ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА, ЩО ОПОВІДАЮТЬ ПРО РУСЬ, РУСИЧІВ
ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
Розділ ІІ
Культура Київської Русі
ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА, ЩО ОПОВІДАЮТЬ ПРО РУСЬ І РУСИЧІВ
Літописи та літописні зводи періоду Київської Русі доносять до нас подих часу і живі голоси свідків та учасників подій. Окремі з них говорять неупереджено, мовою фактів, дехто на історичні події накладає свої оцінки, власне бачення явищ чи історичних осіб. А відтак ми читаємо не лише літопис, а й бачимо портрет історика, що, безперечно, розширює нашу інформацію про минувшину.
Історія нашої Батьківщини не може похвалитися
“Влесова книга”, а точніше, дощечки, на яких її було написано, знайшов полковник Ізенбек 1919 р. на
Над “Влесовою книгою” працювали С. Лісний (проф. Парамонов, книга “Русь, звідки ти прийшла?”, 1959), Лазаревич, Соколов, Качур; Кірніч зробив переклад українською мовою, а В. Шаян видав у Гамільтоні (Канада) працю “Віра наших предків” (1987), у якій дослідив цю пам’ятку історії слов’ян. Самі ж дощечки після смерті Ізенбека 1941 р. зникли в бурях Другої світової війни.
Багато історичних хронік говорили про народи, що населяли Україну: “Ці варвари були неписьменні і найвища благодать, яку їм надало християнство – писемність”. Ця теза активно розроблюється і сьогодні. Зокрема, академік Д. Ліхачов у статті “Тисячоліття культури” (Альманах библиофила. – М., 1989. – Вип. 26) твердить: “Я гадаю, з хрещення Русі взагалі можна починати історію російської культури. Як і української, і білоруської. Але характерні риси російської, білоруської й української культури – східнослов’янської культури Давньої Русі – сягають того часу, коли християнство змінило язичництво.
Християнство – писемна релігія, що прилучила Русь до високорозвинутої міфології, до історії європейських і малоазіатських країн.
З варварської країни на краю світу раптом з’явилася держава із світовою культурою, світовою релігією, і одразу це було ознаменовано розквітом давньоруської культури”.
Як бачимо, шановний академік або не бачив, або не хотів бачити того, що у дохристиянську добу Україна-Русь уже мала не лише міфологію, як у стародавніх Греції та Римі, а й релігію, яка не поступалася християнству, а точніше, відповідала його основним постулатам, а не догматам його послідовників.
Алфавіт “Влесової книги” має характерні особливості. Це не кирилиця і не глаголиця. Професор Парамонов робить спробу ввести новий термін, назвавши цей шрифт влесовицею. “Влесова книга” відсуває відому нам історію принаймні на 1500 років углиб. Окрім історичних хронік, які подано у книзі й досить легко накладаються на історичну канву, у ній закладено цілу низку моральних норм і правил наших пращурів. Ось одне з них: “Потрібно молитися і вмиватися 5 разів на день, щоб у чистому тілі був здоровий дух, і потрібно захищати землю предків, що дивляться на нас з неба”.
Ми знаходимо дати, які дають змогу “прив’язатися” до певних історичних подій: “Наш народ вирушив до Карпатських гір, де і жив протягом 500 років. А потім повернувся на береги ріки Непра (Дніпра), де жив 300 років до приходу готів… Це сталося за 1300 років до Германаріха”. Вождь готів добре відомий в історії. У тексті дощечки 1В йдеться про загарбника Ізви, констатується, що “ми сильні тоді тільки, коли об’єднуємо наші сили”. Заклик до єднання – постійна теза, яка звучить у слов’янських пам’ятках.
На дощечці 7Е наводиться цікаве свідчення про племена, які, об’єднавшись, створили першу руську державу – Київську Русь. Йдеться також про племена братів та їхню допомогу, у тому числі збройну, для відсічі поневолювачам. Тут же знаходимо відомості про експансію греків північного Причорномор’я, які, почавши з торгівлі, закінчили тим, що “з’явилися з численною озброєною молоддю” і прогнали геть русичів (молодь – синонім армії). Так було окуповано Сурож та узбережжя Синього (Чорного) моря. Греки про це також написали, але по-іншому, за ними були готи, які “чинили нам зло”, гуни, які “хотіли красти нашу худобу і забирати наших людей”, варяги, “яких ніхто не запрошував”. Це дещо інший погляд на вітчизняну історію.
“Влесова книга” – непересічна пам’ятка слов’ян, яка чекає свого дослідника в Україні, там, де її було створено.
Наступні за значенням літописні пам’ятки і зводи: “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона, яке стало своєрідною основою літописання руського; широковідома “Повість минулих літ”, що певною мірою узагальнила всі відомі на той час пам’ятки і свідчення про те, “звідки пішла земля руська”; Галицько-Волинський літопис, який висвітлює події із середини 1205 р. до зими 1290 р.; “Києво-Печерський патерик” – збірка оповідань, а точніше, історичних хронік про заснування і перші роки діяльності та житія святих, пов’язаних із Києво-Печерською лаврою. Цікаві дані, де підтверджується багато історичних подій, викладені у книзі В. Висоцького “Графіті Софії Київської”. Це наукове дослідження дало можливість уточнити велику кількість історичних дат і подій, що відбувалися в ІХ-ХІІ ст.