Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Особливості засвоєння фразеології

Особливості засвоєння фразеології

5.3. Особливості засвоєння фразеології

Розділ “Фразеологія” за програмою для 12-річної школи передбачено для вивчення в 5 класі. Це пояснюється тим, що фразеологія, як і лексика, побудована на системності. Системні відношення простежуються між словами і фразеологізмами, а тому знання таких відношень допоможе учням розмежовувати фразеологізми в межах синонімічних рядів, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню культури мовлення учнів. Обгрунтування введення розділу “Фразеологія” у навчальну програму 5 класу підтверджується ще

й тим, що мета, зміст, методи та засоби формування в учнів лексикологічних і фразеологічних умінь і навичок підпорядковано спільній меті – удосконаленню комунікативних умінь і навичок у процесі активної мовленнєвої діяльності. Тому й наукові засади двох розділів мають спільний характер (основні психологічні чинники, лінгвістичні відомості, методичні основи (лінгводидактичні методи, прийоми навчання).

У початковій школі засвоєння фразеологічних понять відбувається в основному практично, хоча учні знайомляться з фразеологічними одиницями протягом усього навчання в школі, вчаться відрізняти їх від вільних

синтаксичних словосполучень. У середніх та старших класах під час усвідомлення даної теми варто звернути увагу учнів на такі ознаки: значення фразеологізму єдине, виражається сполученням кількох слів, як правило, експресивне; слова у складі фразеологізму часто мають переносне значення; має переважно яскраве стилістичне забарвлення і вживається здебільшого у розмовному мовленні; неможливий або утруднений переклад на іншу мову; за значенням і вживанням схожий до слова.

Під час вивчення фразеології широко спираються на такі провідні загально-дидактичні принципи: науковості, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, зв’язку теорії з практикою, наочності, свідомості, доступності.

Одночасно доцільно використовувати й методичні принципи, що зумовлено особливостями лексичних і фразеологічних явищ. Вони грунтуються на зіставленні слова і реалії, позначеної даним словом, – лексичного й граматичного значень слова. одиниць лексичної парадигми одна з одною, слів і фразеологізмів за сферами їх вживання, історії слова чи фразеології з історією.

Чільне місце під час осмислення фразеологічних явищ займає метод спостережень та аналізу мовних явищ.

Застосовування методу спостережень і аналізу мовних явищ сприяє активізації пізнавальної діяльності кожного учня при сприйманні та осмисленні нового теоретичного матеріалу. При цьому в процесі спостережень прищеплюються учням уміння знаходити суттєві ознаки, самостійно, в результаті пошуку сформулювати поняття, правило, висновок, обгрунтувати свої практичні дії. До цього методу належить звертатися у процесі вивчення системних зв’язків і відношень між фразеологізмами, при аналізі їх ролі, функцій та сфери застосування.

Метод зв’язного викладу матеріалу доцільно використовувати тільки під час ознайомлення з поняттям “фразеологічна одиниця” та її основними диференційними ознаками, з структурно-граматичними типами та стилістичними можливостями стійких словосполучень.

Одним із найважливіших методів перетворення набутих знань у відповідні уміння й навички, є метод вправ. Практичні мовні вправи необхідні під час опрацювання будь-якої теми. Доповнюючи інші методи навчання та розширюючи свою багату методику, високоефективні за результатами, мовні вправи набирають статусу самостійного навчального методу.

Той чи інший навчальний метод має свої складові частини – методичні прийоми. Характерною особливістю прийому є його частковість і здатність включатися в різні методи, а також сприяти удосконаленню методів навчання. Такі прийоми, як аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, узагальнення, абстрагування, класифікація, диференціація – належать до прийомів мислительної діяльності і широко використовуються майже в усіх методах.

Використовуються вони і при вивченні фразеології. Специфічні ж прийоми (спеціальні) залежать від змісту предмета. До них належать різні види розбору (усного, писемного, повного, часткового), графічного, міркування, заміна, поширення, перестановка мовних одиниць; моделювання структури речення, словосполучення, конструювання словосполучень, речень певного типу, заміна мовних одиниць співвідносними, лінгвістичний і стилістичний експерименти, алгоритмізація. Сюди ж відносимо і прийоми роботи над текстом.

Перше, з чим зіткнеться вчитель, – це потреба зіставити слово і фразеологізм з погляду семантики, структури і стилістики. Фразеологізми, як і слова, одиниці мови, мають самостійне значення, виступають членами речення.

Варто звернути увагу школярів і на те, що фразеологізми української мови різняться своєю граматичною структурою, їх можна розділити на дві основні групи: ті, що мають структуру речення – перша група (вітер свище в голові – легковажний, несерйозний; показати, де раки зимують – провчити, в будь-який спосіб покарати; скільки око сягало – навкруги, аж до обрію; ще півні не піють – дуже рано, на світанні), друга – фразеологізми зі структурою словосполучення (короткий розум, добра душа, дівоча пам’ять, з діда-прадіда).

До фразеологізмів зі структурою речення часом відносять і прислів’я. Фразеологічність прислів’я знаходить вираження в тому, що воно містить постійний словниковий склад, окрім прямого, має переносне значення. Наприклад; Зима літо годує. Сніг у грудні глибокий – урожай високий. Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє. (Нар. тв.).

Фразеологізми, що мають структуру словосполучення, розмежовуються за тим, які частини мови вони в себе включають і яке слово визначається граматично головним. Це слово обумовлює розподіл на іменні й дієслівні фразеологізми. Так, у іменних фразеологізмів головним словом буває іменник: стадо баранів, мішок з половою, зірка першої величини. Причому іменникові фразеологізми творяться, як правило, на базі іменниково-прикметникових (довгі вуха, біла ворона, перша скрипка, дійна корова тощо).

Іменні фразеологізми можуть творитися на базі іменниково-іменникових словосполучень: кров з молоком, ростом під стелю, голова на плечах; прикметниково-іменникових: лисом підшитий, меткий на вигадки, першої руки, високої проби, твердої кості, чистої води; займенниково-займенникових: сам не свій, сам не при собі; дієслівно-іменникових: собаку з’їв, має голову, валиться від вітру.

Матеріалом, на базі якого творяться дієслівні фразеологізми, найчастіше слугують не поширені й поширені дієслівно-іменникові словосполучення: не жаліти рук, пуститися берега тощо. Окрім цього, матеріалом для творення дієслівних фразеологізмів служать дієслівно-займенникові (віднайти себе, брати своє), дієслівно-прислівникові (іти вгору, ставати дибки), дієслівно-прикметникові (пасти задніх, впекти у живе) й дієслівно-дієслівні словосполучення (давати зрозуміти, давати знати тощо).

Бачимо потребу звернути увагу учнів на те, що матеріалом для творення українських фразеологізмів є передусім буття українського народу в усьому його розмаїтті. Саме тому українська фраземіка в цілому є своєрідним джерелом, у якому це буття віддзеркалюється всіма своїми гранями, як: історія, суспільні взаємини минулих епох, заняття людей, їхня виробнича діяльність, побут, мораль, родинні стосунки, звичаї, вірування й повір’я. У цьому матеріалі також відображено природне середовище, в якому жив і живе український народ, своєрідність рослинного і тваринного світу, а також сама людина, тобто ЇЇ вигляд, міміка, жести, психічний і фізіологічний стан (М. Демський).

Так, про нашу історію нагадують фразеологізми: як та орда в таборі, паче па турка йти, вільний козак, козацький чуб, козацький вус та ін.

Часто механізмом для творення фразеологізмів служать прислів’я (стійкий вислів здебільшого фольклорного походження, у якому зафіксовано практичний досвід народу та його оцінка найрізноманітніших подій і явищ) та приказки (стійкий вислів, здебільшого фольклорного походження, який представляє певне явище насамперед з точки зору його емоційно-експресивної оцінки). Фразеологізм може творитися на базі першої чи другої частини, такий спосіб творення пояснюється тим, що якраз ця частина становить образну основу прислів’я чи приказки. Наприклад, рання пташка (птиця) – людина, що рано встає (Рання пташка пшеничку клює, а пізня очі дере); лякана ворона – дуже обережна людина (Лякана ворона й куща (й тіні, й пня) боїться).

Доцільно ознайомити школярів з ознаками системності українських фразеологізмів, що простежуються у явищах синонімії та антонімії.

Так, одне й те саме значення можна виразити за допомогою різних фразеологізмів. Наприклад, рота не розкривати (не роззявляти) – мовчати, нічого не говорити. Синоніми: не обмовитися словом; ні гу-гу; ні пари з вуст; не випускати пари з вуст; як у рот води набрати; проковтнути язика. Такі фразеологізми утворюють синонімічні ряди.

Фразеологізми-антоніми – протилежні за змістом сталі словосполучення, що характеризують явище з однієї сторони, але протилежно, наприклад: ноги не слухають – ноги носять; обернути погляд – обертатися спиною. Як правило, розуміння явища антонімії не викликає труднощів у школярів, але вправляння і вдосконалення розуміння тонкощів антонімії сприятиме підвищенню мовленнєвої культури учнів.

Головне завдання, що стоїть перед учителем на уроці під час опрацювання сталих виразів, – показати образність, виразність, емоційність фразеологізмів.

Основою образності української фразеології здебільшого виступає перебільшення (гіпербола) – вето (тисячу) раз (Набагато, значно); дістати, зорі з неба – (З-під землі); без кінця і без краю – ( Безмежно, безконечно), меншою мірою применшення (літота) – мати м’яке серце – (Бути добрим, поступливим, порядним); мало каші з’їв – (Дуже молодий, недосвідчений). По суті гіпербола і літота базуються на порівнянні.

З метою створення образності найчастіше використовуються відомі народу прикмети і явища. Скажімо, багато фразеологізмів містять назви тварин, оцінка яких збігається з фольклорними джерелами: ходити (виступати) півнем; битий (бита) собака; як собаці другий хвіст; мов (наче, як) сорока на хвості розносить тощо.

Проте образність виявляється не у всіх фразеологізмах української мови. Вона відсутня у складі назв термінологічного характеру, наприклад: торічеллієва пустота; берцова кістка. Хоча в разі використання в переносному значенні вони набувають образності: брати на буксир – допомагати; віддавати кінці – померти.

На сучасному етапі виділилися 2 найефективніші груші прийомів роботи з фразеологізмами.

1. Прийоми сємантизації фразеологічного матеріалу:

– порівняння (шляхом заміни фразеологізму лексичним синонімом);

– зіставлення (з’ясування значення фразеологізму шляхом зіставлення його з омонімічним словосполученням);

– розгорнутий опис фразеологізму;

– добір синонімічних варіантів фразеологізмів;

– використання контекстного оточення;

– етимологізація фразеологізмів;

– робота з фразеологічними словниками та збірками прислів’їв і приказок.

2. Прийоми формування умінь і навичок використання фразеологічного матеріалу у мовленні та мові:

– групування фразеологічних одиниць за тематичними та семантичними ознаками;

– аналіз функціональних властивостей фразеологізмів у художніх творах;

– стилістичний експеримент;

– відтворення тексту з фразеологізмами;

– конструювання речень з фразеологічними одиницями;

– включення фразеологізмів у творчі роботи;

– редагування;

– визначення синтаксичних функцій фразеологізмів, що виступають у ролі певного члена речення чи речення в цілому.

Своєрідність прийомів обох груп зумовлена сутністю й особливостями фразеологічного матеріалу, який розглядається за їх допомогою.

Одним із найдієвіших шляхів пізнання, як відомо, є прийом порівняння, що широко застосовується в школі, пронизуючи собою чимало видів робіт. Як методичний прийом порівняння використовується для семантичного аналізу фразеологізму, що здійснюється шляхом порівняння його значення з лексичним значенням слів омонімічного вільного словосполучення.

Ефективність сємантизації незнайомих учням фразеологізмів (як і знайомих) також досягається використанням прийому зіставлення. До фразеологізму добирається звичайне слово-ідентифікатор, що при зіставленні дає змогу виділити фразеологізм (протиставити ті чи інші риси, властивості, суттєві ознаки) і розкрити його специфіку та особливості вживання.

Під час вивчення фразеологізмів з боку функціонування та їх виражальних можливостей застосовується прийом стилістичного аналізу. Цей прийом реалізується через систему різноманітних стилістичних вправ. Учні за контекстом, а потім і в мовленні виділяють книжні, фольклорні і розмовно-побутові фразеологізми, дають їм оцінно-експресивну характеристику, визначають можливі варіанти стосовно стилю мовлення, мети і змісту висловлення.

Крім цього, широко застосовується стилістичний експеримент, який полягає в заміні одних мовних одиниць іншими з урахуванням їх стилістичних властивостей. В основі цього прийому лежить зіставлення, тільки варіанти для зіставлення знаходить сам учень. Під час експерименту учні повинні замінити використаний у тексті фразеологізм синонімічним чи близьким за значенням мовним засобом. Ця заміна авторського засобу, що виконує певну функцію в тексті іншим, звичайно дає можливість пояснити учням перевагу вибраного автором варіанту.

Серед названих прийомів по формуванню вмінь висловлюватись, використовуючи при цьому фразеологізми в залежності від мети висловлювання, важливе місце займає прийом конструювання. Спираючись на цей прийом, можна формувати як мовні, так і мовленнєві вміння. Суть прийому полягає в тому, що учні самостійно проектують приклади, які ілюструють вивчене поняття чи явище. Передбачається конструювання словосполучень і речень за опорними фразеологізмами, особливо з відповідною стилістичною орієнтацією. Робота із конструювання речень із стійкими словосполученнями є міцною базою для подальшого створення учнями зв’язних текстів.

Прийом редагування. Цей прийом ефективний тим, що різноманітні завдання на редагування дозволяють формувати в учнів уміння вдосконалювати власне писемне мовлення (особливо зв’язне), розвивати критичне ставлення при доборі фразеологічного матеріалу. Залежно від характеру помилок, котрих припускаються учні при створенні зв’язного тексту з фразеологізмами, завдання на редагування можуть бути на усунення неточних виразів, на урізноманітнення застосованих фразеологізмів, на забезпечення стильової єдності тексту. Таким чином, редагування виступає і як ефективний засіб попередження і виправлення помилок.

Оскільки сучасна гуманітарна освіта передбачає формування вміння бачити мовний факт у широкому контексті, більшість пошуково-дослідницьких завдань має бути побудовано саме на текстовому матеріалі, що забезпечить більш ефективне засвоєння мовних одиниць, наочно показуючи їх функціонування в мовному потоці, що має суттєве значення для розвитку мовлення.

Звертаємо увагу на виняткову важливість використання на уроках української мови народознавчого компоненту, що стосується історії, культури, побуту українського народу, його ментальності, а також регіонального компоненту, що реалізується через слова, речення, тематично орієнтовані на природу, економіку, матеріальну й духовну своєрідність краю.

Дидактичний матеріал має відбивати лінгвістичну специфіку регіону (фразеологізми, антропонімії, топоніми, живе мовлення мешканців, місцеві назви професій).

Одночасно тренувальні вправи залишаються ефективним прийомом формування фразеологічних умінь і навичок.

Традиційно окреслюють 2 групи вправ:

1) власне фразеологічні (значення фразеологічної одиниці, її ознаки, будова; явища

Полісемії, синонімії, антонімії і т. д.);.

2) комбіновані – фразеолого-стилістичні, фразеолого-граматичні та фразеолого-стилістичні (фразеологічні явища засвоюються на основі взаємозв’язку з виучуваною темою лексичного, граматичного чи іншого характеру).

Фразеолого-лексичні завдання ілюструють виучуване лексичне явище, допомагають з’ясувати його суть, разом з тим активізують і збагачують фразеологічний запас учнів, виховують увагу до слова і фразеологізмів, їх значення, розвивають мислення.

Фразеолого-граматичні завдання використовуються як ілюстративний матеріал до виучуваної граматичної теми (загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль, основні способи творення, правопис та ін.).

Фразеолого-стилістичні завдання сприяють засвоєнню стилістичних ознак тих чи інших фразеологічних одиниць, приналежності їх до певного стилю мовлення. Ці вправи сприятимуть формуванню навичок правильного відбору і вживання фразеологізмів у мовленні залежно від мети і характеру висловлення.