Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Пожвавлення громадської активності

Пожвавлення громадської активності

Тема 5. РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ТА ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1985-1991)

§ 25. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В 1985-1991 Pp.

3. Пожвавлення громадської активності.

“Перебудова” та гласність сприяли пожвавленню громадської активності. У людей швидко зникав страх, породжений сталінським терором. Інтелігенція, робітники, студенти сміливо заявляли про свої права. Громадська активність проявлялася в різних формах, однією з яких були масові мітинги. Перший мітинг і демонстрація відбулися в Києві 26 квітня 1988 р. як протест проти замовчування

наслідків катастрофи на ЧАЕС. Учасників акції протесту розігнала міліція, а її організатори були заарештовані.

Першою незалежною громадською організацією в радянській Україні став Український культурологічний клуб, заснований у 1987 р. Провідну роль у ньому відігравали колишні політв’язні Є. Сверстюк, С. Набока, О. Шевченко, О. Гейко-Матусевич, В. Шевченко та ін. Влада відмовляла клубові в наданні приміщення для проведення засідань, намагалася дискредитувати в пресі. Клуб проводив засідання на приватних квартирах або під відкритим небом. Для участі в засіданнях приїжджали його представники з багатьох

міст України. Улітку 1987 р. відновила діяльність Українська Гельсінкська група, перейменована згодом на Українську Гельсінкську спілку (УГС). Важливу роль у її відродженні відіграли В. Чорновіл, Б. і М. Горині та ін. Створювалися обласні відділення УГС. У своїх програмних документах спілка виступала проти монополії КПРС, за передачу влади демократично обраним радам, визнання державного статусу української мови, утворення республіканських збройних сил, відновлення української національної церкви.

Навесні 1989 р. відбулася установча конференція Всеукраїнського товариства “Меморіал”, яке виникло як правозахисна та історико-просвітницька організація. Його ініціатором та активним організатором в Україні був Л. Танюк. Товариство збирало та публікувало інформацію про жертви комуністичного терору. Активно діяв львівський “Меморіал” на чолі з І. Юхновським.

На хвилі громадської активності постала потужна громадська організація – Народний рух України (ПРУ) за “перебудову”. Його установчий з’їзд відбувся 8-10 вересня 1989 p., проходив в атмосфері духовного піднесення. Актова зала була прикрашена давніми гербами українських земель і синьо-жовтими прапорами. Як гімн народові, прозвучали слова промови О. Гончара: “Якщо після всього, що Україна зазнала, якщо після поколінь розстріляних, депортованих, замучених по тюрмах і концтаборах народ іще зберіг себе, якщо наш дух не занепав і воля до життя не зникла, якщо сьогодні на зміну тим, що були, стають до дії, до праці нові покоління роботящих, безстрашних, здатних піднестися до найвищої єдності душ, то віриться: такому народові – жити!”

У з’їзді взяли участь 1109 делегатів. Серед них – 72 % з вищою освітою, членів КПРС 20 %, робітників майже 10 %. Більшість делегатів уважала найважливішими завданнями руху сприяння демократизації та гласності, розвиток національної культури та мови, боротьбу за свободу особистості, її реальні права. З’їзд заявив про підтримку політики “перебудови”. Були прийняті програма і статут Народного руху України за перебудову, головою НРУ обрали відомого українського поета І. Драча. Установчий з’їзд НРУ, виступаючи за відродження української культури та національної свідомості українців, продемонстрував толерантне ставлення до представників інших народів, культурних потреб національних меншин. Майже 14 % делегатів з’їзду були росіяни, білоруси, вірмени, євреї та представники інших національностей.

Мовою документів

З резолюції установчого з’їзду Народного руху України за “перебудову” “Про екологічну ситуацію в Українській РСР”: “…Якщо до токсичних речовин п|х)мислового та сільськогосподарського походження приєднати мільйони кюрі радіонуклідів, які в трагічні квітнево-травневі дні 1986 р. на багато десятиліть густо засіяли наші щедрі ниви й ліси, багаті й чисті колись ріки та озера, – можна з глибоким сумом констатувати, що ми ледь-ледь утримуємося на крихкому березі екологічної прірви. Щороку десятки тисяч гектарів української ріллі гине від ерозії, підтоплення, ущільнення та засолення, замулюються й припиняють своє існування сотні малих річок. Грунти перенасичуються надлишками різноманітних токсичних хімічних сполук, які систематично потрапляють до продуктів харчування та в питну воду.

…З’їзд наполягає на наданні республіці повного суверенітету щодо створення законодавства з охорони природи та гарантованого забезпечення якості навколишнього середовища в будь-якому куточку землі України – шляхом гармонійної організації продуктивних сил і дбайливого використання природних ресурсів нашої республіки. З’їзд уважає, що кожний громадянин нашої країни має гарантоване право на чисте повітря, чисту воду, чисті продукти харчування, на здоровий спосіб життя…

…З’їзд пропонує оголосити 26 квітня Днем національної жалоби і Днем застереження з проведенням траурних мітингів у всіх регіонах України без принизливої потреби щоразу просити дозвіл…

З’їзд уважає за важливу мету позбутися екологічної безправності людей. Кожна людина повинна мати право на отримання повної екологічної інформації про якість місця свого проживання, про якість продуктів, які споживають її діти”.

У програмних документах зазначалося, що НРУ – це “масовий громадсько – політичний рух”, метою якого є побудова в Україні демократичного та гуманного суспільства, створення суверенної Української держави, яка будуватиме свої відносини з іншими республіками СРСР на підставі нового союзного договору. На той час Народний рух України за “перебудову” був найбільшою з новостворених громадсько-політичних організацій. Формування та діяльність регіональних структур НРУ мали певні особливості. Так, у східному та південному регіонах процес структурування руху відбувався повільніше, аніж на заході. Якщо в західному регіоні акцентувалися національні проблеми, то на сході та півдні – соціальні та екологічні аспекти суспільного життя.

У листопаді 1989 р. на нараді представників неформальних громадських організацій, яка відбулася в м. Києві, був сформований Демократичний блок України та схвалений його виборчий маніфест. До Демократичного блоку України ввійшли Народний рух України, Товариство української мови, “Зелений світ”, “Меморіал” та інші організації.

Демократичний блок України вимагав реального суверенітету України. У грудні’ 1989 р. він організував мітинги у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Запоріжжі. 21 січня 1990 р. на відзначення Акту злуки УНР і ЗУНР був організований “живий ланцюг”. Сотні тисяч людей від Києва до Івано-Франківська взялися за руки, що символізувало єднання України.

У лютому 1990 р. відбулися багатотисячні мітинги в Києві, Дніпропетровську, Донецьку та інших містах. У м. Львові відбувся мітинг під гаслом “Україна – без обкомів”, а в м. Тернополі було порушене питання про розпуск КП України. У деяких областях були замінені перші секретарі обкомів компартії України. Партійна номенклатура організувала свої мітинги на підтримку платформи ЦК КПРС.

Активізувався робітничий рух, який набував організаційних форм. У червні 1990 р. у м. Донецьку відбувся Перший з’їзд шахтарів СРСР. Делегати з’їзду, більшість яких були представниками України, висловили незадоволення соціально-економічним становищем, почали висувати політичні вимоги. Шахтарі вимагали відставки діючого уряду і формування уряду народної довіри. У резолюції “Про ставлення до КПРС” вони вимагали скасування її привілеїв. Делегати заявили, що офіційні профспілки нездатні захищати інтереси робітників, і висловилися за створення власної незалежної профспілки гірників. У жовтні 218 1990 р. в Донецьку відбувся Другий з’їзд шахтарів СРСР, на якому було створено незалежну профспілку гірників. Це була перша в державі незалежна від партійно-господарських структур масова профспілкова організація.

Почали об’єднуватися солдатські матері. Вони прагнули захистити своїх синів, які постраждали під час служби в радянській армії, та не допустити їхньої участі у вирішенні міжнаціональних конфліктів на Кавказі та в Середній Азії. Матерів обурювали “дідівщина” та інші негативні явища в армійському середовищі. У вересні 1990 р. в м. Запоріжжі відбувся екстрений форум солдатських матерів і установчий з’їзд організації солдатських матерів України. На ньому вони прийняли звернення “До матерів країни”, у якому висловили протест проти направлення юнаків для вирішення міжнаціональних проблем в інших республіках СРСР та виступили з вимогою повернути синів для проходження військової служби на території України. Солдатські матері ухвалили “Декларацію про підконтрольність військової служби в Україні”. Вони висловилися проти підписання нового союзного договору, вимагали провести деполітизацію Збройних сил України, розслідувати факти загибелі громадян України під час проходження строкової служби. Рух солдатських матерів відбувався під гаслом “Хай живе мирна і суверенна Україна!”.

Активізувався студентський рух. Виникли студентське об’єднання “Громада”, Українська студентська спілка (УСС), Студентське братство, Демократична спілка студентів та інші організації.

Пожвавлення громадської активності та виникнення організацій, непідконтрольних компартії України, змусило її створювати структури, альтернативні національно-демократичним організаціям. На противагу Народному рухові була створена Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову, а “двійником” селянського демократичного руху мала стати Селянська спілка України (ССУ). У вересні 1990 р. відбувся установчий з’їзд ССУ, більшість делегатів якого була членами КПРС, керівниками колгоспів, радгоспів і переробних підприємств.