Мовний етикет
Тема 8. Особливості усного професійного спілкування
6. Мовний етикет
У поняття культури мовлення входить і поведінка мовця – мовний етикет. Це найуживаніші слова та вирази, якими люди звертаються одне до одного, виявляючи ввічливість, пошану, стриманість, такт: вітання, вибачення, співчуття, поради, запрошення. Термін етикет походить від французького ярлик, етикетка. Він робить спілкування приємним та бажаним.
Це – сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Більшість спілкуються для обміну інформацією,
Треба пам’ятати, що першим вітається той, хто заходить у приміщення, молодий перший вітається зі старшою людиною, чоловік – із жінкою. Гарна традиція в селі – вітатися з усіма без винятку.
Кожна ситуація вимагає використання характерних для неї мовних засобів. Згоду виражають формуланти: Із задоволенням! З радістю!… Прохання: дайте мені, будь ласка…
Знайомство супроводжується особливими формулами: Дозвольте з вами познайомитись! Дуже приємно з вами познайомитись.
Найголовніші вимоги мовного етикету – ввічливість, чемність, уважність і стриманість. Службовий етикет охоплює правила поведінки людини в процесі виконання службових обов’язків. Більшість правил є неписаними, але їх слід дотримуватися: невимушене, доброзичливе, уважне повсякденне ставлення до інших, незалежно від їх посад чи службового становища, увага до жінок, повага до старших. Існують загальні та специфічні правила етикету в ділових відносинах. Загальні – використовують у процесі службової діяльності і поза її межами: правила знайомств і відрекомендувань, використання титулів співрозмовників. Специфічні – прийняті лише в діловому спілкуванні форми звернень і привітань, правила проведення бесід і переговорів, прощання після ділового спілкування.
Специфічних формул етикету вимагає звертання (офіційні знаки, загальне, індивідуальне, інтимне). За допомогою звертання ми можемо назвати і покликати людину, звернутися до неї з проханням, пропозицією. До незнайомих слід звертатися: пані, добродійко, добродію. Якщо це офіційне звертання, то використовуються вирази: пане міністре, добродійко Коцюбинська. Якщо співбесідник незнайомий, старший за віком чи посадою то слід казати “ви”. Займенник “ти” виражає близькі стосунки між людьми (колеги, друзі, рідні). Не можна одним співробітникам говорити “ти”, а іншим “ви”, це наштовхує на думку що в керівника є наближені. Перехід на “ти” при спілкуванні свідчить про низький рівень культури.
Заборони:
Не можна голосно говорити, жестикулювати, штовхати співбесідника, смикати за одежу, плескати по плечу, нашіптувати щось 1 з співрозмовників, нагадувати про вік, фізичні вади. Не слід говорити суржиком, виражати своє ставлення до чогось вигуками ой, ігі, ага, угу чи вживати непристойні слова, часто вживати слова страх, жах. Називати конкретну людину “він, вона”.
Культура діалогу. Спілкування може мати двоякий характер: один тільки говорить, інший лише слухає (монолог) або ж мовець і слухач міняються ролями (діалог).
Монолог – висловлювання, розраховане на слухача чи читача. Він може мати різну тривалість – від 1 речення до великого за обсягом висловлювання (публічний виступ). Він може бути висловлений експромтом, може готуватися, пробуватися й записуватися (доповідь, лекція).
Особливим різновидом монологу є внутрішній монолог, який широко використовується в художніх творах для відтворення мислительної діяльності персонажа. Це авторський вимисел, за допомогою якого він розкриває характер героя.
Діалог – характеризується наявність двох чи більше співрозмовників. Використовується у повсякденному житті і має різні форми: розмова в сім’ї, на вулиці, судове слідство, урок. Висловлювання кожного мовця називають реплікою. Тривалість діалогу різна – від 2 реплік до кількагодинної бесіди (театральна вистава).
Залежно від стилю мовлення він буває побутовий (розмовний стиль), полемічний (публіцистичний), художній (художній). Змістом можуть бути побутові справи, питання науки, політики, техніки. Діалог побутового характеру проходить в неофіційних обставинах. Його репліки короткі, динамічні, чітко зв’язані між собою. Репліка в офіційному діалозі характеризуються більшою смисловою самостійністю. Українське діалогічне мовлення передбачає використання форм ввічливості, особливі форми звертань.
Вимоги до діалогу:
– Важливо вміти слухати та розуміти співрозмовника, зрозуміти, чого він прагне.
– Відповідальність за розмову має бути взаємною. Слід ставити уточнюванні запитання, проявляти емоції які дають зрозуміти співрозмовнику, що його слухають.
– Під час розмови слід бути уважним і зосередженим. Увага до співрозмовника виявляється у візуальному контакті. Не слід дивитися надто пильно на співрозмовника. Пози і жести повинні засвідчувати вашу увагу.
– Слід вникати у підтекст розмови, уміти правильно розуміти невербальні сигнали
– Не можна використовувати слухання задля уникнення діалогу
– Не слід вступати у суперечку
– Важливо вміти розпитувати людину (кількість питань не має бути надмірною)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...