Моделі людини економічної – сукупність ідей, концепцій, положень і методологічних засад, які обгрунтовують представники різних напрямів, течій та шкіл світової економічної думки стосовно сутності людини у процесі розвитку світової цивілізації. Простежуючи концепцію людини у політичній економії, французький економіст Р. Барр виділяє три основні підходи: 1) механічний, за якого закони політичної економії повною мірою порівнювались із законами, яким підпорядковуються гази, оскільки люди нібито “відіграють в економічній теорії таку
саму роль, як і молекули у кінетичній теорії”. Важливою особливістю цього підходу є те, що все суб’єктивне в людині відкидається; 2) органічний – полягає у характеристиці суспільства з точки зору біології як великої Істоти. Зокрема, Ж.-Б. Сей головними розділами суспільної економіки називав ті самі, які виділяються у фізіології людини щодо органів харчування, росту та ін.; 3) орієнтований на людину. Представники цього підходу слушно критикують обидва попередніх за ігнорування того, що суспільство і соціальні групи складаються з людей, які наділені свідомістю, розумом та волею, а також самобутності людського існування
і діяльності. За словами П. Хейне (США), коли б люди у суспільстві не цінували раціональність, а надавали перевагу примхам і випадковостям, то економічна теорія майже втратила б свою здатність завбачати. Водночас у межах цього напряму існують погляди, згідно з якими суспільство ототожнюється з сумою індивідуумів, відносин між ними. Першу М. л. е. створила класична школа політичної економії. Дбаючи про свої інтереси, людина примножує і свій добробут, і багатство суспільства (див. Концепції людини в економічній теорії). Така атомістична модель, за якою ігнорувалися колективні і значною мірою суспільні цінності, домінувала за умов приватної (в т. ч. приватної капіталістичної та приватної трудової) власності, ринкових важелів саморегулювання економіки. На відміну від цього, представники історичної школи вважали пріоритетними інтереси народу, нації, суспільства, а окремий індивідуум є лише частиною такої спільноти. Атомістичну модель людини сповідує передусім у XX ст. неокласичний напрям, акцентуючи увагу насамперед на споживанні економічних благ, некоректно абстрагуючись від колективних інтересів, моральних якостей людини, сповідуючи філософію індивідуалізму. Це, на думку Ф. Хаєка, потрібно для того, щоб “люди звільнились від інстинктів солідарності і співчуття”. Друга М. л. е. розроблена представниками кейнсіанського напряму. У ній людина прагне не лише привласнення матеріальних благ, а й розширення вільного часу, престижної роботи тощо, для неї властиві молосердя, альтруїзм, служіння колективу, суспільству та ін. Після того, як буде вирішено економічне питання, а накопичення багатства не матиме вирішального значення, людство, стверджував Дж. Кейнс, втратить традиційну мету. Проте капіталізм, на думку Ч. Хенді (США), яких би успіхів він не досяг, ніколи не зможе дати вичерпну відповідь на запитання “навіщо ми живемо?” і він не має загальної мети. Тому необхідне нове розуміння сутності життя. У зв’язку з цим учені Стенфського дослідного інституту розрізняють три основні типи людей: 1) зайняті пошуками засобів до існування; 2) зорієнтовані на зовнішній світ (тобто на піклування про інших людей); 3) зорієнтовані на внутрішній світ (тобто здатні формувати власні цінності і ставити мету, зокрема, виявити свої таланти і переконання). Отже, закономірністю розвитку особи є перехід від першого типу до другого, а від нього – до третього. На думку відомого американського економіста Л. Туроу, ці проблеми гармонійного розвитку особистості капіталізм не може вирішити, оскільки “створює величезну нерівність доходів і багатства”, а нерівність є значно більшою, ніж “різниця між коефіцієнтом людських здібностей і талантів”. Зокрема, він запевняє, що на 1% населення, яке володіє 40% багатства, не припадає 40% загального коефіцієнта розумового розвитку. Справедливим є його твердження про те, що “з історичної точки зору середній клас був створений демократичними урядами, а не ринком”. Розглядаючи біосоціальну сутність людини, Л. Туроу також аргументовано відносить людей до істот, які живуть не поодинці, а групами, а сучасне суспільство вважає ефективнішим і людянішим від минулого, а для того, щоб воно стало досконалішим у майбутньому, молоді слід прищепити “правильні соціальні цінності”. Цілком виправданим він вважає таку зміну у соціальній свідомості, коли 1964 29% населення США вважали, що управління країною ведеться в інтересах багатих, а 1992 таких людей у США було понад 80%. Таких самих поглядів дотримується представник інституціоналізму Дж. Гелбрейт, підкреслюючи, що “немала частина доходів і багатства дістається людям без достатнього або взагалі без будь-якого соціального обгрунтування…”. Цей напрям (захист інтересів багатих) забезпечує, на його думку, сама соціальна структура, а найголовніше – розподіл влади. Американський соціолог Р. Інглегарт зазначає, що у громадян західних держав прагнення до матеріального багатства і фізичної безпеки змінилось турботою про якість життя, а водночас все менше уваги приділяється соціально-політичним і моральним нормам (отже, спостерігається перехід від матеріалістичних до постматеріалістичних цінностей), особливо це властиво молодому поколінню, яке прагне не обов’язкової зайнятості і високих доходів, а змістовної та осмисленої роботи, контактів з близькими за духом людьми. Проте некоректно вести мову про якість життя без наявності в людини відповідного, як правило, високого рівня доходів. Важливою ознакою сучасного процесу праці він вважає роботу поза межами фабрик і заводів, а більшість людей при цьому спілкується з іншими людьми і символами (при обробці інформації). Це, на його думку, формує таку якість людини, як духовність. Найскладнішими є моделі людини, розроблені К. Марксом та В. Вернадським (див. Концепції людини в економічній теорії).
Loading...