Народонаселення – сукупність індивідів та домогосподарств, які проживають на певній території і відповідно до біосоціальної сутності людини здійснюють власну життєдіяльність у межах певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини (економічні, правові, політичні, національні, культурні, сімейні тощо), підпорядковуючись при цьому відповідним законам і закономірностям на різних етапах розвитку людської цивілізації. Закони Н. залежать від характеру суспільного ладу і переважно ним зумовлюються. Таким законом за умов капіталізму
є капіталістичний закон народонаселення, загальний закон капіталістичного нагромадження та ін. Аналіз проблем Н. передбачає всебічний розгляд у кожному окремому випадку взаємопов’язаних соціально-економічних явищ, політичних, юридичних, культурних, національних, релігійних та ін. факторів, які визначають зміну демографічних показників. Залежно від вікової структури люди є споживачами, виробниками тих чи інших економічних благ, вони також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу має населення працездатного віку. Цей вік встановлює держава з урахуванням
національних, культурних, історичних традицій, тому в різних країнах він неоднаковий. У Великобританії, Німеччині, наприклад, повнолітніми є особи, які досягли 18 років, у Франції – 19, у Бельгії – 21, у Нідерландах – 23, в Україні – 18 років. Соціально-економічний прогрес країни значною мірою залежить і від реалізації кожною людиною своїх сутнісних сил – від виконання нею функцій власника, підприємця, від активної ролі в соціальному, політичному, правовому, культурному, духовному житті нації та ін. Упродовж розвитку людської цивілізації спостерігаються певні особливості зростання населення, співвідношення народжуваності та смертності. Так, наприкінці І тис. н. е. на планеті проживало бл. 250 млн людей. У наступні 700 років темпи приросту населення були дуже низькими через високу смертність (30-40%). Приблизно 300 років тому смертність населення знизилась, а приріст зріс. За 1000-1800 років середні щорічні темпи приросту населення земної кулі становили менше 0,2%, а в 1800-1900 зросли до 0,6%. У 1950 цей показник сягнув 1,4%, на початку 60-х – 2%, в наступні ЗО років скоротився. Абсолютний щорічний приріст населення Землі – бл. 90 млн осіб. У понад 20 тис. війн, які мали місце з часу існування людства, загинуло бл. 6 млрд осіб. Характерна ознака світових демографічних процесів останніх століть – те, що між зростанням виробництва, поліпшенням життєвого рівня і зростанням населення існує щільний зв’язок. Упродовж останніх 300 років у масштабі планети відбувалися випереджальне зростання виробництва на душу населення і приріст населення, що заперечує концепцію Т. Мальтуса (див. Мальтузіанство). Але вони корелюють або не корелюють у такій залежності у різних регіонах земної кулі. Так, якщо у XX ст. темпи приросту населення на планеті становили в середньому 1,7% на рік, то у країнах, що розвиваються, – 2,5%, а в розвинених країнах не перевищували 1%. З огляду на це західні науковці прогнозували, що частка промислово розвинених країн у світовому населенні зменшиться з 1/3 1950 до 13% 2100. Населення країн, що розвиваються, до 2020, за цим прогнозом, збільшиться на 4,8 млрд і перевищить 6,6 млрд осіб. Водночас змінився прогноз науковців щодо чисельності населення планети до 2050: замість 10-12 млрд до приблизно 9 млрд осіб. При цьому чисельність населення в Африці становитиме 19,7%, у Північній Америці – 8,2%, Південній Америці – 5,4%, Азії – 59%, Океанії – 0,5%. Щорічний приріст населення у світі становить нині 73 млн осіб. Надзвичайно низькими темпами характеризувався приріст населення в Україні (див. Демографічна криза в Україні). Для світового населення в останні три століття характерні інтенсифікація міграційних потоків, швидка урбанізація. В 1700 міське населення земної кулі становило лише 10%. В Україні за 1940-2004 частка міських жителів зросла майже втричі й перевищила 70%. Показник зростання населення взаємодіє з іншими агрегатними показниками людської цивілізації, зокрема зі станом навколишнього середовища, обсягом природних ресурсів, кількістю сільськогосподарських угідь. Швидке зростання населення планети за високого рівня забруднення навколишнього середовища, великої густоти населення в деяких країнах, антигуманістичного характеру розвитку більшості економічних систем і через інші чинники загрожує існуванню людської цивілізації уже до 2050. Усвідомлення цього змусило уряди окремих країн в останні десятиріччя здійснювати активну демографічну політику (див. Політика демографічна). Для подолання демографічної кризи і відновлення процесів раціонального Н. в Україні, крім заходів, спрямованих на стабілізацію економіки та підвищення життєвого рівня населення, необхідно провадити економічно обгрунтовану демографічну політику, спрямовану на підвищення рівня народжуваності, істотно поліпшити охорону здоров’я, захист довкілля та ін.
Loading...