Специфіка й структура педагогічної діяльності – ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА
Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник
Розділ 5
1 ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА
1.1. Специфіка й структура педагогічної діяльності
Сучасне науково-психологічне дослідження будь-якого суб’єкта педагогічної діяльності передбачає психологічний аналіз його професійної компетентності. Цей термін поєднує в собі три основні сторони феномена педагогічної праці: педагогічну діяльність, педагогічне спілкування й прояви особистості педагога, які вважаються окремими процесуальними
Результативність педагогічної праці вчителя, вихователя або викладача оцінюється по тих якісних позитивних змінах у психічному розвитку учнів, вихованців або студентів, які відбулися під впливом педагога. Тут враховується особистісний та інтелектуальний розвиток об’єкта прикладання педагогічних зусиль, його становлення як особистості й суб’єкта навчальної діяльності.
У результативних показниках професійної компетентності прийнято розрізняти два блоки:
– навченість і навчальність;
– вихованість і виховуваність.
Педагогічна праця
За цим критерієм можна виділити п’ять рівнів продуктивності педагогічної діяльності:
– непродуктивний рівень (репродуктивний) – діяльність педагога як ретрансляція знань;
– малопродуктивний (адаптивний) – тут учитель прилаштовує знання до особливостей аудиторії;
– середньо-продуктивний (локально моделюючий) – передбачає володіння педагогом стратегіями навчання за окремими розділами предмета;
– продуктивний, або системно моделюючий рівень передбачає володіння педагогом технологією формування системних знань із викладання;
– високопродуктивний рівень розвитку професійної діяльності дає педагогові змогу перетворювати свій предмет у засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні й самоосвіті.
Структура педагогічної діяльності включає цілі й завдання (це, по суті, ті самі цілі, конкретизовані в певних умовах), які реалізуються сукупністю певних дій (умінь): основними серед умінь є гностичні, конструктивні, організаційні й комунікативні.
Педагогічні цілі поділяють на такі:
– за ступенем узагальненості – вихідні й загальні для всіх педагогів;
– етапні – для різних навчальних курсів, навчальних предметів;
– оперативно-конкретні для певного контингенту учнів;
– орієнтовані на різні сторони їхнього психічного розвитку (навчальні, виховні).
Сукупність умов, у яких педагог ставить цілі й приймає рішення, має назву педагогічної ситуації. Це ситуації, в межах яких розв’язуються завдання навчання й виховання. Вони можуть бути запланованими й несподіваними, прогнозованими й малоочікуваними, спокійними й конфліктними. У склад педагогічної ситуації як одиниці аналізу педагогічної діяльності включають: завдання (осмислення ситуації з метою її розв’язання), дії її учасників (учителя і учня), умови, етапи її розв’язання (аналітичний, проектувальний, виконавський).
Під технологією праці педагога розуміють попереднє проектування навчально-виховного процесу з урахуванням перспектив діяльності й розвитку самих учнів і дальший контроль за цим процесом.
Виділяють кілька видів діяльності вчителя: навчальна, виховна, організаційна, консультативна, самоосвітня тощо. У кожному з них реалізуються певні педагогічні функції, які дослідники об’єднують у дві групи – цілепокладальні функції й організаційно-структурні.
Цілепокладальні функції – орієнтувальна, мобілізуюча (стимулююча), розвиваюча й інформаційна. Вони співвідносяться з академічними, дидактичними, комунікативними й лідерськими здібностями педагога й передбачають формування на їхній основі відповідних умінь.
Організаційно-структурні функції – конструктивна, організаційна, комунікативна й гностична.
Конструктивна функція забезпечує добір навчальної інформації, проектування власної діяльності й діяльності учнів. Організаційна – “відповідає” за організацію інформації й різних видів діяльності учнів і вчителя в ході педагогічної взаємодії. Комунікативна функція передбачає налагодження конструктивних взаємин з учнями, з їхніми батьками й з іншими педагогами. А гностична зорієнтована на дослідження аспектів об’єктивної інформації, а також інформації, що йде від суб’єктів (пов’язана з людьми).
Повноцінна реалізація таких функцій передбачає високий рівень розвитку гностичних (академічних), перцептивних, мовленнєвих (експресивних) і комунікативних здібностей. Гностичні здібності ставлять у центр системи педагогічних здібностей людини. Порівнюючи вміння середнього педагога й майстра, можна дійти висновку, що як той, так і другий добре орієнтуються в предметі викладання, здатні до організації дітей, але педагог – майстер на додаток ще й володіє здатністю реалізувати гностичні вміння за трьома напрямами:
– він добре володіє знаннями диференційно-педагогічного змісту (мається на увазі можливість рефлексії специфічних особливостей певної аудиторії, з огляду на не одну й ту саму лекцію в різних аудиторіях він може читати по-різному);
– виділяє й аналізує індивідуально-психологічну інформацію, яка надходить від кожного окремого учня як об’єкта навчання, й активно використовує такі знання;
– уміє працювати з аутопсихологічною інформацією: тут мається на увазі здатність педагога як суб’єкта пізнавання стати для себе об’єктом (враховувати при проектуванні педагогічного процесу тип, до якого він себе відносить, стиль викладання, особливість впливу на аудиторію, подавання окремої інформації тощо).
Отже, високопродуктивною педагогічною діяльністю може оволодіти лише та особистість, яка вміє швидко й ефективно здобувати, добудовувати або перебудовувати необхідну інформацію предметного й соціального змісту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...