Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ Символічний інтеракціонізм

Символічний інтеракціонізм

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ПЕРША.

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Розділ 3.

ОСНОВНІ ШКОЛИ І НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

3.4. Символічний інтеракціонізм

Символічний інтеракціонізм – один із найбільш цікавих і продуктивних напрямків в сучасній соціології, який зводить зміст соціальних процесів до взаємодії індивідів в групі і суспільстві. Засновником теорії символічного інтеракціонізму був американський соціолог професор філософії Чіказького університету

Дж. Мід, який визнавав перевагу соціального над індивідуальним і прагнув подолати обмеженість тієї дослідницької традиції, в якій індивід і суспільство протиставлялись один одному. В праці “Розум, Я і суспільство” (1934 р.) Мід підкреслює, що соціальний світ індивіда і людства переповнюється соціальними взаємодіями, в яких велику роль відіграє “символічне оточення”. Спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів – символів, до яких Мід відносив жест і мову. Соціальне життя залежить від нашої здатності уявляти себе в інших соціальних ролях, а це прийняття ролі інших залежить, в

свою чергу, від нашої здатності до внутрішнього діалогу з собою. Суспільство трактувалось Дж. Мідом як обмін жестами, що передбачає використання символів.

В найбільш чіткій і короткій формі основні моменти теорії символічного інтеракціонізму викладені в праці Г. Блумера (1900 – 1987 рр.) “Символічний інтеракціонізм: перспективи і метод” (1969 р.). Різні течії теорії символічного інтеракціонізму акцентують увагу на різних частинах цієї теорії. Так, Чіказька школа зосереджується на здійсненні взаємодії і процесі інтерпретації; школа університету Айови намагається формалізувати дослідження і їх результати, розробляє вимірювальні процедури і шкали оцінок, припускаючи, що людське “Я” є, стабільне і відносно незмінне. Ще один напрямок теорії символічного інтеракціонізму – “рольова теорія”. В 1970-і рр. символічний інтеракціонізм вважався основною альтернативою функціоналізму і теорії соціальних систем (особливо в тому вигляді, в якому вони розвивались Т. Парсонсом), які складали в той час панівну парадигму в американській соціології. Крім того, даний підхід мав важливе значення в соціології як критика позитивізму. В останній час найсуттєвішою розробкою в теорії символічного інтеракціонізму є класифікація технік і стратегій спілкування Е. Гоффмана (1922 – 1982 рр.).

Таким чином, символічний інтеракціонізм це дослідження відношення між особистістю і суспільством як процесу символічного спілкування між соціальними діячами. Розвиток цієї концепції сприяв аналізу ролі, соціалізації, комунікації і дії. Символічний інтеракціонізм мав значний вплив на соціологію девіантної поведінки завдяки запропонованому ним поняттю кар’єри, яке використовується в дослідженнях злочинної поведінки. Інтеракціоністський Підхід є теоретичною основою теорії наклеювання ярликів, досліджень стереотипів і стигми. Інтеракціоністи зробили вагомий внесок у медичну соціологію, дослідивши взаємодії між лікарем і пацієнтом. Сучасний символічний інтеракціонізм мас тенденцію до аналізу суспільства як утворення, яке виникає на основі без – кінчених трансакцій соціальних діячів. Символічний інтеракціонізм критикується через те, що він не приділяє достатньої уваги різним моментам об’єктивного обмеження соціальної дії. Його витоки пов’язані з поняттям самості у тому виді, в якому воно розроблялось Дж. Мідом, який стверджував, що вирішальне значення для самості як соціального феномену має рефлективність. Соціальне життя залежить від нашої здатності уявляти себе в інших соціальних рисах, а це прийняття ролі залежить, у свою чергу, від нашої здібності до внутрішнього діалогу з собою.

Мід вдається до спроби створити спеціальну теорію людської еволюції. Відповідаючи на питання, що різнить людину від тварини і що робить її особистістю, Мід підкреслює, що специфіка людини визначається відсутністю у неї розвинутої системи інстинктів як основних регуляторів поведінки. Саме тому людина має здатність винаходити символи, що є основою свідомого пристосування до оточуючого середовища, свідомої поведінки і самоспостереження. Головною характеристикою людської дії є використання символів. Мід розрізняє дві форми або дві ступені соціальної дії:

– ступінь узагальнення за допомогою жестів;

– ступінь символічно опосередкового спілкування.

Спілкування за допомогою жестів характеризується тим, що воно є якби скороченою, звернутою схемою дії, за якою окремим жестом (рухом) можна відновити дію в цілому. Такого роду жести, які беруть на себе функцію координації поведінки, являють собою прообраз мови.

Символічна опосередкована взаємодія, тобто в першу чергу взаємодія за допомогою мови, характеризується тим, що:

– породжує приблизно однакові реакції при спілкуванні з будь-яким індивідом;

– дозволяє ставити себе на місце іншого;

– дозволяє бачити себе очима іншої людини.

Виникнення символічно опосередкованої взаємодії Мід пояснює функціонально – необхідністю координувати поведінку людей, бо у них немає надійних інстинктів, і антропологічно-здатністю людини до утворення і використання символів. Значущі символи можуть виконувати свою координуючу функцію лише в тому випадку, якщо вони є надбанням групи. Поняття “мати”, “батько”, “добре”, “погано” і т. д. в своєму звучанні і специфічному значенні є надбанням групи, звідки окремий індивід ці значення і здобуває. Людина стає членом суспільства в міру того, як засвоює зразки і норми групової дії.

Поняття “значущий символ” відноситься перш за все до мови. Мід відзначає, що насправді партнери під час спілкуванням ніколи не говорять на досконало однаковій мові. Внаслідок цього часто виникають ситуації непорозуміння або помилкового розуміння, що веде до порушення взаємодії. Ці порушення (викривлення) можуть, бути виправленні за допомогою метакомунікації, тобто такого спілкування, в процесі якого партнери порівнюють зміст понять, що застосовуються ними, і виробляють спільну систему значень. Звідси випливає, що:

– людина здійснює діяльність стосовно об’єктів на основі тих значень, які вона їм надає;

– самі ці значення є продуктом соціальної взаємодії;

– значення виникають і змінюються за допомогою їх інтерпретації, перевизначення.

Суспільство, за Мідом, – це сукупність осіб, з якими індивід підтримує взаємодії і чиї позиції, чиє відношення. є для нього основою саморозуміння і планування власних вчинків. Виникнення суспільства Мід пояснює в кінцевому рахунку фізіологічними причинами – необхідністю задоволення певних потреб, перш за все потреб у їжі і продовженні життя. Але навіть в задоволенні фізіологічних потреб індивід “зав’язаний” на інших людях.

Символічні інтеракціоністи виділяють реальне і ідеальне суспільство, розглядаючи їх через призму широти і якості взаємодії. Ідеальне суспільство вони характеризують всезагальністю норм і втягуванням в процес комунікації всього людства. Передумови виникнення ідеального суспільства вони вбачають в розширенні світогосподарських зв’язків, політичних союзів держав, універсальних релігій. При ньому вони підкреслюють конструктивну роль соціальних конфліктів.

Суттєве значення для розвитку сучасної соціології мас ролева концепція символічного інтеракціонізму. Поведінка людини, згідно цієї концепції, обумовлена структурою її особистості, її соціальною роллю і сприйняттям установок “усуспільненого іншого”. Багатомірну поведінку людини можна подати у вигляді певного набору соціально-типових, усталених шаблонів її поведінки – “ролей”, які людина відіграє в суспільстві. Згідно символічного інтеракціонізму, аналіз “ролей” людини дає міцні підвалини для судження не лише про її поведінку, але й про її особистість, оскільки її внутрішня імпульсивність і нормативна суперечність віддзеркалюється в будь-яких поведінкових акціях.