Філософія світ людини
Свідомість та самосвідомість як даність та як проблема
Специфіка філософсько-антропологічного бачення свідомості та самосвідомості
Уся людська поведінка, усі сфери діяльності та спілкування людини так чи інакше мають свідомий, цілеспрямований характер. Без свідомості – вищої форми психічної активності людини як суспільної істоти, принципово здатної до інтелектуального осягнення та подвоєння світу, – уявити собі образ людини від самих його витоків і впродовж усієї багатовікової історії неможливо.
/>
Завдяки свідомості відбувається перетворення і осягнення дійсності як уявлень, думок, ідей, що об’єктивуються через мову та інші знакові системи у тілі культури. Водночас свідомість вбирає в себе також аксіологічний, ціннісний аспект, орієнтуючи людину на ті чи інші суспільно значущі цінності – моральні, наукові філософські, звичаєві, естетичні, релігійні тощо. Обіймаючи ставлення суб’єкта пізнання і дії як до цих цінностей, гак і до самого себе, свідомість постає вже як самосвідомість.
Зрозуміло, окреслені параметри виражають істотні, сутнісні риси людського буття у світі. Проте ставити на цьому
крапку було б передчасно. Бо ж свідомість і самосвідомість виступають як вираження специфічно людського в універсумі буття не лише завдяки здатності до адекватного пізнання і можливості свідомої орієнтації у світі (хоча ці риси є вагомими характеристиками людського буття і самі по собі). У свідомості й самосвідомості знаходить своє вираження, кристалізацію духовність людини, її особистісний світ, неповторність індивідуальності, яка є носієм специфічних поглядів, переживань, спонукальних мотивів. Відтак свідомість та самосвідомість завжди вплетені у світ людської суб’єктивності, є її відбитком і сфокусованим виявом. Людська ж суб’єктивність своєю чергою всотує у себе все багатство внутрішнього світу людини, різнобарв’я і глибину її інтелекту, волі та почуттів. Свідомість і самосвідомість є передумовами людської самовизначеності, індивідуальної осібності та особистісного самоствердження. Такий ракурс дає змогу розглядати свідомість та самосвідомість як наслідок, результат унікального людського єства, пов’язаного з тим, що людина, в силу своєї біологічної недостатності, закинутості (незалежно від її волі та її свідомого рішення) у світ повсякденності, тобто у світ минущого сущого, постійно перебуває у ситуації екзистенційної непевності, тобто дисбалансу і напруженості. А отже, вічного пошуку виходу із цього минущого сущого і віднайдення справжнього буття в істині. Це може зробити лише кожен зокрема, осібно й самостійно. У цьому плані “людське існування відрізняється від існування усіх інших організмів; людина перебуває у стані постійного і невідворотного дисбалансу. Людське життя не може “бути прожите” шляхом відтворення “видового” образу життя; саме ця, конкретна людина, повинна жити. Людина – єдина істота, для якої її власне існування виступає проблемою, яку вона має розв’язати і від якої не може втекти. Вона не може повернутися в до людський стан гармонії з природою; вона повинна розвивати свій розум доти, доки не стане хазяїном природи і самої себе”. Якраз тут, на рівні людської суб’єктивності, й відбувається процес розв’язання кожним проблеми буття, відпрацювання висхідних параметрів існування людини у світі, її особистісного самовизначення та самореалізації. Якраз тут відбувається викарбування та розгортання екзистенціалій (тобто визначальних складових безпосереднього переживання індивідом ситуації власного буття), які і задають висхідні орієнтири усвідомлення людиною себе. Тому поняття “свідомість” часто вживається у широкому значенні: як тотожне з усім психічним життям людини, як сукупності образів, переживань, спонукальних мотивів тощо. При цьому поняттям “свідомість” охоплюється як свідомий, так і позасвідомий рівень освоєння світу. Йдеться також про ототожнення свідомості й духовного життя у цілому, що припустимо за умови усвідомлення того, що духовне життя є самим процесом життя, а не лише його переживанням, є єдністю відображення і дійсності.
Отже, насамкінець слід зазначити, що свідомість і самосвідомість виступають як вагомі характеристики людського буття саме завдяки їхній глибинній закоріненості у сфери людського існування, у багатовимірний проблемний простір світу людини.
Loading...