Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ Соціологічне інтерв’ю

Соціологічне інтерв’ю

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА.

МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Розділ 9.

МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

9. 4. Соціологічне інтерв’ю

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв’ю (англ. Interview). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв’юер (той, хто опитує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить

дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях (згадайте хоча б телепередачу “П’ятий кут” українського телебачення).

Інтерв’ю – це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв’юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Характер спілкування, ступінь контакту, взаємодії, взаєморозуміння інтерв’юера і опитуваної особи багато в чому визначають глибину і якість одержуваної інформації про той чи інший

соціальний факт або явище. При проведенні інтерв’ю соціолог виходячи із ситуації і спостереження за поведінкою співрозмовника, може одержати ту інформацію, яку б він навряд чи одержав у випадку здійснення анкетування. Інтерв’юеру відводиться ведуча роль ініціатора в організації і проведенні бесіди, в той час як респондент виступає у ролі веденого, в ролі джерела інформації. Дослідник запитує, респондент відповідає, дослідник, оперуючи запитаннями, скеровує бесіду, респондент у своїх відповідях дотримується його.

Широкою є сфера застосування інтерв’ю:

– воно може бути використано на ранній стадії дослідження з метою уточнення загальної проблематики і формулювання дослідницьких гіпотез;

– інтерв’ю часто використовується для розробки методики великих опитувань – обстежень;

– воно може бути застосовано в якості основного методу одержання інформації при обмеженій або малій вибірці;

– інтерв’ю застосовують в якості додаткового методу отримання інформації разом з анкетуванням, спостереженням і т. д.;

– на кінець, воно використовується в так званих контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки даних, отриманих іншими методами.

За формою розрізнюють декілька видів інтерв’ю:

– вільне інтерв’ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань. Його проводять не інтерв’юери, а соціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх послідовність, уточнюють тему і т. д. Таке інтерв’ю є незамінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження;

– глибинне інтерв’ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факта, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

– фокусоване спрямоване інтерв’ю – вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

– стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності. Цей вид інтерв’ю – найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення.

Існують і інші класифікації інтерв’ю. Так, в залежності від мети, їх ділять на:

– інтерв’ю думок і відносин стосовно актуальних подій, явищ;

– документальне інтерв’ю – мета відтворення яких-небудь минулих фактів, соціальних подій шляхом опитування їх свідків, безпосередніх учасників.

За типом суб’єктів, що опитуються, виділяють інтерв’ю з:

– відповідальною офіційною особою;

– експертом;

– респондентом буквально – представником певної групи населення.

За процедурою проведення відрізняють такі типи інтерв’ю:

– панельне (повторне) інтерв’ю – спрямоване на вивчення трансформації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років);

– групове інтерв’ю – запланована бесіда в колі сім’ї, групи студентів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викликати дискусію;

– багаторазове інтерв’ю – один із варіантів повторного інтерв’ю для всебічного і глибокого вивчення особистості респондента протягом тривалого проміжку часу;

– не спрямоване інтерв’ю – різновид неформалізованого (вільного) інтерв’ю, виконує яскраво виражену психотерапевтичну функцію. Вся ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респондента. Завдання інтерв’юера – уважно вислуховувати висловлювання респондента на певні теми, що його хвилюють.

На проведення інтерв’ю суттєвий вплив здійснюють такі чинники, як час і місце його проведення.

Інтерв’ю на робочому місці респондента, як правило, є дуже незручним, відриває від справ, присутні відволікаючі моменти.

Інтерв’ю за місцем проживання респондента, в домашніх умовах, сприяє відвертій бесіді, невимушеності, не обмежене часом на осмислення запитань.

Інтерв’ю за спеціальним місцем, куди респондент запрошується завчасно або безпосередньо перед початком інтерв’ю, є найбільш зручним для проведення бесіди – відсутній вплив “третьої особи”.

Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв’ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв’юер прагне одержати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об’єктивну інформацію будуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв’ю має бути найзручнішим не для інтерв’юера, а для респондента.

На сам процес інтерв’ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв’ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв’ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв’юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам – інтерв’юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.

Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтерв’юерів.

– Вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка, піддакування).

– Використання коротких пауз.

– Повторення основного запитання.

– Часткова згода, наприклад: “Ви говорите, що… Проте деякі люди вважають, що… “.

– Прохання пояснити, наприклад: “Мені не зовсім зрозуміло, як… Чи не могли б Ви пояснити, що маєте на увазі… “, “Отже, Ви щойно сказали, що… Уточніть, будь – ласка…”.

– Уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді, наприклад:

* – Ви зауважили, що зазвичай виникають суперечки в сім’ї з питань розподілу домашньої праці?

* – Ні, я сказав “іноді”.

* – Пробачте, я, мабуть, не розчув.

– Вказівки на протиріччя у відповідях, наприклад: “Ви тільки що говорили, що… А тепер зазначили дещо інше. Можливо, я невірно Вас зрозумів?”.

– Повторення останніх слів респондента (метод “луни”), наприклад, респондент говорить: “Я приймав цей курс лікування протягом шести місяців і не відчув полегшення”. Інтерв’юер: “Ви не відчули полегшення?”.

– Нейтральна вимога додаткової інформації, наприклад: “Це дуже цікаво, я хотів би знати більше про шляхи раціонального використання Вами вільного часу. Чи не могли б Ви розповісти про це дещо детальніше? “

– Вимога певної додаткової інформації, наприклад: “Чому Ви вважаєте саме так? Як Ви дійшли до цього висновку? Коли? “

Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз’яснення інтерв’юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення: “Так, так, Ви праві. Зараз мені зрозуміло. Це дуже цікаво ” і т. д.

Якщо в процесі інтерв’ю одержано відповідь типу “не знаю”, то перш за все інтерв’юер повинен з’ясувати, що криється за ним: а) чи дійсно незнання; б) нерозуміння змісту запитання; в) невміння висловити свою думку; г) побоювання висловити це вголос; д) побоювання дати “неправильну” відповідь. В залежності від цього інтерв’юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв’ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв’юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв’ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.

На завершення розмови про інтерв’ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв’юерів. Вона передбачає:

– ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз’яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;

– засвоєння інтерв’юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;

– навчання їх техніці інтерв’ювання;

– надання їм можливості пройти практику проведення інтерв’ю;

– набуття інтерв’юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв’ю.