МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО КИЇВСЬКОЇ РУСІ
ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
Розділ ІІ
Культура Київської Русі
МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Музичне мистецтво східних слов’ян доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів, музика княжого двору, ратна (військова) музика.
В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння, їх найдавніші зразки збереглися в невеликій кількості.
Плин часу зумовлював нові народнопісенні жанри. Серед
Носіями народного мистецтва були скоморохи. Ці обдаровані виконавці-імпровізатори поєднували якості актора,
Великий інтерес становить музика княжого двору. За свідченням істориків, починаючи з середини Х ст. прийоми іноземних послів проходили під музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиня Ольга, яка під час свого перебування у Константинополі 945 р. була вражена грою на різних інструментах, зокрема органі. Імовірно, саме з того часу орган поширюється на Русі.
На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. Учасниками князівських розваг, свят у княжих палатах були співці – сказителі билин, скоморохи.
Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль тут відігравали духові та ударні інструменти.
Багатство і різноманітність інструментарію свідчать про високий рівень музичного мистецтва доби Київської Русі.
Якими ж були музичні інструменти? Це струнні смичкові – гудок, смик; щипкові – лютня, гуслі, псалтир; духові – роги, труби, сурми, свистки, сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні – бубни, тарілки, дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.
Унікальні відомості про інструментарій Київської Русі дають фрески Софійського собору. На них, зокрема, зображено музик, які грають на духових та струнно-щипкових інструментах.
У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає церковний спів.
Давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним розспівом (від давньослов’янського “знам’я” – знак). Відповідно і східнослов’янська нотація знаменного розспіву називалася знаменною, або крюковою. Запозичений з Візантії, знаменний розспів збагатився народнопісенними традиціями східних слов’ян. Так, в інтонуванні текстів помітний вплив давньоруського епосу, величальних пісень та похоронних плачів.
Основою знаменного розспіву стали “гласи” – хорові монодії, мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без супроводу. Його краса і самобутність викликали захоплення у багатьох іноземних мандрівників.
У Київській Русі з’явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків – співаків-солістів, що були одночасно диригентами й учителями співу. Важливу роль у формуванні й поширенні музичної традиції відігравала Києво-Печерська лавра. Серед відомих майстрів церковного співу слід назвати деместика та піснетворця Стефана.
Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним підгрунтям для формування професійної музичної культури українського народу.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)
Loading...