Практична діяльність в науці
Філософія посбіник
Тема 5. ПРАКСЕОЛОГІЯ
§ 1. Практика, її структура і різновиди
Практична діяльність в науці
До цього часу ми розглядали головно гой різновид практики, який є матеріальним. Ішлося про взаємодію людини з навколишнім середовищем, працю як діяльність, спрямовану на задоволення буденних потреб людини. Цілком зрозуміло, що свої особливості має інша практика, яка стосується світу ідей. Мова йде про практичну діяльність у науці, що далеко не тотожна як духовному виробництву і розумовій праці, так і суто матеріальним
До видів діяльності в науці, належать спостереження – збір інформації про досліджувані явища шляхом їхнього чуттєвого сприймання, а також експеримент або дослід – штучне створення досліджуваного явища або різноманітних умов його існування з метою вивчення тих його ознак, що недоступні для спостереження. Причому експеримент, особливо у гуманітарних науках, хоча й технічні та природничі теж не становлять виняток, часто поєднується з моделюванням – виготовленням матеріального об’єкта як предмета експерименту або побудовою його образу з метою застосування щодо нього наявних можливостей
Це і становить найбільшу частину того, що відоме як розумова праця. Її особливості розкрив визнаний фахівець, основоположник праксеології Т. Котарбінський.
Відразу зазначимо, що “нерозумно ділити людські дії на фізичні й розумові, бо немає фізичних дій без розумових елементів”.
Наприклад, “у сфері зовнішніх дій створювати довільний імпульс означає напружуватися думкою, тиснучи на предмет фізично; у сфері ж чисто розумових дій це означає всього лише напружуватися думкою”. У зв’язку з цим виникають чотири питання: що означає створювати довільний імпульс у чисто розумових діях? Що піддається тут довільному натисканню? Що є матеріалом чисто розумових дій? Чим характеризуються вироби таких дій? Безперечно, мова тут може йти лише про ідеальні об’єкти.
Праця дослідника, на думку Т. Котарбінського, має таке окреслення. “По-перше, у нього є мета: дізнатися, в чому річ щодо цього і, таким чином, переробити самого себе з такого, що не знає стосовно цієї речі, на знавця. По-друге, прямуючи до цієї мети, він, однак, зосереджує увагу не на самому собі, не на матеріалі своєї задуманої дії, а на тому, про що хотів дізнатися, в чому полягає річ саме щодо цього… Наприклад, бактеріолог, поглинений своїми професійними дослідженнями, думає не про себе, а про те, що міститься перед ним на скельці мікроскопа”. Сам дослідницький процес складається з низки послідовних стадій: препарації, інкубації, виявлення розв’язання, перевірки, уточнення. До складу препарації, що належить до елементів дослідження, входять однаковою мірою різні причини зародження проблем: дія на дослідника випадкових стимулів, його власні роздуми і, нарешті, його підготовленість у цілому, тобто риси гідності його особи, які роблять його здатним взятися за проблему і вирішити її. Інкубація – це підсвідома, так звана стихійна мозкова діяльність, та переробка проблеми всередині особи дослідника, яка відбувається саме тоді, коли він про неї не думає… Виявлення розв’язання проблеми є своєрідним актом, що характерний саме для розумової дослідницької діяльності. Перевірку ми розглядаємо як окремий випадок спроби розпізнавання, а уточнення розв’язання – як окремий випадок зусиль, спрямованих на підвищення точності виробу.
Практична діяльність у науці має також свої особливі засоби. Ними є “передусім різноманітна сигнальна апаратура, передусім писемність”, і “хоча написи не є знаряддями чисто розумової праці, за такої роботи вони відіграють певну допоміжну роль”.
На відміну від фізичної праці і матеріального виробництва, “колектив ніколи не є суб’єктом, він є лише функціональним об’єднанням суб’єктів, нездатним замінити суб’єкта ні в актах пізнання, ні в актах прийняття рішення”. Сказане не суперечить наведеним вище положенням про співучасть багатьох дослідників у науковому відкритті, а лише підтверджує вирішальну роль суб’єкта, особи дослідника у практичній дослідницькій діяльності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...