Спілкування як міжособистісна взаємодія – Спілкування
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
2. Особистість у діяльності і спілкуванні
2.2. Спілкування
2.2.4 Спілкування як міжособистісна взаємодія
Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми. Вона звертається до них із проханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відповіді чи виконання доручення. У таких випадках спілкування виступає як інтеракція – сукупність зв’язків і взаємовпливів людей, що складається у спільній діяльності.
У процесі свого розвитку
Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль. Роль – нормативна поведінка, яку оточуючі очікують
Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудувати свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очікуванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар’єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цінностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.
У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особистих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предметно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє розриву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи розробили вже багато програм, спрямованих на попередження і вирішення конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.
Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зараження, навіювання, наслідування і переконання.
Зараження – передавання суб’єктом свого емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час паніки, масових психозів.
Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію.
Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди.
Переконання – вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.
Ефективність спілкування залежить не тільки від засобів впливу на партнера, а й від стилю спілкування – характерного способу встановлення і розвитку контактів. Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і суперечливий стилі. Авторитарний стиль характеризується ігноруванням думки партнера і нав’язуванням своїх поглядів. Демократичний стиль пов’язаний із застосуванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення. Суперечливий стиль – це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практика свідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника досягають за демократичного стилю спілкування.
Процес сприймання, розуміння і оцінювання людиною інших людей, себе, груп, тобто будь-яких соціальних об’єктів, називають соціальною перцепцією. Цей термін обгрунтував американський психолог Джером-Сеймур Брунер (нар. 1915) для позначення явища соціальної зумовленості сприймання, його залежності не тільки від об’єкта, а й від минулого досвіду суб’єкта, його цілей, намірів. Пізніше його було поширено і на сприймання соціальних об’єктів.
Сприймання соціальних об’єктів відрізняється від сприймання предметів, бо індивід, якого сприймають, не пасивний і не байдужий до суб’єкта, який сприймає. Більше того, спілкування можливе лише тоді, коли люди, які вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморозуміння і встановити, яким саме є партнер по спілкуванню. Тому учасники спілкування намагаються відтворити у свідомості внутрішній світ один одного, зрозуміти почуття, мотиви поведінки, ставлення до значущих об’єктів. Пізнаючи один одного, люди мають змогу краще і надійніше оцінити перспективи спільної діяльності.
Для побудови образу партнера використовують такі засоби, як ідентифікація і рефлексія.
Ідентифікація (лат. identicus – однаковий, тотожний; лат. facio – роблю) – спосіб розуміння людиною іншого індивіда через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення себе його характеристикам.
Припущення щодо внутрішнього стану, намірів, мотивів і почуттів іншої людини грунтуються на спробі поставити себе на її місце. Ідентифікація тісно пов’язана з емпатією – здатністю проникати в емоційний стан іншої людини шляхом співпереживання. Проте це не те саме. Людина може ідентифікувати себе з партнером, подумки поставивши себе на його місце, але не обов’язково переживатиме його емоційний стан.
Суб’єкту спілкування важливо зрозуміти не тільки свого партнера, а й взяти до уваги, як той буде сприймати і розуміти його самого. Цей процес називається рефлексією.
Рефлексія (лат. reflexio – відображення) – усвідомлення суб’єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню.
Чим глибше людина розуміє іншого, тим повніше і об’єктивніше оцінює себе. Якби людина мала повну інформацію про партнера по спілкуванню, то вона б могла безпомилково обирати тактику взаємодії з ним. Але на практиці ніколи такого не буває. Це змушує “приписувати” іншим причини їх дій і вчинків, тобто витлумачувати їх, вдаючись до каузальної атрибуції.
Каузальна атрибуція (лат. causa – причина, attributio – приписування) – причинне пояснення вчинків партнера шляхом “приписування” йому почуттів, намірів і мотивів поведінки.
Найчастіше це буває за дефіциту інформації про партнера, що змушує орієнтуватися на “гарну” чи “погану” людину. Як правило, каузальна атрибуція здійснюється не усвідомлено – на основі ідентифікації партнера з якоюсь знайомою людиною або шляхом віднесення його до певної групи осіб, про яку вже є певні уявлення. У таких випадках люди можуть робити безпідставні висновки, грунтуючись не на причиново-наслідкових відношеннях, а на випадкових асоціаціях. Наприклад, усіх осіб з великим лобом вони вважатимуть розумними, огрядних – добродушними, тих, хто має жорстке волосся, – хоробрими тощо.
На правильність сприймання партнера по спілкуванню суттєво впливає установка – попередньо сформована готовність сприймати іншого під певним кутом зору. Її дією можна пояснити ефект ореолу – приписування позитивних якостей особам, до яких суб’єкт сприймання ставиться позитивно, і негативних – тим, хто йому не подобається.
З установкою пов’язано і явище стереотипізації.
Стереотипізація (лат. stereos – твердий; гр. typos – відбиток, форма) – привнесення в образ партнера рис, якими наділяють представників певної професійної чи національної групи.
Стереотипізація виникає внаслідок узагальнення власного досвіду суб’єкта, до якого він приєднує відомості, одержані з інших джерел. Ці відомості бувають сумнівними або й хибними, тому й узагальнення можуть бути помилковими.
На формування образу сприймання людини може впливати і атракція.
Атракція (лат. attractio – притягування) – привабливість одного партнера по спілкуванню для іншого.
Формами атракції є симпатія, дружба і кохання.
Отже, у ситуації спілкування образ партнера виникає як результат комунікації, що регулює процес спілкування. Партнер постає не тільки як людина певного віку, статі, а і як особистість, що має лише їй властиві інтелектуальні, емоційні та вольові риси. їх пізнання є головним завданням міжособистісного розуміння.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...