ПЕРШІ КНИГОДРУКАРІ СЛОВ’ЯН
ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
Розділ ІІІ
Культурні процеси напередодні і в добу козаччини
ПЕРШІ КНИГОДРУКАРІ СЛОВ’ЯН
Перші книги слов’янського кириличного алфавіту було видано у Кракові близько 1491 р. Точно датовані дві з них – “Октоїх” та “Часослов”, у кінці названий їх видавець – краківський міщанин Швайпольт Фіоль. У лютому 1491 р. він уклав договір з Рудольфом з Брауншвейга, колишнім студентом Краківського університету, де говориться, що Борсдорф виготовив для Ш. Фіоля “руський шрифт”.
Оформлення
Майже одразу після виходу книг Ш. Фіоль був притягнутий до суду інквізицією за єресь, але невдовзі випущений на поруки. Суд прийняв рішення, що зобов’язувало видавця сплатити витрати та виголосити клятвопокаяння (це був березень 1492 р.). З цього часу ім’я Ш. Фіоля зникає з книговидавничого обрію.
На замовлення православної церкви книги слов’янською мовою друкувалися на Балканах: глаголицею – з 1483 р., а кирилицею – з 1494 р. Оскільки глаголиця в Україні не була вживана, для нас інтерес становить друга група. Ці книги дуже близькі до видань Ш. Фіоля. Вони були надруковані “священиком Мніхом Макарієм от Чорної гори”. їх особливість – орнамент, характерний для Балкан, але відчутні венеціанські впливи. Самі ж книги як у пропорціях, так і в декоруванні більш вишукані, ніж у Ш. Фіоля. У Цетиньї видруковано ще кілька видань Макарія: друга частина “Октоїху”, “Псалтир” (1495), “Требник” та “Євангеліє”. Оскільки в 1499 р. Чорногорія була завойована турками, Макарій переносить свою друкарню до Угровлахії (Румунія). Тут у 1508 р. вийшли “Служебник”, у 1510 р. – “Октоїх”, у 1512 р. – “Євангеліє”. Щоправда, видання румунського періоду здаються менш досконалими, ніж чорногорські. Напевно, це пов’язано з тим, що друкарня була гірше обладнана, а можливо, це був інший Макарій.
У першій половині XV! ст. південнослов’янські видання були численними. З 1510 р. книги для Балкан видає Божедар Вукович у Венеції. З 1636 р. його справу продовжив син Вінченцо. Можна згадати також про існування друкарні в Герцеговині, якою керував Ф. Лябавич, у Сербії відомі друкарні в монастирях Руянському, Грачанівському, Милешевському. Але попри все ці видання не мають такого значення, як книги Франциска Скорини (до 1490 – не пізніше 1551) – першого білоруського просвітника, визначного діяча всього слов’янського книгодрукування.
Свою видавничу діяльність він розпочав у Празі в 1517 р. і всього за три роки випустив 23 книги. Для своїх видань він використовував досить чіткий за малюнком кириличний шрифт, вибрав зручний формат, так звані малі книжечки, практичні в користуванні. Але найцінніше в усіх виданнях Ф. Скорини те, що він сам зробив переклади кожної книжки, супроводжував її коментарями, роблячи особливий наголос на просвітницьких елементах. У передмові до “Псалтиря” він говорить: “Она пожиточний суть всякому человеку, мудрому и безумному, богатому и убогому, младому и старому, наиболее тым они же хотять имети добрыя обычаи и познати мудрость и науку”. Просвітництво Ф. Скорина пов’язував з ідеями гуманізму та об’єднання східних і західних слов’ян. Це було його життєве кредо.
Ф. Скорина одним з перших вивів білоруську мову на рівень літературної норми, палко захищав рідну культуру від чужоземних впливів: “Немногим учителям бывати, но более умети язык свой справовати”. Він вчив пам’ятати свій обов’язок перед батьківщиною, наголошуючи, що “обязанность человека трудиться на благо родины, не жалеть всякого тружения и скарбов… для отчизны своея”.
Його діяльність стала дороговказом у слов’янському книгодрукуванні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...