РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ
Практична робота.
Виконання проекту: “Здоров’я всьому голова!”
Мета. Формувати уявлення про вплив здорового способу життя на розвиток людини та її досягнення; виховувати бережне ставлення до власного життя і життя інших людей; вчити працювати в команді, мотивувати і зацікавлювати себе та інших; творчо мислити і продукувати ідеї для пояснення переваг здорового способу життя.
Обладнання. Підручник, робочий зошит.
Хід уроку
I. Організаційний момент.
II. Актуалізація опорних знань.
– Чи знаєте ви, що таке творчість,
– Як ви розумієте вислів: “Змінюй думку про себе. Не став собі меж, бо ти вже талановитий/а”?
III. Оголошення теми і мети уроку.
Роз здіб твор ви нос ток тей чих. (Розвиток творчих здібностей.)
IV. Вивчення нового матеріалу.
1. Робота з підручником.
Читання тексту про творчі здібності.
– Як можна вдосконалювати свої творчі здібності?
2. Читання тексту про талановитих людей.
Пан Зануда
(Уривки)
Альберт Ейнштейн – німецький фізик – у дитинстві був замкненою та тихою дитиною, мовчазний, заглиблений у себе, довго вчився говорити. Здібності до логічного
Однокласники ставились до хлопця зверхньо, називали його “простачком”. Тому Альберт завжди грався сам, полюбляв займатись справами, які вимагали зосередженості.
Ейнштейн вважав, що у нього є один талант – нестримна цікавість, вміння мислити про неможливе. Зазвичай лише в дитинстві ми можемо мислити так хоробро про найнеймовірніші речі й уявляти те, що дорослі давно вже не можуть уявити.
Можливо, саме це допомогло Альберту Ейнштейну сформувати таку важливу для світової фізики теорію відносності.
Любко Дереш
– В чому, на думку Ейнштейна, полягає секрет творчої людини?
3. Робота у зошиті.
Виконання проекту “Здоров’я – всьому голова”.
Уявіть, що ви вирушаєте в мандрівку до Країни Здоров’я. Проте шлях туди непростий. Спершу потрібно пригадати, що таке здоров’я, які його складові та ознаки, і на кожній зупинці представити президенту цієї незвичайної Країни, що ви знаєте про це.
Об’єднайтеся в чотири групи – відповідно до складових здоров’я (фізична “Рухайся!”, соціальна “Спілкуйся!”, психічна “Заряджайся!”, духовна “Змінюйся!”). Перед вами (у підручнику) – схема маршруту. Подумайте, що б ви могли розповісти, показати на кожній станції, щоб переконати президента та жителів Країни Здоров’я, що ви теж гідні жити поряд із ними.
V. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Робота у зошиті.
2. Читання оповідань “Розповіді про дитинство видатних людей” (матеріал на диску).
3. Колективна робота.
Як ви розумієте вислів американського винахідника Томаса Едісона: “Геній – 1% здібностей і 99% праці”?
VI. Підсумок уроку.
– Що ви сьогодні навчились робити на уроці?
– Що запам’яталось найбільше?
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО РОЗДІЛУ
Урок 26. Самооцінка і поведінка людини
Вправа “Штовхання”
Мета. Якщо клас за першої ж нагоди сперечається, то цей експеримент саме для нього. Відповідно до ситуації ви з’ясовуєте причину гніву та шукаєте можливості його виявлення. Інколи можливість психологічного проявлення гніву слід пропонувати кілька разів на день. Звичайно, треба оголосити правила, що слабші діти справедливо отримали всі шанси вчасно дати відсіч. Мусять проявитися обидві сторони – напад і захист. Добре було б і вам приєднатися і до тих, і до інших. Це додасть їм сміливості і сприятиме налагодженню тіснішого контакту із вчителем.
Час. Приблизно 30 хвилин.
Інструктаж. Наскільки добре ви вмієте відстоювати власну позицію? Чи можете твердо сказати іншій людині про те, чого ви хочете? Як ви реагуєте на чужі вимоги? Чи маєте сміливість впевнено говорити “Так” чи “Ні”? Пропоную вам випробувати свою стійкість.
Оберіть собі партнера і станьте один навпроти одного на відстані 50-60 сантиметрів.
Простягніть руки перед собою. Ваші долоні мають впиратися в долоні суперника. А тепер натискайте на них щосили. Спробуйте, чи ви зможете його перемогти (1-2 хвилини).
Знайдіть тепер іншого партнера. Спробуйте позмагатися з ним.
І знову оберіть ще одного друга. Чи вдалося вам на цей раз перемогти?
Знову оберіть собі суперника і поставте йому будь-які вимоги, довго не роздумуючи. Наприклад: “Дай мені свою нову куртку!”, “Не показуйся мені сьогодні на очі”. Поміняйтеся ролями, щоб і від вас чогось вимагали. Поговоріть про те, наскільки зухвалими були вимоги і як ви на них реагували.
А тепер оберіть однокласника, який зазвичай або інколи вас дратує. Спробуйте його перемогти, натискаючи своїми долонями на його долоні. Штовхайте свого суперника (1-2 хвилини).
Що нового ви для себе відкрили? Чи штовхання принесло вам задоволення? Ви були сильними чи слабкими?
Поділіться зі своїм однокласником/ – цею думками про те, якою була ця вправа для вас. Повертайтеся у спільне коло.
Якщо ви побачите, що в учнів дуже багато енергії, то можете застосувати різні варіації цієї вправи: штовхання боками, спинами.
Оцінювання.
– Чи сподобався мені цей експеримент?
– Що нового я для себе відкрив / – ла?
– Чи я охоче змагаюся? Що мені в цьому подобається?
– Що я дізнався/-лася про інших дітей?
– Коли я відчував/-ла задоволення, а коли – злість?
– Чи мені вдалося знайти всіх партнерів, з якими хотілося позмагатися?
– Як це – змагатися з керівником групи?
– Яка відмінність між штовханням і справжньою боротьбою?
– Що ще хотіли б додати?
(Алекс Сабіне, Вопель Клаус “Навчи мене, але дозволь мені вчитись”. – Львів: Свічадо, 2013. – 128 с.)
Урок 27. Бажання, можливості та обов’язки. Воля і здоров’я людини
Дитинство Саші Тимошенко
Нарешті цей день настав!
На нього Саша чекала майже півроку.
У передпокої сиділи батьки – Олександр Трохимович та Любов Іванівна. Як вони пережили цей жах, годі й уявити. На відміну від доньки, знали, яким ризикованим є тривале медикаментозне лікування й наскільки небезпечними можуть бути його наслідки. Але не погодитися на нього вони також не могли. Лише такий шлях дарував їм надію на те, що їхня старша донька зможе самостійно ходити. Довгі місяці в лікарні батьки не лишали її без уваги, проте Сашенька була прикутою до ліжка й приреченою терпіти неймовірні болі в суглобах. Своє семиріччя вона відсвяткувала в лікарняній палаті. Тато подарував їй іграшкове тигренятко, яке потім, ніби оберігаючи її від усіляких негараздів, лежало поруч на ліжку. Дівчинка вірила, що знову зможе ходити. І тепле домашнє печиво, яким господині пригощали маленьких колядників. Невже це все ніколи не повернеться? Невже вона ніколи більше не вдягне ковзанів і не промчить у них по річковій затоці?
Та все ж у житті має бути місце для дива. Диво, яке стало б винагородою й батькам – за ті сльози, які вони пролили, і професору Софії Шкорбатун, яка наважилася на складне лікування, і самій Саші – за те що вірила в перемогу над хворобою. Вона залишала палату в київському Охматдиті сама, без сторонньої допомоги, з іграшковим тигренятком під пахвою. Лікарі наголосили на тому, що дівчинці необхідно займатися спортом, причому тими видами, які даватимуть постійне навантаження на опорно-руховий апарат.
У школі Саша була несказанно рада знову відчути себе серед однолітків, а ще зраділа зустрічі зі своєю першою вчителькою Надією Борисівною, яку вона дуже любила й зовсім не ображалася, коли та називала її Шурою-Шуренцією, – хоча власне ім’я дівчинці не подобалося, воно здавалося їй хлоп’ячим.
Справи в школі йшли добре, навіть попри те, що значну частину учбового року Саша прохворіла на застуди й ангіни. Лише влітку, на канікулах у дідуся та бабусі й у дитячому таборі, вона змогла обірвати неприємну низку хвороб. Там же, у таборі “Лісова казка”, що під містечком Тетерів, у неї проявилися спортивні здібності. У кінці зміни діти провели показові спортивні виступи, після чого фізкерівник табору підійшла до Любові Іванівни та Олександра Трохимовича й сказала, що залишити їхню дівчинку без спорту буде справжнім злочином. Ревматоїдний артрит і його наслідки вдалося здолати, тепер слід було закріпити успіх.
Єдине, чого він бажав, – щоб вона була здоровою та більше ніколи не опинялася на лікарняному ліжку. Він був ладен хоч щодня їздити до Києва, тільки б її взяли до секції.
1987 року, коли Саші Тимошенко було лише 16, вона в складі збірної виступила на Олімпійських іграх у Сеулі. Там дівчинка потрапила мов у казку жила в Олімпійському селищі, у далекому й загадковому Сеулі, спілкувалася з найсильнішими спортсменами планети і, зрештою, стала бронзовою призеркою Олімпіади! Ще зовсім юна дівчинка, яка лише 8 років тому прийшла у спорт, – однак ці роки були наповненні сотнями тисяч годин виснажливих тренувань, це були роки сумлінної праці й суворої самоорганізації.
(Із серії книг “Життя видатних дітей”. – К.: Трані-Т, 2007-2010).
Тюлень, бокс і окуляри
Дорогі друзі, я хочу розповісти вам історію Теді Рузвельта. Ви, звісно, можете сказати на це: “Країн у світі багато, і президентів теж. Навіщо нам знати про всіх?” Я з вами погоджуся. Проте це історія не просто президента – це історія унікальної людини. Це розповідь про те, чого зміг досягнути хлопчик, який нічим особливим від нас із вами не відрізнявся, хіба тим, що в дитинстві був дуже хворобливий і через астму навіть не міг ходити до школи. Це історія про те, як цей хлопчик подолав усі перешкоди на своєму шляху. І нарешті, це історія про людину, яка сказала: “Я не повірю, що комусь коли-небудь подобалося бути президентом більше, ніж мені”…
– Ти знаєш, що Теді розумний хлопчик, у нього велике майбутнє. Я впевнений, що він зможе навчатися в хорошому університеті. Але я не хочу, щоб ці щомісячні застуди, через які він не міг і року провчитися в школі містера Макмюлена, виявилися чимось серйознішим.
Міті запитально поглянула на чоловіка.
– Єдиний вихід для хлопця – це заняття спортом. Я поговорю з ним.
Теді кволо усміхнувся і почав було розгортати зошита, який він повсякчас носив із собою. Туди він записував усі свої спостереження про птахів і звірів, яких коли-небудь бачив або про яких читав – а читав він багацько. І ось тепер Теді не знав, що робити, коли батько кличе отак до себе на розмову, тому вирішив зацікавити його чимось зі своїх чудернацьких записів. Теодор Рузвельт знову серйозно подивився на сина і не міг стриматися, щоб не всміхнутися.
Батько був для майбутнього президента Теодора Рузвельта всім. Він був утіленням хоробрості, сили та любові до людей. Своїм дітям він не вибачав жорстокості, егоїзму, лінощів, брехні та боягузтва. І Теді виріс аж ніяк не боягузом. Згодом він скаже, що єдиним, кого він коли-небудь справді боявся, був його батько. У більшості ситуацій, які траплялися йому в житті, Теодор-мо – лодший намагався зметикувати, як би батько вчинив у такому випадку. Однак тепер, коли татко дивився на нього так урочисто й таємничо, він і гадки не мав, про що той думає.
Ще б пак! Теді чудово все пам’ятав. Юні розбишаки вирішили якось познущатися з Теді, бо той був слабовитим і не міг не те що дати гідної відсічі, а навіть гратися з хлопцями на вулиці. Але до чого тут це?
– Таким хлопцям, – батько вів далі, – ти анічогісінько не доведеш тим, що у 9 років уже написав свою першу книжку, та ще й яку! Про історію комах! їм не подобається, що ти набагато розумніший від них.
Так, його батько був багатий і сильний, і Теді страшенно хотів бути схожим на нього.
– Щоби твій розум розвивався далі, можеш пообіцяти мені дещо?
Теді не знав, про що його зараз попросить батько, але він був готовий пообіцяти що завгодно. Тому також майже непомітно кивнув.
– Пообіцяти, що ти піклуватимешся про своє тіло, тренуватимешся, щоб вирости сильним?
– Тату, але вчора… – почав було Теді.
– Невже ти гадаєш, що я проситиму тебе про дурниці? Ходімо, я покажу тобі дещо. Невеличка спортивна зала у підвалі будинку. Її зробили спеціально для тебе. То як? Завтра заняття з боксу?
– Але вчора… вчора я знову не міг спати, бо мені бракувало повітря, і я вкотре думав, що задихнуся…
Проте на цьому випробування для Теді не закінчилися. За рік після розмови з батьком він ішов по вулиці. Його друзі жартували з якоїсь рекламної вивіски. А Тед похолов від жаху, бо виявив, що у нього ще й препаскудний зір, він не може прочитати жодної літери. Рік занять боксом приніс свої плоди. Теді став жвавим, і напади астми помітно порідшали. А тут маєш тобі! Він не зможе вчитися через те, що недобачає. Це могло зламати будь-кого, але не Рузвельта.
Батько придбав йому окуляри. І замість того, щоб зненавидіти їх, Теді дуже втішився, бо тепер міг краще розглядати нутрощі тварин, яких розтинав. А на 13-річчя батько подарував йому рушницю. Таку, яку Теді раніше бачив лише в дорослих. Ці два подарунки буквально “відкрили для хлопця цілком інший світ”. Тепер це був той Теодор Рузвельт, яким його звикли бачити на фотографіях. В окулярах, усміхнений, впевнений у собі. Він почав ходити з батьком на полювання. І не лише не покинув боксу, а ще й почав їздити верхи і кататися на ковзанах. Теді виявляв неабияку витривалість і часто залишався на ковзанці довше, ніж усі його друзі, які швидко падали з ніг від утоми. На час його вступу до Гарварду, одного з найкращих університетів світу, ніхто би й не здогадався про його дитячу хворобливість і не посмів би назвати його слабаком.
Історія кволого хлопчика, який “зробив себе сам”, нині не є ні для кого таємницею, навпаки, для багатьох вона стала джерелом натхнення. Діти в американських школах і тепер залюбки дізнаються про життя одного з найулюбленіших американських президентів і часто згадують його слова, які він сказав на Різдво далекого 1898 року таким самим дітям, як і вони: “Я би хотів, щоб ви вирішили для себе ось що: по-перше, що ви гарно проживете кожну хвилину свого життя – ваші похнюплені носи не стануть нікому в нагоді; а по – друге, що ви зробите щось вартісне, наполегливо працюватимете і виконаєте те, що собі постановили”.
(Із серії книг “Життя видатних дітей”. – К: Грані-Т, 2007-2010).
Вправа “Моє бажання”
Мета. Малі діти зазвичай добре знають, чого вони хочуть. Постійна новизна та інтенсивність їхніх бажань ставлять високі вимоги перед боязкими та недосвідченими батьками. Для того, щоб не завдавати такого клопоту, деякі діти зіставляють свої бажання з можливостями та становищем своїх батьків.
Кожна дитина успадковує частину батьківських цінностей, так званих “базових устаткувань” із метою та масштабами життя. Добре, коли дитина рано отримує нагоду говорити про свої бажання, ознайомитися з бажаннями своїх однолітків і вчиться робити висновки про наслідки своїх бажань. Завдяки цьому вона спроможна “спланувати” окремі відрізки свого життя, самостійно досягати малі та великі цілі, надавати поштовху й напрямку власному життю.
Час. 45 хвилин.
Матеріали. Папір та олівець.
Інструктаж. Чи пам’ятаєте ви, чого бажали, коли були маленькими? Коли ще не ходили до школи? Чиє бажання ще не здійснилося? Що це за бажання?
Хто з вас мав велике бажання, яке вже здійснилося? Про що ви мріяли? Хто з вас може назвати маленькі бажання, які мають ваші однолітки? А хто знає великі бажання, які мають діти, старші від вас?
Я пропоную, щоб ми всі разом придумали вірш, який складається із суцільних бажань. Кожен з нас може написати одне бажання. Сформулюйте його одним реченням. Це бажання може бути як великим, так і маленьким, смішним або серйозним. Наприклад: “Я хочу, щоб мій хом’ячок одужав”, “Я б хотів/-ла робити менше помилок у диктанті” або ж “У майбутньому я б дуже хотів стати столяром”.
Ви зрозуміли, що я маю на увазі?
Зберіть усі учнівські записи і урочисто зачитайте їхню колекцію. Дайте назву віршеві. Можете дописати також і своє бажання.
Оцінювання.
– Чи сподобався мені цей експеримент?
– Які ще бажання я маю?
– Як можна здійснити моє бажання?
– Що я можу для цього зробити?
– Що трапиться після того, як моє бажання здійсниться?
– Що ще хотіли б додати?
(Алекс Сабіне, Вопель Клаус “Навчи мене, але дозволь мені вчитись”. – Львів: Свічадо, 2013. – 128 с.)
Урок 28. Повага і самоповага. Вибір і досягнення мети
Сяйна Вершина і Кам’яниста Стежка
Подорожній стоїть під високою-високою горою. Вершина покрита вічним снігом, а внизу, біля підніжжя, цвітуть троянди. Подорожньому треба піднятися на високу Вершину. Він рушив у дорогу.
Іде день, іде другий. До Вершини гори веде вузенька Кам’яниста Стежка. Глянув Подорожній на Вершину. Вона сяє в променях сонця. Другої ночі Подорожній ночував серед холодного каміння.
Уранці прокинувся і знову побачив перед собою Сяйну Вершину. У променях ранкового сонця вона була рожева. Пішов далі Подорожній Кам’янистою Стежкою. Важко йому дихати, ледве ноги пересуває. На Кам’янистій Стежці то камінь гострий, то яма, то вибоїна.
Зітхнув Подорожній, витер піт і питає:
– Скажи, Кам’яниста Стежко, чого так важко тобою іти?
– Бо я веду до Сяйної Вершини, – відповідає Кам’яниста Стежка.
Василь Сухомлинський
(Сухомлинський В. О. Всі добрі люди – одна сім’я: збірка творів. – X.: ВД: “ШКОЛА”, 2014. – 160 с.)
Творче завдання. Давайте на аркуші паперу спробуємо зобразити кожен свою гідність. Поміркуйте, як саме вона виглядає (діамант, квіточка, веселка тощо). Розфарбуйте свій малюнок кольоровими олівцями.
Для того, щоб поважати свою гідність, треба частіше зазирати до себе всередину, аналізувати свої вчинки, знання, уміння. Давайте спробуємо це зробити.
Друга таємниця п’ятого “А”
(Уривки з оповідання)
У п’ятому “А” народилася друга таємниця.
Неждано-негадано, несподівано для всіх. Саме так, як і люблять народжуватися таємниці.
У них уже була одна таємниця – перша. Але про неї трохи згодом.
А зараз про другу, яка народилася наприкінці навчального року, у травні.
Хтось із їхнього класу зробив благородний вчинок. Зробив і, як говорили у лицарські часи, забажав лишитися невідомим.
Весь клас аж підскакував від цікавості:
– Хто?!
– Хто?!
– Хто?!
Всі підозріло дивилися одне на одного, але ніхто не признавався.
А сталося от що.
У райвідділ міліції, що міститься за два будинки від школи, раптом хтось подзвонив по телефону:
– Дядечку черговий! У телефонній будці біля райвідділу стоїть сумка з грошима. Будь ласка, вийдіть і заберіть. Тільки швидше.
Голос був дитячий, але хлопець чи дівчинка, черговий міліціонер розібрати не зміг.
– А ти хто? Звідки? – спитав він.
– 3… з п’ятого “А”… – почав був той “хтось”, але потім чи то перелякався, чи то розгубився, чи, як я вже сказав, забажав лишитися невідомим – клац! – і поклав трубку.
Коли черговий вискочив із райвідділу, у телефонній будці вже нікого не було, а на підлозі під апаратом справді стояла сумка з грошима.
Виявилося, у той день уранці касирка однієї з київських установ пішла в банк по зарплату для колективу. Як правило, вона завжди з банку дзвонила і за нею когось присилали, щоб сама не несла гроші (бо сума була чималенька, близько ста тисяч). На цей раз вона ніяк не могла додзвонитися (щось у них сталося з телефоном). І пішла з банку без супроводу. Дорогою їй стало зле, вона ледве дійшла до лавки у скверику, сіла і знепритомніла. Перехожі викликали “швидку допомогу”. “Швидка” приїхала, забрала її в лікарню. І ніхто не помітив, що під лавкою лишилася сумка з грошима… І от “хтось” із п’ятого “А” ту сумку знайшов і передав у міліцію в такий не зовсім звичайний спосіб.
На другий день до них у клас прийшов заступник начальника райвідділу міліції підполковник Кочубей. Високий, ставний, гарний, схожий на кіногероя, він говорив з ними, як з дорослими, без тіні сюсюкання, шанобливо і серйозно.
– Друзі! – сказав підполковник. – Те, що зробив хтось із вас, заслуговує високої оцінки. На жаль, ще трапляються люди, які, знайшовши багато грошей, не втримуються і привласнюють їх. Той, хто сидить серед вас, не тільки не зробив так, а й виявив скромність, не захотів назвати себе, щоб уникнути подяки й цінного подарунка. І це ще збільшує повагу до нього працівників органів міліції. Але все-таки нам хотілося б знати, хто це. Щоб потиснути йому руку і подякувати не тільки від себе, а й від великого колективу установи, від сотень людей, чесно зароблені гроші яких лежали в тій сумці…
Підполковник міліції повільно обвів поглядом клас. Усі почали перезиратися. Всі чекали, що зараз от-от хтось встане і скаже, скромно опустивши очі: “Це я…”. Але ніхто не встав і не сказав.
– Ну, що ж… – підполковник усміхнувся. – Хай буде так. Але знайте, хто б це не був – хлопчик чи дівчинка, – я його чи її дуже поважаю. Щиро бажаю вам успіхів у навчанні і всього-всього найкращого. Якщо коли-небудь вам щось буде потрібно по нашій лінії, будь ласка, звертайтесь. З радістю допоможемо. Бувайте здорові!
І підполковник пішов.
Всеволод Нестойко
(Нестойко В. Одиниця з обманом. – X: ВД “ШКОЛА”. – 2011. – 320 с.)
Притча “Честь”
Вогонь, Вода і Честь разом прийшли до роздоріжжя, де їм треба було розійтися.
Вогонь сказав: “Якщо загубите мене і захочете знайти, ідіть у той бік, де відчуваєте тепло”.
“А коли загубите мій слід,- промовила Вода,- то шукайте разом із тими, хто хоче вгамувати спрагу”.
Честь стояла мовчки і слухала своїх друзів.
“А тебе як знайти, коли загубимо?” – запитали Вогонь і Вода.
“Той, хто загубив мене,- тихо відповіла Честь,- уже ніколи знайти не зможе. Я буваю тільки з тими, хто мене не втрачає”.
Мета: з’ясувати ставлення учнів до таких якостей, як повага, гідність, чесність, відповідальність тощо.
Учням пропонується обрати відповідь, яка буде відповідати їхнім власним вчинкам у певних ситуаціях.
– Ви випадково почули, як група ваших однокласників висловила слушне, але неприємне зауваження на вашу адресу. Як ви вчините?
А) спробуєте розібратися, чому вони так повелися;
Б) переведете розмову на жарт, але якомога швидше спробуєте виправити недоліки, про які йшлося;
В) зробите вигляд, що нічого не чули;
Г) зауважите товаришам, що вони нічим не кращі, бо говорять про вас за вашої відсутності.
– Ви побачили, як ваш однокласник несправедливо образив іншого. Як ви вчините?
А) вимагатимете від того, хто образив однокласника, вибачитись перед ображеним;
Б) з’ясуєте причини поведінки однокласників і допоможете розв’язати конфлікт;
В) висловите співчуття тому, кого образили;
Г) зробите вигляд, що вас це не стосується.
– Ви ненавмисно завдали шкоди іншій людині (розлили фарбу на парту, штовхнули товариша, коли він писав у зошиті тощо). Як ви поведетеся?
А) зробите усе можливе, щоб усунути наслідки того, що ви зробили;
Б) вибачитеся, пояснивши, що не хотіли цього;
В) зробите вигляд, що ви не винні, намагатиметесь, щоб ніхто не помітив шкоди, яку ви заподіяли іншому;
Г) звалите провину на того, хто потерпів.
Аналіз отриманих даних.
Вибір учнем відповіді а – свідчить про активний, позитивний, стійкий прояв такої якості, як “повага людської гідності”.
Відповідь б – свідчить, що цей прояв недостатньо активний і стійкий (можливі компроміси).
Якщо учень вибрав відповідь в – це свідчить про пасивний і недостатньо стійкий прояв даної якості.
І, нарешті, вибір останньої відповіді г – є свідченням негативного прояву школярем даної якості.
(Киричок В. А., Роговець О. В. Виховання культури гідності молодших школярів у позаурочній діяльності: методичні рекомендації.- Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2014. – 80 с.).