Головна ⇒ 📌Плани-конспекти уроків по українській мові ⇒ ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ

Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови

4. Стилістична диференціація української мови

Публіцистичний стиль української мови започатковувався одночасно з художнім, офіційно-діловим, науковим. Проте тривалий час публіцистичний стиль не мав повноцінного розвитку через втрату українським народом державності, через постійні заборони української мови. Публіцистичний стиль – це стиль суспільної комунікації, громадського

життя, звідки українська мова витіснялася з нього то польською, то російською владою. Оскільки його метою є висвітлення актуальних суспільно-політичних та інших проблем сучасності, то у ньому поєднується точність викладу (факти, дати) та емоційність. Адже неможливо розповідати про те, що хвилює багатотисячну аудиторію (аварія на ЧАЕС, землетруси) безпристрасно. Основне спрямування – переконати читача, змусити його зайняти певну суспільну позицію.

Публіцистика є ніби проміжною сферою художнього, ділового і наукового спілкування, вона синтезує в собі частину функцій, мовних ознак та засобів художнього,

ділового, наукового стилів. ЇЇ корені сягають давньої полемічної української літератури, славу якій склали такі неперевершені майстри іронічно-сатиричного та запального пера, проповідники і письменники, діячі української церкви, як ректор Острозької академії Герасим Смотрицький (“Ключ царства небесного”, 1587 р.), Мелетій Смотрицький (“Тренос”, 1610 р.), Іов Борецький (“Аполлея апології”), Петро Могила, Інокентій Гізель, Лазар Баранович (“Меч духовний”, 1666 р.), Іван Вишенський та багато інших.

Сфера використання публіцистичного стилю – громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Основне призначення – служити розв’язанню суспільно-політичних питань, активно впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї, спонукати їх до творчої діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, учення, знання, здоровий спосіб життя. Сфера використання і призначення публіцистичного стилю вплинули на формування його відповідних ознак: логізація та емоційна виразність, оцінка – соціально-політична, ідеологічна, естетична, моральна, пристрасне ставлення до предмета мовлення, змісту, інформації, поєднання точності висловленої інформації, наукових положень з емоційно-експресивною чи імперативною образністю художнього конкретно-чуттєвого бачення питання чи проблеми.

До основних ознак публіцистичного стилю належать: спрямованість на новизну; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність; політична, суспільна, морально-етична оцінка того, про що пишеться або мовиться; синтез логізації та образності мовного вираження, що нагадує про близькість публіцистичного стилю до наукового і художнього; документально-фактологічна точність; декларативність; закличність; поєднаність стандарту й експресії; авторська пристрасть; емоційність, простота і доступність; переконливість. Усі ці й інші ознаки створюють враження “багатостильовості” публіцистичного стилю, який настільки розростається й розгалужується поза власне публіцистичним, що підстилі дають підстави називати їх окремими стилями (газетним, журнальним, телевізійним тощо).

Основні мовні засоби публіцистичного стилю – це сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. З одного боку, у ньому широко використовується суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, учасників, місця), а з іншого – багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і вплинути на нього, художні засоби – тропи і фігури. Всі лексеми, як правило, чітко поділяються на позитивно-оцінні й негативно-оцінні. Навіть при художньому домислі в публіцистичному стилі авторське “я” збігається з фактичним мовцем.

Висловлювання образне, емоційне, логічне.

Широке використання суспільно-політичної, економічної, юридичної, культурно-освітньої лексики, в певних межах – і філософської, технічної, сільськогосподарської

Уникнення буденних, емоційно нейтральних слів, обрання слів, які виражають почуттєвість, експресію: хлібороби – творці високих врожаїв, селяни – трудівники полів, помірковане використання іншомовних слів – геноцид, статус, диференціація.

Газетний жанр подекуди характеризує пишномовність вислову, патетичність, запал, ентузіазм, схвильованість. Залежно від жанру використовуються слова в трохеїчному, переважно метафоричному значенні. Фразеологізмів найбільше в жанрах, споріднених із художніми текстами (нариси, оповідання, есе, меншою мірою – фейлетон, гуморески).

У більшості жанрів слова вживаються з найрізноманітнішими словотвірними афіксами – префіксами й суфіксами – безаварійний, безбілетний, безвідмовний.

Вживання паралельних форм одного й того ж слова – синові й сину.

Не допускається не літературно сконструйовані форми речення.

Сфера застосування, призначення публіцистичного стилю і ознаки, яким він має відповідати, виробили в ньому певні мовні форми вираження. Насамперед до таких можна зарахувати суспільно-політичну лексику: актив, актуальність, громадський, громадянин, держава, ідея, ідейність, ідейний, політика, політичний, прогрес, прогресивний, так і загальновживану, що часто вживається у суспільній сфері і набула такого контекстного значення: боротьба (сил), вогнище (війни), змагання (систем), проблема (роззброєння), розвиток (ідей), нарада (у верхах) тощо.

Слід зазначити, що публіцистичний стиль завжди виражає протистояння певних сил. Це його обов’язкове призначення й головна ознака.

В публіцистичному стилі виділяється кілька підстилів, кожний з яких має свої жанрові й мовні особливості:

– власне публіцистичний, або стиль засобів масової інформації (газети, часописи, радіо, телебачення, реклама),

– художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе),

– науково-публіцистичний (критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети тощо).

Кожний підстиль виробив свої мовні ознаки: систему композиційних прийомів та усталених зворотів, сукупність експресивно-образних засобів.

ПС має свої специфічні жанри.

Передова (передовиця) – перша стаття (колонка), в якій викладено офіційний погляд редакції (влади, партії або громадської організації) на актуальну проблему, тему, питання.

Репортаж (фр.) – розповідь з місця подій, оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно, з документальною точністю показується дійсність через сприйняття її автором. Є репортажі подієві, неподієві, проблемні, сюжетні, репортажі-роздуми тощо.

Замітка – найпростіший і найоперативніший інформаційний жанр, у якому повідомляється про конкретні факти, події, явища життя з метою пізнавального чи суспільно-політичного впливу на читача.

Основна вимога до заміток – висока інформаційна місткість тексту. Вона досягається точністю фактажу, чіткістю і стислістю викладу думок. Замітки бувають хронікальні, повідомлювальні, полемічні та ін.

Інтерв’ю (англ. interview, букв. – зустріч, бесіда) – жанр у розмовній формі бесіди автора з компетентними людьми на суспільно важливу тему. Інтерв’ю бувають протокольні, офіційні, інформаційні (повідомлювальні), проблемні, аналітичні та ін. Це, власне, і є публіцистичний діалог.

Нарис – жанр, у якому на документальній основі, але з використанням художньо-публіцистичних прийомів зображується об’єктивна картина дійсності або порушується важлива суспільна чи виробнича проблема.

Фейлетон (фр. feyleton, від аркуш) – жанр гумористичного або сатиричного спрямування. Фейлетони пишуться переважно на злободенні, болісні теми.

Памфлет (англ. pamphlet, від назви комедії XII ст. “Памфі-ліус”) – жанр, в якому гостро викривають політичне, суспільне явище чи особу. Памфлет узагальнює численні негативні вияви і дає їм нищівну сатиричну характеристику. Основна ознака памфлету – типізація індивідуального, яке набуває поширення і стає фактором регресу. Типізація негативного індивідуального дає сатиричний образ, в основі якого завжди гіпербола або гротеск, асоціативність, паралелізм різноманітних логічних ходів. У памфлеті завжди на першому плані навіть не самі особи, явища чи факти, а їх моральні, соціальні, індивідуально-авторські оцінки.

Стаття. До публіцистичних жанрів відносять і статті, в яких за допомогою логічних і образних суджень аргументовано, переконливо досліджуються й узагальнюються важливі явища та проблеми суспільства.

Майстерне виголошення досконалого публіцистичного тексту називають ораторським. Тому можна вважати, що вислів “ораторський стиль” означає усну форму публіцистичного стилю, ці поняття близькі.

З відродженням українського національно-культурного життя і здобуттям незалежності України в публіцистичному стилі відбуваються великі зміни. З одного боку, починається пасивізація радянських ідеологем, тобто вони виходять з активного вжитку в пасивний словник; з другого боку, повертаються до життя й активізуються українські слова і вирази – носії української національної ідеї, фактів і явищ, лексеми, що були заборонені, несправедливо вилучені і забуті: соборність, соборник, державність, державний, суверенітет, суверенність, незалежна, самостійна Україна, Українська Народна Республіка, Акт злуки УНР із Західною Українською Народною Республікою, Українська повстанська армія; назви української національної символіки: тризуб, жовто-блакитний прапор, синьо-жовтий прапор, гривня; назви козацьких військових атрибутів: гетьман, булава, сотник, отаман, козак, козацтво. В українську мову, і найбільше в її публіцистичний стиль, повернулися українські антропоніми – імена заборонених і забутих визначних політичних, культурних, релігійних діячів України, провідників і сподвижників національних визвольних змагань, творчої і наукової інтелігенції: Симона Петлюри, Василя Липинського, Степана Бандери, Романа Шухевича, митрополита Іларіона (І. Огієнко) і багатьох інших.

У власне публіцистичному стилі сформувалася традиційна й постійно продукується нова суспільно-політична лексика і фразеологія: президентське вето, народ, демократія, суспільство, Українська держава, конституція, парламент, парламентаризм, депутат, права людини, правозахисник, консолідація національно-демократичних сил, урядовці, можновладці.

Суспільно-політична лексика характеризується наявністю сем, співвідносних з поняттями “суспільство”, “політика”, “держава” або дотичних до них та об’єднаних навколо гіперсем.

За спільними семантичними компонентами серед суспільно-політичної лексики умовно можна вичленувати такі групи:

1. Лексеми, що відображають політичне життя суспільства. Це передусім ідеологеми, тобто такі мовні одиниці, які називають систему концептуально оформлених ідей, політичних поглядів, світоглядів, течій, сформованих партіями, рухами, громадськими організаціями, визначними політиками: демократія, капіталізм, консерватизм, більшовизм, шовінізм, європеїзація, глобалізація. До цієї групи можна віднести власні назви політичних партій, організацій, об’єднань, рухів, угруповань та їхніх членів: партія “Реформи і порядок”, партія “Трудова Україна”, блок “За єдину Україну”, блок “Наша Україна”, Всеукраїнське об’єднання “Справедливість” та ін.

Виразну стилістичну аксіологічну конотацію мають номени суб’єктів політики, політичних груп і напрямів, політичних явищ і акцій, зокрема пов’язаних з виборами: демократ, партократ, ліві, праві, державник, опозиціонер, компартієць; політична тусовка, війна компроматів, брудні технології, чорний піар та ін.

2. Лексика, що відображає функціонування державного устрою і законодавчого апарату та властивих їм ознак і функцій: Адміністрація Президента, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, парламент, департамент, державна адміністрація, правоохоронні органи; назви носіїв державної влади: урядовці, чиновники, силові структури, мер; назви політичної діяльності, стосунків і конкретних акцій: декларація, мораторій, політиканство, обструкція, пресинг, репресія, блокування, консенсус, імпічмент, конфронтація, лобізм, протистояння, популізм та ін.

3. Лексика на позначення суспільних ідейно-моральних понять: патріотизм, свобода, волелюбність, толерантність, громадянська злагода, солідарність, гуманізація, соборність, незалежність та ін.

У сферу суспільно-політичної лексики екстраполюється лексика інших сфер діяльності і галузей науки та життя: економіки, екології, права і криміналістики, освіти, культури, релігійних конфесій. Оскільки публіцистичне мовлення є “живим”, сьогочасним і від того динамічним, частина його лексики перебуває у безперервному русі, зазнає семантичних модифікацій і конотацій, словотвірних інновацій, реактивації пасивних одиниць, рецепції іншомовних запозичень, що суттєво розширює палітру стилістичних значень (відмивання грошей, тіньова економіка, резонансне вбивство, остарбайтер, валютний коридор, європеїзація, псевдо-реформи, пролонгація, транш, профіцит та ін.).

Відбувається створення нових назв і виразів та до розвитку нових значень у загальновідомих словах: ланцюг єднання, державотворення, національна самосвідомість, партизація, департизація, війна компроматів, політизація, зустріч без краваток, ліві, лівоцентрист, праві, правоцентрист, шокова терапія.

Збурення політичного життя, яке настає в передвиборний період, позначається на мові засобів масової інформації. Серед лексичних новацій значна частина – це назви фірм, підприємств, установ і організацій, що виникли недавно в результаті співробітництва українських виробників і підприємців із зарубіжними.

На відкритість сучасного українського суспільства, розвиток економічних і культурних зв’язків України із західним світом українські засоби інформації відреагували масовим запозиченням чужих слів: ваучер, відеокліп, діджей, імідж, хіт тощо.

У період утвердження державності країни і мови природним є прагнення до термінотворення на власне мовній основі. Повертається забута лексика, наприклад, в освітню систему України повернулись окремі, колись традиційні, форми навчання і відповідно слова, похідні від них утворення і словосполучення: гімназія, гімназист, гімназистка, гімназійний (клас); ліцей, ліцеїст, ліцеїстка, ліцейна (програма); бакалавр; магістр; тест.

Особливістю публіцистичного стилю є експресивний синтаксис з риторично-питальними реченнями, вставними конструкціями, звертаннями, модифікованими фразеологізмами, багатозначною й експресивно-емоційною та імперативною лексикою, неологізмами та алюзіями.