Організаційні форми підприємницької діяльності
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
РОЗДІЛ І
ПІДПРИЄМСТВО В СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
ТЕМА 2
ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА
2.3. Організаційні форми підприємницької діяльності
На початковому етапі будь-якої підприємницької діяльності одним із важливих є питання про форму і організацію. В умовах ринкової економіки відомі три основні організаційні форми: одноособове володіння, товариства, корпорації. В США, наприклад, єдиним для всіх цих форм є поняття фірми, тобто вони, за американськими законами, є юридичними особами. Ідеальних форм у бізнесі
Діловим людям, які збираються вибирати форму власної справи або кооперативу, госпрозрахункової державної фірми або орендного утворення і т. п., буде дуже цікаво ознайомитися з американським досвідом. Звичайно в діловій практиці при виборі форм бізнесу звертається увага на таке питання:
Які формальності при створенні підприємства найбільше не влаштовують підприємця?
Які організаційні, юридичні та інші витрати мусять понести на початковому етапі?
Чи буде зачеплена особиста власність
Наскільки просто може бути передане право власності всього або частини підприємства іншими фірмам або особам?
Як саме можна привернути допоміжний капітал?
Як може вплинути на справу фірми смерть або тяжка хвороба власника?
Наскільки активно власник бізнесу може брати участь в управлінні підприємством?
Як саме обрана організаційна форма буде впливатиме на перспективи бізнесу?
Хоча багато з наведених питань не зовсім звичайні для ділових людей в Україні, це дуже важливі практичні проблеми, які мусить вирішувати кожний з них.
Одноосібне володіння – це одна з найдавніших форм організації підприємництва, яка була розповсюджена в часи НЕП у нашій країні.
Це підприємство, власниками якого є одна особа або одна сім’я, які отримують весь доход (після відрахування всіх витрат і виплати податків) і які несуть весь ризик від бізнесу. Як правило, власники такого підприємства одночасно є його активними менеджерами. Найближчим близьким аналогом цієї форми є діяльність, яка заснована на власній праці. У зв’язку з прийняттям закону про власність можливості для використання такої форми розширюються.
Одноосібна форма – одна з найпростіших форм бізнесу, особливо в тому, що стосується його початку, функціонування і ліквідації. Одноосібна власність дуже розповсюджена в світі. Так, близько 80 % усіх підприємницьких організацій у США (15 млн.)- це одноосібні підприємства. Ця форма дуже розповсюджена в роздрібній торгівлі консультаційному бізнесі, сфері харчування та багатьох інших видах послуг.
Переваги одноосібної форми підприємництва:
1. Простота в організації. Не потрібно розробляти статуту та інших юридичних документів. Для початку необхідно тільки отримати ліцензію або патент, якщо ваш бізнес довгостроковий. Єдина умова для довготривалого бізнесу – його легальність.
2. Повна самостійність, свобода та оперативність дій.
Ця форма передбачає максимальну свободу дій підприємця. У разі прийняття рішень йому не потрібно звертатися до ради директорів або ж добиватися згоди партнерів. Він сам розробляє політику своєї фірми. Ця форма підприємництва підходить людям з індивідуальними рисами.
Таблиця 2.1
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ ПІДПРИЄМНИЦТВА
Показник | Одноосібне Володіння | Товариство | Корпорація |
Юридичний статус власника | Не потребує юридичних формальностей; необмежена Відповідальність; поширюється на власне майно | Згода між партнерами; необмежена відповідальність партнерів | Необхідність затвердження статуту; обмежена відповідальність, зумовлена розмірами акціонерного капіталу |
Можливості | Обмежені і визначаються особистим капіталом та кредитоспроможністю власника | Обмежені особистими капіталами партнерів та їх спроможністю одержувати кредит | Потенційно широкі, оскільки можна залучати капітали інвесторів |
Тривалість існування | Обмежена життям, якщо бізнес не буде спродано | Обмежена періодом дії згоди між партнерами | На практиці немає межі тривалості існуванню корпорації; власність може бути передана шляхом продажу акцій |
Гнучкість та конфіденційність бізнесу | Не обмежені | Гнучкість обмежена положеннями узгодження між партнерами; конфіденційність визначається відносинами між ними | Гнучкість обмежена положеннями статуту; багато корпорацій мають обов’язок публікувати частину своєї фінансової інформації |
Оподатковування | Особистий прибутковий податок; спадкоємці повинні сплачувати податок за спадок, що примушує продавати бізнес для зменшення податкових виплат | Особисті прибуткові податки; податки за спадок сплачуються як при одноосібному володінні | Корпоративний податок на прибуток; особистий прибутковий податок на дивіденди; податок за спадок не сплачується, тому що акції померлого акціонера можуть бути продані |
3. Максимум спонукальних мотивів. Одноосібна форма власності забезпечує максимум спонукальних мотивів для зацікавленості в успіху бізнесу. Оскільки доходи надходять до єдиного власника підприємства, він зацікавлений у кропіткій праці, старанному контролі над справами, у прийнятті рішень і максимальному розширенні ділових операцій.
4. Конфіденційність діяльності. В деяких видах бізнесу основний капітал фірми становлять спеціальні секретні формули і технологія виробничого процесу. Одноосібний вид власності значно більше, ніж інші організаційні форми, дає змогу зберегти їх у таємниці від інших.
5. Низькі організаційні витрати. Організаційні витрати в цьому виді бізнесу дуже низькі. Наприклад, корпорація повинна оплачувати витрати юридичних служб при своєму формуванні, а також платити гонорари за розробку статуту, інші організаційні підприємства; товариства несуть витрати за оформлення юридичної згоди про своє створення. Одноосібна форма не потребує таких витрат.
6. Гнучкість. Одноособовий підприємець має можливість бути максимально гнучким у веденні справ. Методи і способи можуть швидко змінюватися залежно від ситуації на ринку, умов конкуренції, смаків і запитів клієнтів, економічного положення в країні і та ін.
Недоліки бізнесу, заснованого на одноосібній власності:
1. Труднощі привертання великих капіталів. Серйозним недоліком цього виду бізнесу є труднощі в привертанні великих капіталів для початку і розширення масштабних проектів або ділових операцій. Звичайно сумарний капітал, який вкладений у підприємстві одноосібним власником, складається з його власних коштів, коштів його друзів і родичів або кредитів банку. Хоча підприємець може мати хорошу кредитоспроможну репутацію, йому значно важче отримати дуже великий кредит. У цьому випадку немає ніяких можливостей для залучення інвесторів зі своїм капіталом у його справу, як це можливо було б зробити в корпорації або товаристві. З вигляду того, що рейтинг кредитоспроможності єдиновласника не дуже високий порівняно з великими фірмами, він повинен платити значно вищі відсотки за кредити. Якщо підприємство функціонує успішно, воно може бути розширено за допомогою реінвестування частини або всього прибутку. Але якщо бізнес йде успішно, одних прибутків фірми не досить; якщо єдиновласник вирішив розширити свої ділові операції, він звичайно переходить до другої форми власності (товариства або корпорації).
2. Невизначеність термінів діяльності. Діяльність одноосібної фірми юридично закінчується зі смертю власника, його банкрутством, тюремним ув’язненням або психічним захворюванням, а саме – одноосібні фірми прибуткові, доки активні їхні власники. З вигляду того, що термін життя такої фірми не визначений, інші бізнесмени звичайно не дуже охоче заключають довгострокові фінансові згоди з нею.
3. Необмежена відповідальність за борги. Це, з одного боку, перевага одноосібного виду підприємництва, тому що кредитори охоче дають гроші індивідуалам, чия приватна власність є гарантією оплати боргів у випадку банкрутства або невдачі в бізнесі. В той же час у випадку невдачі єдиновласний підприємець може втратити всі свої власні заощадження і власність. Цей ризик відлякує багатьох людей від подібного виду бізнесу і підштовхує їх на припинення єдиноосібного підприємництва або перетворення його в інші форми з обмеженою відповідальністю.
4. Недолік спеціалізованого менеджменту. Звичайно, єдиноосібний підприємець виконує сам усі види менеджменту, частіше виступаючи в ролі генерального менеджера, менеджера з продажу, збуту і реклами, фінансиста, кадровика і постачальника. Однак лише деякі володіють якостями, необхідними для такої професійної та ефективної діяльності. І як результат, одна або декілька ланок у ланцюжку ділових операцій опиняються слабкими зі всіма випливаючими звідси наслідками.
5. Функціональні недоліки. З вигляду труднощів отримання капіталу в одноосібних фірмах є проблеми оперативного характеру, наприклад: невдале місце знаходження самої фірми, непідходяща споруда і обладнання; неможливість платити таку заробітну плату, яка привернула б найбільш працездатних, цілеспрямованих людей, неспроможність придбати товари для фірми в такій кількості, яка гарантувала б від проблем дефіциту в постачаннях.
Короткий огляд достоїнств та переваг одноосібного підприємництва дає підставу думати, що ця організаційна форма має зміст тільки в тому випадку, якщо: а) для бізнесу не потрібно великих капіталів;
Б) фірма може керуватись однією особою або сім’єю; в) бізнес не охоплює складну схему зв’язків; г) не має необхідності в приватних контактах власника з великою кількістю людей з виробничих питань.
Якщо не всі ці умови уявні, то слід пошукати іншу форму організації справи.
Одноособова форма підприємництва особливо прийнятна, коли бізнес тільки починається, коли вкрай важлива гнучкість, оперативність, кропітка робота і постійна власна увага до справи.
Товариства.
Є три основні види товариств: загальне (просте) з необмеженою відповідальністю, з обмеженою відповідальністю і договірне (повне або змішане).
Загальне (просте) товариство є асоціацією двох або великої кількості людей як співвласників бізнесу з метою отримання прибутку.
Більшість товариств мають тільки двох або трьох членів, хоча обмежень для їхньої кількості немає. Члени товариств можуть погодитися ділити прибуток будь-яким обраним способом, але у випадку відсутності згоди вони змушені ділити його порівну. Не обов’язково, щоб усі партнери товариства вклали рівні частини в капітал. У деяких випадках капіталом партнера можуть бути досвід або професійні знання в якій-небудь сфері. Товариства, як і одноосібні форми, створюються, як правило, в роздрібній торгівлі, сільському господарстві, сфері послуг (наприклад, юридичні контори, консультації), фінансів, в області медицини, брокерської діяльності і т. п. Товариства не підходять для великих справ. У той же час елементи товариств використовуються при створенні різних ділових асоціацій із двох або декількох невеликих корпорацій.
Головним для всіх товариств є згода між її членами. Вона може бути усною, письмовою або у вигляді яких-небудь сумісних дій сторін. Віддають перевагу заключати згоди в письмовій формі для уникнення неправильних тлумачень і помилок; однак усна або яка-небудь інша згода або договореність також має силу. Звичайно згоди включають такі пункти:
– назва фірми і прізвища всіх партнерів;
– вид бізнесу та місце діяльності;
– повноваження кожного партнера;
– тривалість згоди;
– сума коштів інвестованих кожним партнером;
– опис схеми розподілу прибутку і можливих втрат;
– спосіб, за допомогою якого кожний партнер отримає компенсацію;
– обмежена сума коштів, яка може бути вилучена з капіталу товариства одним із партнерів;
– заява про фінансові процедури, необхідні в товаристві;
– процедура прийняття нових партнерів;
– процедура ліквідації товариств;
– підписи під згодою.
Переваги загального товариства:
1. Фінансова сила. Порівняно з одноосібною формою підприємництва товариства звичайно міцніше з фінансової сторони, тому що в бізнесі беруть участь декілька власників. А це дає змогу привертати значні кошти. Крім цього, приватна власність та інші види приватного стану кожного партнера (якщо тільки обмежена відповідальність товариств не зафіксована в згоді) можуть бути привернені для підвищення фінансової відповідальності асоціації.
2. Свобода та оперативність дії. З цієї сторони товариство мало відрізняється від одноособової форми. Два або декілька партнерів звичайно легко і швидко приймають управлінське рішення без контролю з боку вищих органів.
3. Допоміжні можливості в менеджменті. Одним із основних недоліків одноосібної форми бізнесу є те, що підприємець повністю бере на себе всі менеджерські обов’язки, хоча до виконання деяких він абсолютно не готовий. У товариствах, де часто збираються люди зі здібностями і досвідом, які доповнюють один одного, менеджерські функції можуть бути поділені. Наприклад, один партнер може бути експертом у фінансах і постачаннях, а інший – у маркетингу. Розподіл функцій партнерів у зв’язку з кваліфікацією і досвідом кожного допомагає створити більш ефективне підприємництво.
Соціально-психологічне оточення через невелику кількість партнерів товариства – добра психологічна атмосфера як у відношенні з клієнтами та іншими бізнесменами, так і в колективі взагалі.
4. Простота в організації. Організувати товариство не на багато складніше від одноосібного підприємства. Головне – наявність згоди між партнерами. Юридична допомога в підготовці такої згоди бажана але необов’язкова.
5. Власна зацікавленість. Товариства дають можливість зберегти такий самий високий ступінь зацікавленості, як і в одноосібній формі. Все, що вигідно для товариства, вигідно для кожного партнера.
Недоліки загального товариства.
Крім деяких недоліків товариств, аналогічним недоліком одноосібної форми (невизначеність часу діяльності, необмежена відповідальність за борги і т. п.) існують і інші.
1. Необмежена відповідальність партнерів. Якщо це не обговорено в згоді, то кожен партнер несе повну відповідальність за всі борги товариства незалежно від розмірів інвестицій. Звичайно, якщо товариство потерпіло невдачу, то кожний партнер несе відповідальність пропорційно своїй частці в інвестиції. Але якщо один із партнерів не має вдосталь власних коштів для покриття всієї своєї частки в збитках, то інші повинні за свій рахунок покрити збитки. В корпорації на відміну від товариств фінансова відповідальність розподіляється між усіма утримувачами акцій у зв’язку з долею їх акціонерного капіталу.
2. Ймовірність взаємної недовіри. Ще один недолік товариства, який випливає з попереднього, пов’язаний з необхідністю високої довіри між партнерами. Для цього необхідно, щоб ділові операції відбувалися без перешкод. Велика помилка одного з партнерів може розорити інших. Якщо у відношеннях між партнерами немає певної довіри, це може призвести до постійного відчуття дискомфорту і напруження.
З. Недостатність досвіду. Товариство – не постійна форма підприємництва. Смерть або вихід одного з партнерів веде до ліквідації товариства, а ті партнери, які залишилися в частці, можуть організувати нову форму бізнесу, але на практиці цього, звичайно, не трапляється. У більшості випадків партнеру, який залишився, або партнерам не вистачає фінансових ресурсів, щоб купити частку, яка залишилась після смерті або виходу із справи партнера. Така неможливість затрудняє заключення довгострокових угод з іншими бізнесменами та фірмами.
Товариства з обмеженою відповідальністю.
Це такий вид товариств, у згоді про створення яких фігурують один або декілька партнерів, чия відповідальність не обмежена, і один або декілька партнерів, відповідальність яких обмежена у межах вкладеного ними капіталу, якщо друге не оговорене в згоді. Партнерами можуть виступати як індивідуальні підприємства, так і корпорації. Товариствам з обмеженою відповідальністю наявність партнерів з необмеженою відповідальністю – не завада. Для створення такого товариства потрібна формальна згода.
Партнерам з обмеженою відповідальністю не дозволяється займатися в товариствах ніякою менеджерською діяльністю. Якщо вони цим займаються, то при судових розбираннях є основними партнерами з повною відповідальністю.
Головна перевага обмеженого партнерства – це можливість інвестувати капітал, а саме воно виступає засобом залучення капіталів. Партнери ризикують тільки втратити свої першопочаткові інвестиції. Таким чином, подібне партнерство залучає людей, які хочуть вкласти свої капітали, але не бажають брати участі в менеджменті цього підприємства.
Договірне товариство.
Створюють юридичні та фізичні особи, які знаходять вигоду в сумісних діях на ринку, але не хочуть втратити своєї самостійності – зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокремленою від засновників власністю. Укласти договір про повне товариство, який передбачає сумісну підприємницьку діяльність або при досягненні якої-небудь мети (скажімо, сумісні оптові закупки сировини), можуть тільки ті юридичні та фізичні особи, які вже мають право володіти, займатися підприємницькою діяльністю.
При цьому учасники договірного товариства зберігають свою господарську та юридичну самостійність: мають самостійні баланси, право розпоряджатися виробленою продукцією, вибирати постачальників і т. п. Форми власності учасників значення не мають. Нової юридичної особи члени товариства не засновують, його учасники лише передають на підставі договору про сумісну діяльність загальну власність під управління одного з них.
Наприклад, дві ткацьких фабрики об’єднують свої зусилля для оптових закупок сировини. Це приносить відчутну вигоду: чим більша закупочна партія, тим вища скидка. Або підприємства, які належать різним власникам, укладають договір про повне товариство для сумісної діяльності на ринку, скажімо, під одною фірмовою назвою. Діють вони окремо, кожен несе, згідно з обов’язками, повну відповідальність усією власністю перед кредиторами.
Учасники договірного товариства поділяються на дійсних членів і членів-вкладників. Усі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договору дана можливість вибору: кожен із них стане здійснювати дії від імені товариства, може доручити це одному або декільком дійсним членам, розділити між собою обов’язки і сферу компетенції, передбачити види і розміри угод, за якими потрібна згода всіх або більшості. Члени-вкладники таких прав не мають. Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а члени-вкладники – дорадчий.
У повному товаристві у зв’язку з договором про необмежену солідарну відповідальність, згідно з обов’язками товариства, несуть усією своєю власністю всі учасники, в змішаному товаристві – один або декілька дійсних членів, а члени-вкладники відповідають за обов’язки товариства лише в межах своїх вкладів.
Припустимо, двоє підприємств з’єднують свої зусилля для створення товаропровідної мережі і сервісного обслуговування. Відповідно до договору, одне з них, солідніше, може взяти на себе всі турботи по створенню центрів продаж; інше, початкове, згодне вкласти в загальну справу лише певну суму – взамін на обов’язок продавати і обслуговувати в цих центрах і свою продукцію. Перше несе за обов’язками перед кредиторами повну відповідальність цією власністю, друге – тільки в межах свого вкладу.
Прибуток або збут у такому випадку розподіляється так, як визначили учасники товариства у своєму договорі. Можливі різні принципи розподілу. Дійсні члени товариства не можуть брати участі в інших підприємствах, які здійснюють підприємницьку діяльність у тій самій сфері, що й товариство, без згоди на те інших дійсних членів товариства.
Договірне товариство не має права випускати цінних паперів. У разі виходу з товариства учасник може попросити його частку у власності товариства.
Корпорації.
Корпорація з’являється тоді, коли є в цьому необхідність, і вмирає, коли ця необхідність відпадає. Вона може володіти власністю, грошима та іншими корпораціями; може навіть “купувати та продавати” талановитих людей. Вона може наймати юристів, подавати до суду і відповідати по суду, позичати гроші. Якщо її борги перевищують її активи, це дуже прикро для кредиторів. Так вважає американський вчений Майєр.
У США корпорації є юридичними особами, яким належать ті самі права, що й окремим громадянам. Вони включають в собі право володіння, отримання позички, закладення та ліквідації власності, право управління своїми власними справами, право звертання до суду. З іншого боку, корпорації несуть відповідальність перед законом, тому на них можна подати до суду.
Корпорації становлять невеликий відсоток усієї кількості компаній у США. У той же час декілька сотень цих корпорацій контролюють велику частину всього американського бізнесу, хоча не всі корпорації належать великому бізнесу. Але весь великий бізнес – це корпорації.
Існують різні види корпорацій.
Некомерційні корпорації. Це корпорації, які не розраховані на отримання прибутку: урядові, міські, муніципальні, політичні створення, а також благодійні, релігійні, просвітницькі та подібні інститути. Форма корпорації приваблива у випадках, головним чином, через обмежену відповідальність інвесторів (наприклад, у випадку, коли відповідальний за який-небудь збиток).
Комерційні корпорації. Поділяються на відкриті та закриті. Відкрита корпорація – це компанія, акції якої відкриті для вільного продажу. Якщо акції корпорації не належать відкритому продажу, тоді вона закрита.
У США, Англії та інших західних країнах за типом відповідальності розрізняють такі види корпорацій:
А) з відповідальністю, обмеженою акціями;
Б) з відповідальністю, обмеженою гарантіями;
В) з необмеженою відповідальністю.
Що таке корпорація з відповідальністю, обмеженою акціями? Більшість компаній належать до цього виду. Це можуть бути і величезні корпорації, і зовсім маленькі фірми, які складаються із одного або декількох підприємців. Головна особливість корпорацій у тому, що відповідальність за борги обмежена її фінансовими ресурсами, які, в свою чергу, і визначаються розмірами акціонерного капіталу. В назві цих корпорацій часто є букви “ЛТД”. При ліквідації або банкрутстві відповідальність корпорації перед кредиторами обмежена.
У корпорації з відповідальністю, обмеженою гарантіями, відповідальність її членів також обмежена. Однак у цьому випадку вона визначається тими сумами, які кожен член корпорації погодився вкласти у власність та акціонерний капітал компанії. Саме цими сумами він збирається відповідати у випадку ліквідації компанії.
Члени корпорації з необмеженою відповідальністю відповідають перед кредиторами не тільки акціонерним капіталом або конкретними сумами коштів під гарантію. Така відповідальність може поширюватися на всі майнові та фінансові активи членів корпорації. Цей вид корпорації трапляється вкрай рідко.
Змішана корпорація – це компанія, в якій беруть участь як приватні власники, так і держава.
Переваги корпорації:
1. Обмежена відповідальність власників. Серйозним недоліком товариств і одноосібної форми підприємництва є те, що приватна власність власника може бути використана для погашення боргів фірми у випадку фінансового краху. Цей недолік виключений у корпорації. Власники корпорації, які називаються акціонерами, або утримувачами акцій, втрачають не більше, ніж вартість їхніх інвестицій. Виняток становлять банківські акції, за якими відповідальність у вартісному вираженні може бути більша, ніж сума вкладеного капіталу. Кредитори можуть розраховувати на покриття боргів за рахунок матеріальних цінностей, які належать корпорації, але не можуть претендувати на приватне майно або цінності утримувачів акцій.
2. Друга важлива перевага корпорації – простота операцій щодо передачі права власності. Організованим ринком для таких операцій є фондова біржа.
Термін існування корпорації. Корпорації можуть бути ліквідовані чотирма способами:
1) за розпорядженням суду у випадку банкрутства або залучення нелегального бізнесу;
2) рішенням, прийнятим більшістю власників акцій;
3) у випадку закінчення терміну дії статуту корпорації;
4) розпорядженням властей про анулювання статуту у випадку перевищення статутних повноважень, порушення статуту або ж діяльності за межами статуту.
Як правило, корпорації існують дуже довго. Втрата декількох акціонерів не дуже впливає на їхню діяльність, оскільки акції перепродаються, переходять у спадщину і т. п.
3. Можливість придбання допоміжних капіталів. Корпорація може легко і оперативно залучати капітали. Цьому сприяє декілька факторів: обмежена відповідальність власника, легкість операцій щодо передачі права власності, тривалий період існування корпорацій. Крім цього, вартість окремих акцій порівняно невисока. Це приваблює багатьох людей з низьким або середнім доходом, які хотіли б укласти кошти в бізнес, але не мають змоги організувати власну справу. Нарешті, корпорації випускають різні типи акцій (привілейовані і звичайні), що привертає увагу різних категорій інвесторів.
4. Спеціалізований кваліфікаційний менеджмент. Від того, що корпорації звичайно більші від інших підприємницьких утворень, вони можуть собі дозволити залучати значну кількість спеціалістів. У товариствах та одноосібних формах один або декілька індивідів повинні виконувати всі менеджерські функції. В корпораціях спеціалісти-експерти можуть займатися одним видом діяльності: технологією, маркетингом, фінансами, економічними аналізами, дослідженнями у сфері соціології, психології.
Недоліки корпорацій:
1. Витрати і труднощі організації. Технічно організувати корпорацію значно складніше, ніж вищевказані форми підприємництва. На початковому етапі створення корпорації необхідна кваліфікована юридична допомога, для оформлення потрібна згода офіційних органів. Процес оформлення може бути довготривалим, затяжним та дорогим (особливо це стосується великих корпорацій).
2. Юридичні обмеження активності. Корпорації дозволяється займатися тільки тією діяльністю, яка обумовлена в статуті. Юристи намагаються визначити в статуті як можна ширше мету підприємства.
3. Оподаткування. Найважливіший недолік підприємництва в формі корпорації – створення феномена подвійного оподаткування доходу корпорації. Насамперед обкладаються податком “чисті” корпоративні прибутки (суми, які утворюються після відрахування всіх витрат). Крім того, частина корпоративного прибутку, яка розподіляється між акціонерами, обкладається індивідуальним прибутковим податком. У товариствах або одноосібних фірмах подібного немає. У багатьох випадках корпорації платять ще й податки в місцевий бюджет.
4. Недостатня увага власників і службовців. У багатьох корпораціях є тисячі дрібних власників акцій, які не проявляють великої зацікавленості до її проблем. Багато з них навіть не знають імен президента компанії чи інших її керівників, їх інтереси замикаються в основному на двох питаннях: по-перше, чи платитиме компанія дивіденди і в яких розмірах, і, по-друге, чи буде рости вартість акцій. Через недостатній інтерес малих власників корпорації іноді підпадають під контроль найнятих менеджерів, які не є виразниками інтересів колективного власника підприємства. Таке положення може призвести до того, що службовці компанії відчувають меншу відповідальність щодо компанії. Цього не спостерігалося б, якби вони були її власниками.
Інші недоліки:
– корпорації мусять регулярно подавати різні звіти органам влади; для організації корпорації в інших регіонах потрібне затвердження органами влади;
– багато деталей, пов’язаних із професійними секретами, складно утримати закритими, тому що у зв’язку з юридичними положеннями необхідно давати інформацію, щоб вести звіти і продавати акції;
– труднощі та витрати при ліквідації корпорацій.
Організація діяльності корпорації.
Після прийняття рішення про створення корпорації йдеться про вибір місця її розташування. В країнах СНД закон щодо відношення організації підприємства відрізняють за родом занять.
Статут корпорації.
Майбутні корпоратори (підприємці, які створюють корпорацію) мають представити письмову заяву у відповідний орган влади. Після затвердження представлений документ є статутом корпорації. Статут можна вважати тристороннім контрактом: між органом влади і утриманцями акцій; між акціонерами і корпорацією; між корпораторами і органами влади.
Статут містить такі дані:
1) назву та адресу представленої корпорації;
2) прізвища та адреси корпораторів і директорів корпорації;
3) мету створення корпорації;
4) суму і вид акціонерного капіталу, який буде затверджений;
5) привілеї і права голосування на кожний вид акцій;
6) тривалість існування корпорації.
Крім затвердженого статуту, ініціативна група корпораторів і акціонерів може в рамках цього статуту розробити правила внутрішнього розпорядку, в які включають такі положення:
– про умови проведення регулярних і спеціальних зустрічей акціонерів (час, місце, спосіб повідомлення, конкретні умови для спеціальних зустрічей);
– про раду директорів (кількість членів, відповідальність, організація, порядок заповнення вакансій, нагорода);
– про основні адміністративні пости (назва, обов’язки, процедура відбору);
– про фінансові процедури (випуск акцій, їх передача, методи фінансового і економічного аналізу і бухгалтерського обліку, необхідні фінансові документи та їхня періодичність).
Органи управління корпорації (Рада директорів).
Головний управляючий орган корпорації – Рада директорів у складі, як мінімум, трьох осіб, обраних акціонерами. У великих корпораціях кількість членів Ради сягає 20-25 осіб. У складі Ради є внутрішні і зовнішні директори. Внутрішні обираються, в основному, з складу адміністрації (голова Ради, президент). У великих корпораціях ще можуть бути ведучі віце-президенти. Іноді до складу Ради входять представники профспілок. Зовнішні директори обираються з достатньо широкого кола людей: попередні керівники цієї корпорації, керівники інших фірм, представники комерційних банків та інших фінансових інститутів, пов’язаних із даною корпорацією, вчені, юристи, державні діячі та ін. У більшості великих американських корпорацій до двох третин складу Ради представлені зовнішніми директорами, багато з яких входять одночасно до декількох компаній, що не є протизаконним.
Рада директорів, обрана акціонерами, повинна контролювати діяльність адміністрації корпорації, захищати їхні інтереси, що значною мірою, нагадує взаємовідносини між конгресом і адміністрацією США. Директорам надається дуже велика довіра. У той же час вони можуть бути залучені до відповідальності, навіть до судової, за використання корпорації в приватних інтересах, за грубі помилки керівництва і т. п. Головне завдання Ради – забезпечити щонайефективніше управління корпорації, щоб вона була прибутковою, рентабельною, і акціонери отримували високі стабільні дивіденди на свої акції. Через Раду, особливо через зовнішніх директорів, державні органи здійснюють зв’язок і відповідною мірою контроль над діяльністю корпорації (насамперед це стосується операцій з цінними паперами).
Звичайно, кандидати в нові директори пропонуються з тих, кого добре знають. Критерії відбору не обов’язково пов’язані з глибоким знанням деталей відповідної сфери бізнесу; велике значення має репутація, порядність, чесність, досвід роботи, бачення перспективи, філософія мислення і т. д.
Рада займається і поточними питаннями діяльності корпорації (розширенням або зменшенням ділової активності), придбанням допоміжного обладнання, зміною характеру або спрямованості виробництва, модернізацією. В обов’язки Ради входять також відповідні ступені рентабельності діяльності корпорації, оцінювання конкурентоспроможності і ситуації на ринку, взаємовідношення з людьми, визначення розмірів дивідендів і т. д.
Структурну схему влади в корпорації подано на рис. 2.5.
Контроль за діяльністю корпорації
В одноосібній формі або товаристві власники бізнесу є одночасно і менеджерами. В корпорації ж власники (акціонери) найчастіше здійснюють непрямий контроль над управлінням фірмою. Вони вибирають Раду директорів, які відповідають за розробку базової політики, а також за компетентне керівництво корпорацією. В доповнення до цього вони голосують з найбільш важливих питань (подрібнення акцій, компенсаційні плани, виплати для вищого керівництва).
Права акціонерів. Акціонери корпорації звичайно зустрічаються один раз на рік з метою виборів Ради директорів. Під час виборів кожного директора акціонер має право на один голос по одному питанню за кожну акцію, якою він володів. Щоб представити можливість великого впливу на результат виборів акціонерів з невеликою кількістю акцій, їм дозволено віддавати свої голоси за одного директора (всі 200 голосів), якщо є інтерес у виборах саме свого директора. Хоча цей спосіб здається демократичним, на практиці окремі акціонери не можуть суттєво вплинути на вибір директорів або на голосування з важливих питань. Це пов’язано з тим, що більшість акціонерів корпорації володіють невеликою кількістю акцій, значення їх голосів невелике, щоб надати суттєвого впливу виборам.
У доповнення до права вибору директорів акціонери мають право отримати дивіденди після їх оголошення, перевірити рахунки та інші записи корпорації, голосувати за поправки до статуту або інструкцій, брати участь у розподілі майна компанії у випадку її ліквідації.
Рис. 2.5. Структура влади в корпорації
Передача повноважень. Коли акціонерові повідомляють про майбутні збори, він може оформити заяву, у зв’язку з якою довіряє адміністрації або іншому акціонеру голосувати від його імені за їх бажанням. Подібна форма увійшла в практику тому, що зібрати хоча б просту більшість акціонерів нереально. Звичайно лише близько 1 % великих утримувачів акцій приходять на збори акціонерів великих компаній.
Орієнтовну структуру виробничої корпорації подано на рис. 2.6.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...