Розвиток лісівничо-екологічної типології в Україні у 60-90 рр. XX ст
Лісівництво
РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ
Лекція 9. РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ЛІСОВОЇ ТИПОЛОГІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОЛІТТЯ
9.4 Розвиток лісівничо-екологічної типології в Україні у 60-90 рр. XX ст.
Розглядаючи лісову типологію у контексті розвитку лісівництва як науки в цілому, проф. С. С. Пятницький (1967) відмічав, що вона за майже 70-річний відрізок часу забезпечила позитивний внесок у практику лісового господарства. Цей внесок поки що обмежувався лісокультурною справою та природним поновленням лісів, які здійснювались на типологічній
Причин такого стану з лісовою типологією
У цей період над вирішенням типологічних проблем став працювати Б. Ф. Остапенко та П. П. Посохов, інші, типологічні дослідження яких стосувалися гірських лісів Карпат, Криму, Кавказу. Пізніше, спираючись на едафо-кліматичну сітку Д. В. Воробйова, Б. Ф. Остапенко і І. П. Федець розпочали роботу над вдосконаленням типологічної класифікації та лісорослинного районування територій України і Молдавії. Були для цього встановлені наступні категорії територій: лісорослинна область, підпровінція, лісорослинний район та підрайон. Для кожного з наведених підрозділів опрацьовані критерії щодо їх виділення.
У рівнинній частині України було виділено п’ять лісорослинних областей залежно від клімату, а також гірські частини Карпат і Криму. А саме: 1) сирого помірного клімату (сирого груду); 2) волого помірного клімату (вологого груду); 3) свіжого помірного клімату (свіжого груду); 4) сухого відносно теплого клімату (сухого загрудку); 5) дуже сухого теплого клімату. Виділені також три підпровінції: А – західна; Б – центральна та В – східна.
Основною класифікаційною одиницею для Українських Карпат узяті комплекси типів лісу, а для гірського Криму – гірські округи (за П. П. Посоховим).
Для рівнинних територій України було встановлено 16 лісорослинних районів та 62 підрайони, які охарактеризовані типологічним змістом, наприклад, підрайон 12-свіжі і вологі грабові діброви, грабово-соснові діброви. Для гірських лісів Карпат виділено 22 підрайони, а лісів Криму – 19. У межах лісорослинних областей були опрацьовані і типи лісу (Б. Ф. Остапенко, І. П. Федець, 1978). У цьому класифікаційному списку типів лісу також вказана зустрічаємість кожного типу. Список типів лісу автори вважають повним, тобто він охоплює усі наявні типи. Із запропонованого районування і переліку типів лісу у класифікаційному списку важко зробити висновок про практичне їх застосування. Тобто, автори не прислухалися до думки С. С. Пятницького, про яку вже ішла мова.
Результати подальшої роботи над удосконаленням лісівничо-екологічної типології лісів наведені у ряді публікацій Б. Ф. Остапенка та І. П. Федця, наприклад у збірнику “Современные проблемы лесной типологии” (1985). Із них можна зробити висновок, що основна увага авторів приділялась трактуванню змісту окремих таксонів типологічної класифікації та принципів лісівничо-типологічного районування.
У кінці XX ст. у своїй публікації Б. Ф. Остапенко (2000) наводить лісотипологічну структуру рівнинної частини України. її можна вважати остаточним варіантом сучасної лісівничо-екологічної класифікації типів лісу. У цій праці наведено 7 кліматичних областей, 11 районів та 20 секторів. Наведені назви та індекси 98 типів лісу та їх зустрічаємість у межах окремих областей. Порівняно з попередньою (1978) наведена класифікація дещо стрункіша, але у ній залишилися, на нашу думку, ті ж недоліки. Класифікація наведена у табл. (фрагмент).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...