Народонаселення – сукупність індивідів та домогосподарств, які проживають на певній території і відповідно до біосоціальної сутності людини здійснюють власну життєдіяльність у межах певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини (економічні, правові, політичні, національні, культурні, сімейні тощо), підпорядковуючись при цьому відповідним законам і закономірностям на різних етапах розвитку людської цивілізації. Закони Н. залежать від характеру суспільного ладу і переважно ним зумовлюються. Таким законом за умов капіталізму
є капіталістичний закон народонаселення, загальний закон капіталістичного нагромадження та ін. Аналіз проблем Н. передбачає всебічний розгляд у кожному окремому випадку взаємопов’язаних соціально-економічних явищ, політичних, юридичних, культурних, національних, релігійних та ін. факторів, які визначають зміну демографічних показників. Залежно від вікової структури люди є споживачами, виробниками тих чи інших економічних благ, вони також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу має населення працездатного віку. Цей вік встановлює держава з урахуванням
національних, культурних, історичних традицій, тому в різних країнах він неоднаковий. У Великобританії, Німеччині, наприклад, повнолітніми є особи, які досягли 18 років, у Франції – 19, у Бельгії – 21, у Нідерландах – 23, в Україні – 18 років. Соціально-економічний прогрес країни значною мірою залежить і від реалізації кожною людиною своїх сутнісних сил – від виконання нею функцій власника, підприємця, від активної ролі в соціальному, політичному, правовому, культурному, духовному житті нації та ін. Упродовж розвитку людської цивілізації спостерігаються певні особливості зростання населення, співвідношення народжуваності та смертності. Так, наприкінці І тис. н. е. на планеті проживало бл. 250 млн людей. У наступні 700 років темпи приросту населення були дуже низькими через високу смертність (30-40%). Приблизно 300 років тому смертність населення знизилась, а приріст зріс. За 1000-1800 років середні щорічні темпи приросту населення земної кулі становили менше 0,2%, а в 1800-1900 зросли до 0,6%. У 1950 цей показник сягнув 1,4%, на початку 60-х – 2%, в наступні ЗО років скоротився. Абсолютний щорічний приріст населення Землі – бл. 90 млн осіб. У понад 20 тис. війн, які мали місце з часу існування людства, загинуло бл. 6 млрд осіб. Характерна ознака світових демографічних процесів останніх століть – те, що між зростанням виробництва, поліпшенням життєвого рівня і зростанням населення існує щільний зв’язок. Упродовж останніх 300 років у масштабі планети відбувалися випереджальне зростання виробництва на душу населення і приріст населення, що заперечує концепцію Т. Мальтуса (див. Мальтузіанство). Але вони корелюють або не корелюють у такій залежності у різних регіонах земної кулі. Так, якщо у XX ст. темпи приросту населення на планеті становили в середньому 1,7% на рік, то у країнах, що розвиваються, – 2,5%, а в розвинених країнах не перевищували 1%. З огляду на це західні науковці прогнозували, що частка промислово розвинених країн у світовому населенні зменшиться з 1/3 1950 до 13% 2100. Населення країн, що розвиваються, до 2020, за цим прогнозом, збільшиться на 4,8 млрд і перевищить 6,6 млрд осіб. Водночас змінився прогноз науковців щодо чисельності населення планети до 2050: замість 10-12 млрд до приблизно 9 млрд осіб. При цьому чисельність населення в Африці становитиме 19,7%, у Північній Америці – 8,2%, Південній Америці – 5,4%, Азії – 59%, Океанії – 0,5%. Щорічний приріст населення у світі становить нині 73 млн осіб. Надзвичайно низькими темпами характеризувався приріст населення в Україні (див. Демографічна криза в Україні). Для світового населення в останні три століття характерні інтенсифікація міграційних потоків, швидка урбанізація. В 1700 міське населення земної кулі становило лише 10%. В Україні за 1940-2004 частка міських жителів зросла майже втричі й перевищила 70%. Показник зростання населення взаємодіє з іншими агрегатними показниками людської цивілізації, зокрема зі станом навколишнього середовища, обсягом природних ресурсів, кількістю сільськогосподарських угідь. Швидке зростання населення планети за високого рівня забруднення навколишнього середовища, великої густоти населення в деяких країнах, антигуманістичного характеру розвитку більшості економічних систем і через інші чинники загрожує існуванню людської цивілізації уже до 2050. Усвідомлення цього змусило уряди окремих країн в останні десятиріччя здійснювати активну демографічну політику (див. Політика демографічна). Для подолання демографічної кризи і відновлення процесів раціонального Н. в Україні, крім заходів, спрямованих на стабілізацію економіки та підвищення життєвого рівня населення, необхідно провадити економічно обгрунтовану демографічну політику, спрямовану на підвищення рівня народжуваності, істотно поліпшити охорону здоров’я, захист довкілля та ін.