Правочини – дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. П. бувають односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми. Одностороннім є П., в якому виражена воля однієї особи (наприклад, заповіт, прийняття спадщини). Двосторонні та багатосторонні П. грунтуються на погодженні двох або кількох осіб. П. можуть бути сплатними і безоплатними. При: сплатних П. обов’язку однієї сторони щодо здійснення певної дії відповідає обов’язок іншої сторони здійснити певну зустрічну дію
на користь першої сторони. До безоплатних угод належать, зокрема, заповіт, дарування, безоплатне користування майном. П. поділяються також на консенсуальні та реальні. Якщо для здійснення П. достатньо погодження сторін, то він є консенсуальним, якщо ж погодження недостатньо, а потрібно передати річ, то П. є реальним. Окрему групу становлять умовні П. Розрізняють умови відкладальні та скасувальні. Умови – де обставини, про які в момент укладання угоди. невідомо, настануть вони чи ні. Саме тому в умовних ГІ. строк не може бути умовою. При скасувальній умові права і обов’язки виникають у момент укладення П., але вони
можуть бути скасовані залежно від того, настане чи не настане означена умова. При відкладальній умові виникнення прав і обов’язків поставлено в залежність від настання невідомої майбутньої обставини. Важливе значення має спосіб висловлювання волі сторонами П., тобто його форма. П. може укладатися в усній та письмовій формі. Остання буває простою і нотаріально посвідченою. Усні П. укладаються на словах. Як правило, це П., що виконуються негайно. При простій письмовій формі сторони підписують єдиний письмовий документ або обмінюються листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка надсилає їх. Проста письмова форма необхідна, зокрема, при укладенні П. між організаціями, а також між громадянами. Нотаріальне посвідчення П. обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі (наприклад, при укладенні договору купівлі – продажу будинку). П., для якого законом не встановлена певна форма, вважається також укладеним, якщо з поведінки (дії) особи очевидна її воля укласти II. Такі дії іменуються конклюдентними. Мовчання визнається виявом волі укласти П. у випадках, передбачених законодавством. Дійсним вважається П., який відповідає сукупності таких умов: його зміст не суперечить вимогам закону; його учасники є правоздатними і дієздатними особами; між волею і волевиявленням його учасників немає розбіжностей; форма П. відповідає вимогам закону. П., який не відповідає одній із трьох перших умов,- недійсний. Порушення вимог закону щодо форми П. не завжди тягне його недійсність. її тягнуть недотримання нотаріальної форми, порушення простої письмової форми у випадках, прямо зазначених у законі. Так, згідно із ст. 180 Цив. К. недотримання письмової форми угоди про неустойку тягне за собою недійсність її. Стаття ж 375 Цив. К., яка вирішує питання про форму договору позики, такого правила не містить, саме тому порушення простої письмової форми при укладенні договору позики не тягне за собою його недійсності. Згідно із ст. 46 Цив. К. це порушення закону позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Недійсні П. поділяються на не чинні і заперечні. Під не чинним слід розуміти такий П., який є недійсним з точки зору самого закону, незалежно від того, оспорюють його сторони чи ні. Заперечним є П., який визнається недійсним лише тоді, коли його оспорює заінтересована сторона. До заперечних належать П.: укладені громадянами у віці від 15 до 18 p.; укладені під впливом помилки, яка має істотне значення, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною; укладені внаслідок збігу тяжких обставин. Особливу групу недійсних П. становлять мнимі і удавані. Мнимі П. укладаються лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки. Удаваними називаються П., які укладаються з метою приховати інший П. Удаваний П., як і мнимий, завжди недійсний. П., який сторони мали на увазі і приховували, може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, чи відповідає він вимогам закону. П., визнаний недійсним, вважається таким з моменту його укладення. Недійсні частини П. не тягнуть за собою недійсності інших його частин, якщо можна припустити, що П. міг бути укладений і без наявності недійсної частини. Наслідки визнання П. недійсним: повернення до початкового стану однієї сторони (одностороння реституція) або обох сторін (двостороння реституція). Якщо П. укладений з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін жодна з них не повертається до початкового, стану, а все одержане ними стягується в доход держави (неможливість реституції). У випадках, передбачених законом, настають також додаткові майнові наслідки. у вигляді відшкодування збитків вданих певній стороні у зв’язку з визнанням П. недійсним.
Loading...