники ефективного відторгнення економічних реформ передусім пов’язані з неспроможністю суспільства забезпечити потік науково-технічних інновацій, опанування та поширення нових технологій. Водночас саме спрямованість суспільства на досягнення технологічного лідерства самоорганізовує його і створює економічні моделі розвинутих країн. Тому ефективний перехід до ринку і реалізація в Україні відомих принципів функціонування розвинутих економік майже неможливі без вирішення проблеми забезпечення умов для технологічних змін та прискорення інноваційного процесу. Такий висновок підтверджується усім попереднім розвитком України у складі колишнього СРСР.

У світовий інноваційний процес колишній СРСР інтегрувався шляхом змагання у воєнному протистоянні двох систем. Завдяки природній обдарованості нашого народу довгі роки вдавалося тримати військовий паритет зі Сполученими Штатами. Але інноваційний процес в СРСР супроводжувався великим перевитрачанням ресурсів у виробництві. Тому він не виконував головної своєї функції – не прискорював зростання добробуту народу. Як такий, що направляється згори централізованими командами він позбавлявся головної своєї опори і носіїв – маси новаторів-підприємців. Тому на низовому рівні управління сформувалося індиферентне інноваційне економічне середовище, яке не сприймало чергові нововведення ініціативних винахідників.

Відомий американський соціолог І. Валерстайн дійшов висновку, що повоєнна гегемонія США у світі пов’язана насамперед з поступовою концентрацією енергії нації на удосконаленнях процесу виробництва і технологічних нововведеннях. І, відповідно, у майбутньому гегемонія належатиме тій країні, яка здобуде технологічну перевагу. Підтвердженням цієї тези є успішний розвиток Японії, Південної Кореї, Тайваню та інших “нових індустріальних країн”, де науково-технічний прогрес був з самого початку покладений у фундамент соціоструктурної трансформації.

У 1870 р. Британія була країною – технологічним лідером, яка за рівнем продуктивності праці на 20 % випереджала США та ще більше країни Європи і Японію. Через 20 років Сполучені Штати наздогнали її за рівнем продуктивності та обсягом економіки, але до першої світової війни Британія залишалася найбільшим експортером товарів обробної промисловості і першим постачальником технологічних інновацій для Європи. Ця роль перейшла до США тільки після другої світової війни і, як результат, у 1960 р. їх валовий національний продукт на душу населення перевищував такий показник у Британії, франції та Німеччині приблизно в 2 рази, СРСР і Італії – в 4 рази, а Північної Кореї та Нігерії – у 40 разів.

Відомо, що в 60-80-х роках виклик світовому лідеру кинула Японія, яка у 1960 р. відставала за показником ВНП на душу населення від США майже у 5 разів, а нині вже зрівнялася з ними. Вирішальну роль в економічному динамізмі Японії відіграла свідома ставка на максимальні технологічні зміни як фактор виробництва. З табл. 1.1 добре видно, який вклад мав технологічний фактор у темпи зростання виробництва. Жоден з інших зазначених факторів не може конкурувати з технологічними змінами. Але досягти такого становища стихійним шляхом неможливо. Це сталося завдяки свідомій цілеспрямованій науково-технічній політиці уряду. Між іншим, саме японці одними з перших оцінили, переклали і популяризували інноваційну концепцію И. Шумпетера.

Таблиця 1.1

Індекси обсягів виробництва та окремих його факторів японської обробної промисловості в 1970-1987 рр., реальний вимір (1970=100)*

Рік	Виробництво	Праця	Капітал	Матеріали	Енергія	Технологія
1975	116,57	88,05	125,56	110,58	110,31	260,07
1980	158,22	91,39	193,64	145,09	110,92	398,39
1985	201,67	96,22	263,95	175,16	99,32	576,60
1987	211,31	94,86	297,14	177,08	96,72	686,75

*Складено за: Watanabe С. Substitution of Production Factors to Technology // Research Policy. Vol.21.№6,1992.

Чи був японський експеримент випадковістю? Ні, протореним шляхом пішли й інші країни і досягли вражаючих успіхів. Яскравим прикладом інноваційного шляху розвитку стала Південна Корея. Обсяги “забезпечення” корейського “дива” представлені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Головні показники наукової сфери Південної Кореї

Показник	1971	1976	1981	1986	1988	1988 До 1971 (разів)
Валовий національний продукт, млн. вон	3376	13881	45126	83833	123576	36,6
Видатки на науку, млн. вон	10,67	60,90	293,13	1523,28	2347,4	220,0
Видатки на науку відносно до ВНП	0,32	0,44	0,65	1,82	1,90	–
Державні видатки на науку, млн. вон	7,29	39,18	121,73	289,44	416,2	57,0
Приватні видатки на науку, млн. вон	3,38	21,72	171,4	1233,84	1931,2	571,4
Кількість дослідників, чол.	2477	11661	20718	47042	56545	22,8
Кількість дослідників на 1000 населення, чол.	0,08	0,33	0,54	1,33	1,35	–

*Складено за: Кіт L., Dahlman C. J. Technology Policy for Industrialization // Research Policy. Vol.21. № 5. 1992.

Як бачимо, зростанню ВНП за 17 років у 36,6 разів відповідає зростання витрат на науку у 220 разів, причому такі витрати в приватному секторі економіки за цей час збільшилися в 571,4, рази. Показник зростання кількості дослідників не піддається інфляції, як гроші, тому його збільшення у 22,8 рази вражає. Таким чином, досвід Південної Кореї переконливо доводить, що економічне “диво” має потужне інноваційне підгрунтя, тобто теорія ендогенного науково – технічного прогресу повністю підтверджується практикою.

Технічний прогрес кардинально змінив склад світової торгівлі. В ній сьогодні пріоритет належить промисловим виробам, виготовленим за допомогою інтенсивного застосування науково-технічних знань. Змінився також зміст концепції порівняльного зиску. Конкурентоспроможність країни на світовому ринку багато в чому стала залежати від її здатності генерувати чи швидко опановувати інновації.