Політологічний словник
Національна ідея – Аполітичний проект майбутнього нації, імператив її свідомості й чину, смисложиттєвий чинник національного розвитку; 2) певний комплекс вірувань, національного світобачення і розуміння, своєрідний духовно-інтелектуальний потенціал нації, людини – державотворця і співгромадянина; 3) система ціннісних орієнтирів, що полягає в урахуванні інтересів усіх верств суспільства, усіх народів (М. Жулинський); 4) форма державного самоусвідомлення народу, показник того, як народ розуміє себе, своє місце
і роль у світі. Н. і. – категорія історична, філософська, політична, етнічна. Це явище рухливе, динамічне і певною мірою мінливе, що відображає загальний інтерес, загальні потреби всієї нації, нею визнається й усвідомлюється завдяки і через власні історію, культуру, традиції. Значною мірою Н. і., її сутність зумовлені національним інтересом. Формування Н. і. якнайтісніше пов’язане з національною психологією (“національний характер”, “національна свідомість” і т. ін.). Н. і. стосується всіх сфер життя суспільства – економічної, політичної, духовної, культурної тощо. Національну ідею як ступінь усвідомлення
нацією, народом власної значущості, сили, ваги, потреби в тому, щоб її поважали і з нею рахувалися інші, розглядали і розглядають наші видатні попередники і сучасники Т. Шевченко, І. Франко, В. Липинський, Г. Сковорода, М. Костомаров, М. Грушевський, П. Донцов, П. Юркевич, Д. Бортнянський, Т. Зінківський, Д. Чижевський, Ю. Римаренко, С. Вовканич, І. Кресіната ін. Практична реалізація Н. і. лежить у площині насамперед формування національної самосвідомості членів національно-етнічної спільноти, формування політичної культури громадян, здійснення національної політики в державі загалом. Національна самосвідомість є ядром національної свідомості, індівідуалізованою формою, яка відображає ступінь засвоєння людиною елементів загальнонаціональної свідомості. Вона передбачає розвиток особливого роду самопочуттів, серед яких важливіше значення має почуття безпосередньої причетності до долі свого народу, своєї країни, любов до Батьківщини, до національних історії, культури, традицій тощо. Національна самосвідомість може відігравати і позитивну, і негативну роль (егоцентризм, крайній націоналізм, шовінізм тощо). Національна політика має узгоджуватися з необхідністю вирішення проблем і суперечностей, пов’язаних з міжнаціональними відносинами, що стосуються розвитку не лише окремих національних меншин, а й етносу загалом. Основним об’єднуючим чинником у процесі творення України як суверенної, демократичної правової держави є ідея України – Вітчизни для усіх громадян, що пов’язали власну долю з українською землею.
Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства // Україна і світ на зламі тисячоліть. – К., 1999; Журавский В. Политический процесс в Украине: анализ, поиски, решения. – К., 1995; Історія розвитку політичної думки: Курс лекцій. – К., 1996; Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітологічний аналіз: Моногр. – К., 1998; Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави: Матеріали Другої всеукраїнської наук. конф. 3-14 листоп. 1997 р. – К., 1997; Проблеми та перспективи української реформації: Кол. моногр. / Г. В. Щокін, В. І. Куценко, М. Ф. Головатий та ін. – К., 2001; Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи: Кол. моногр. / Г. В. Щокін, М. В. Попович, М. С. Кармазіна та ін. – К., 2000.
М. Головатий
Loading...