Подолинський Сергій Андрійович (1850 – 1891) – видатний український учений, автор оригінальної теорії про працю та енергію. Народився у с. Ярославка Звенигородського повіту Київської губернії в сім’ї багатого поміщика. У 1871 після закінчення природничого факультету Київського універсистету кілька років жив за кордоном. У 1872 познайомився в Лондоні з К. Марксом і ф. Енгельсом, ідеї яких вплинули на формування його світогляду. В 1875 опубліковані перші популярні праці П., в яких він намагався викласти теорію додаткової вартості й механізм капіталістичної
експлуатації на прикладах окремих галузей сільського господарства України. У 1880 в Женеві вийшла праця П. “Ремесла і фабрики на Україні”, в якій він довів закономірність розвитку та наявність в Україні та Росії капіталізму. Зокрема, він стверджував, що капіталізм проходить тут ті ж стадії (просту капіталістичну кооперацію, або ремесло; мануфактуру; велике машинне виробництво), як і в інших на той час розвинених країнах. У такому ж контексті він аналізував основну суперечність капіталізму (однією зі сторін якої називає марнування продуктивних сил, а також глибокі кризи, безробіття) та між працею і
капіталом. Капіталізму П. обгрунтовано протиставляв соціалізм, що дає найбільше можливостей для розвитку продуктивних сил, припинення марнотратства природних ресурсів, швидкого нагромадження енергії та відповідає вимогам моралі. В книзі “Праця людини і її відношення до розподілу енергії” (1880) П. зробив спробу узгодити додаткову працю з панівними фізичними теоріями, зокрема аналізу співвідношення між працею людини і розподілом енергії на поверхні Землі. На прикладі сільського господарства він доводить, що завдяки праці (насамперед завдяки зростанню її корисності і продуктивності) відбувається нагромадження енергії, необхідної для виготовлення поживних речовин, а загальна кількість енергії, яка нагромаджується на землі і перебуває у розпорядженні людства, поступово збільшується. Він також бере до уваги працю домашніх тварин, використовує теорію природознавства для розкриття сутності праці. Водночас найдосконалішим видом корисної праці, що зберігає сонячну енергію на земній поверхні, він називає землеробство (див. Закон Подолинського). Закономірністю слід вважати висновок П. про те, що з розвитком людства дедалі важливішу роль у задоволенні людських потреб відіграє праця. Вчений на прикладі Англії і Франції справедливо критикував концепцію народонаселення Мальтуса, а капіталізм – за значне розтрачання енергії під час війн, непродуктивного споживання, виготовлення предметів розкошів та ін. Оскільки енергія всесвіту є сталою величиною, але, на думку П., у різних частинах світу розподіляється нерівномірно внаслідок впливу людської праці (зокрема, її здатності нагромаджувати сонячну енергію та збільшувати її на земній поверхні), цю працю слід використовувати для таких змін у розподілі енергії, які б дали можливість найповніше використати частину сил природи для задоволення людських проблем. Енгельс назвав працю П. справжнім відкриттям, яке “…полягає в тому, що людська праця може довше утримати на поверхні Землі і довше примусити діяти сонячну енергію, ніж це було б без неї”. Водночас П., прагнучи знайти новий природничий доказ правильності соціалізму, “сплутав фізичне з економічним”. Теоретичні розробки П. використав у своїх дослідженнях, у вченні про ноосферу, В. Вернадський.
Loading...