Сприйняття – ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ВІДЧУТТЯ І СПРИЙНЯТТЯ
ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ВІДЧУТТЯ І СПРИЙНЯТТЯ
Сприйняття
Сприйняття відбувається на основі чуттєвих даних відчуттів. Під час сприйняття всі відчуття синтезуються, створюючи цілісні образи предметів та явищ. Але сприйняття водночас не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, які входять до його складу. У кожне сприйняття входить і відтворений минулий досвід, і осмислення сприйнятого, і
СПРИЙНЯТТЯ – це відображення у психіці людини предметів і явищ навколишнього середовища загалом під час їхньої безпосередньої дії на органи чуття. Воно постає як цілісне відображення предметів та явищ під час їхнього безпосереднього впливу на органи чуттів. Надалі цими образами оперують увага, пам’ять, мислення, емоції, почуття.
Як і відчуття, сприйняття
Фізіологічне підгрунтя сприйняття. Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітично-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.
Важливу функцію в процесі сприйняття виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприйняття. Вона робить предмет, який сприймають, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов’язує сприйняття з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню та осмисленню предметів, які відображаються. Вона регулює процес формування людського сприйняття.
У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних властивостей, якостей та ознак. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок взаємодії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових тощо.
Сприйняття виконує такі функції:
– загального орієнтування (у пізнанні, поведінці, естетиці);
– оцінювання (оцінку місцеперебування релевантних об’єктів, їхніх форм, величини, фізичних властивостей розташування один щодо одного, ситуативного значення, поведінкового, символічного або естетичного змісту);
– пізнавальна (відображення нових предметів і явищ, їх сутності, зв’язків між ними тощо);
– контролю практичної діяльності (під час створення нових об’єктів);
– регулятивна (регулювання поведінки і діяльності в процесі взаємодії з предметами та явищами).
Властивості та види сприйняття. Сприйняття кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань і досвіду людини. Людина сприймає предмет або явище в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв’язки.
Найважливішими особливостями сприйняття є:
– предметність;
– цілісність;
– структурність;
– константність;
– апперцепція;
– осмисленість;
– вибірковість;
– ілюзія.
Предметність сприйняття виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об’єкт, який має свій зміст, природу, призначення.
Предметність відіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів, тобто процесів сприйняття. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб’єкт має шукати нові способи сприйняття, які забезпечать правильніше відображення.
Цілісність сприйняття полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей.
Сприймаючи певний об’єкт, ми виокремлюємо його ознаки, аспекти, властивості й водночас об’єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.
Структурність сприйняття виявляється в тому, що, відображаючи предмети та явища в цілісності, людина виокремлює в них різні елементи, компоненти, підсистеми тощо.
Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Наприклад, на основі набутого досвіду, знань людина об’єднує окремі елементи в процесі сприйняття в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості. Сприймаючи окремо літаки, злітну смугу, ангари, радіотехнічні засоби та інше, ми визначаємо об’єкт як аеродром.
Константність – це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються.
Константність формується в процесі предметної діяльності та є необхідною умовою життя людини. Константність сприйняття забезпечується досвідом, що набувається в процесі індивідуального розвитку особистості й має велике практичне значення. Якби сприйняття не було константним, то під час кожного кроку, повороту, руху, кожної зміни освітлення ми б мали справу з новими предметами, переставали б упізнавати те, що було відоме раніше.
Апперцепція – це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань.
Апперцепція – одна з найважливіших особливостей сприйняття. Не саме око сприймає, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприйняття здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості людини, її бажання, інтереси, певне ставлення до предмета сприйняття.
Отже, сприйняття залежить від попереднього досвіду людини. Що більше людина обізнана з певним об’єктом, то повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприйняття цього об’єкта.
Осмисленість сприйняття полягає в тому, що відображені предмети та явища порівнюють з минулим досвідом людини, відомостями і знаннями про них, на основі чого виникає відповідне ставлення до них.
Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання, практична діяльність із ними. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує.
Узагальненість сприйняття – це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Певне узагальнення є в кожному акті сприйняття. Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань.
В акті сприйняття відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими предметами. Узагальненість є вищим виявом усвідомленого людського сприйняття. В акті сприйняття втілюється єдність чуттєвих і логічних елементів, взаємозв’язок сенсорної та мисленнєвої діяльності особистості.
Вибірковість сприйняття полягає в тому, що під час відображення предметів та явищ відбувається виділення одних щодо до інших. Це відбувається під впливом попереднього досвіду людини, її нахилів, інтересів, установок і потреб.
Вирізнення об’єкта визначають передусім об’єктивні його властивості й умови, в яких він сприймається. До них належить контраст об’єкта з тлом. На це зважають під час добору форми, кольору, літерного шрифту для вирізнення пішохідного переходу, транспортних знаків.
Ілюзіями називають неадекватні сприйняття, які неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії можуть зумовлювати різні причини. Однією з них є активізація старих тимчасових зв’язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях.
Існує чимало ілюзій, спричинених різницею в яскравості предмета й тла сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, ніж на менш темному.
Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Вони мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприйняття, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприйняття, образне передбачення побаченого, дефекти зору.
Але хоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприйняття можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприйняття.
Класифікація сприйняття. Сприйняття поділяють на види за кількома основами.
За провідним аналізатором виокремлюють такі види сприйняття: зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове.
Процес сприйняття здійснює зазвичай низка взаємодіючих аналізаторів. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається характером самого об’єкта.
В основу другого типу класифікації сприйняття покладено форми існування матерії: простір, час і рух. Відповідно виокремлюють такі види сприйняття: сприйняття простору, сприйняття часу і сприйняття руху.
За активністю сприйняття поділяють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне).
Ненавмисне сприйняття спричинено особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.
Навмисне сприйняття має іншу характеристику. Здійснюючи його, людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об’єкти сприйняття. Таким сприйняттям, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.
СПРИЙНЯТТЯ ПРОСТОРУ – це відображення у психіці людини розташування, величини, форми, об’ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі й у небі.
У процесі сприйняття простору розрізняють сприйняття величини, форми, об’ємності й віддаленості предметів.
Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити під час ознайомлення з формою, є контур. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур, і є неодмінною умовою створення образу форми предмета.
СПРИЙНЯТТЯ ЧАСУ – це відображення об’єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.
Фізіологічною основою процесу сприйняття часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються у людини. Воно здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші аспекти явищ об’єктивної дійсності.
Велике значення у сприйманні часу належить кінестезичному аналізаторові. Він виконує важливу роль у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, які послідовно змінюють один одного і мають періодичний характер.
СПРИЙНЯТТЯ РУХУ – це відображення зміни положення об’єктів у просторі. Воно дає змогу орієнтуватися у відносних змінах у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності.
Відомості про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити, в який бік летить літак, з якою швидкістю він рухається, куди спрямований удар ворога можна на підставі досвіду просторової орієнтації.
Ілюзія руху може виникнути за відсутності реального руху предмета, під час фіксованого погляду. Сприйняття руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним аналізаторами.
У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти в спостереження.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ – це цілеспрямоване планомірне сприйняття об’єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.
Спостережливість – це вміння вирізняти характерні, проте ледь помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов’язана з розвитком професійних інтересів особистості.
Контрольні питання:
– Розкрийте сутність інтраіндивідуальної під структури особистості.
– У чому виявляється пізнавальна діяльність особистості?
– Які психічні процеси забезпечують чуттєве пізнання світу?
– Які психічні процеси забезпечують абстрактне пізнання світу?
– Що таке подразник?
– Що входить до інтраіндивідуальної під структури особистості?
– Який зв’язок між складовими інтраіндивідуальної під структури особистості?
– Що розуміють під сенсорними процесами?
– Розкрийте єдність і відмінність понять “когнітивна сфера особистості” й “пізнавальна сфера особистості”.
– Дайте визначення поняття “відчуття”.
– Що становлять собою органи чуття?
– Що є фізіологічною основою відчуттів?
– Що таке рефлекторна дуга?
– Яким чином відбувається процес відчуття?
– Охарактеризуйте екстероцептивні відчуття.
– Охарактеризуйте інтероцептивні відчуття.
– Охарактеризуйте пропріоцептивні відчуття.
– Які різновиди відчуттів ви знаєте? Охарактеризуйте їх.
– У чому виявляються властивості відчуттів?
– У чому виявляються загальні закономірності відчуттів?
– Що становить собою абсолютний поріг чутливості?
– У чому виявляється поріг розрізнення?
– Що таке верхній абсолютний поріг чутливості?
– Яким чином виявляється нижній абсолютний поріг чутливості?
– Що становить собою адаптація?
– У чому виявляється сенсибілізація?
– Яким чином виявляється взаємодії відчуттів?
– Що таке контраст відчуттів?
– У чому виявляється синестезія відчуттів?
– Що становить собою психічний пізнавальний процес сприйняття?
– На основі чого відбувається сприйняття предметів та явищ?
– Яке фізіологічне підгрунтя сприйняття?
– Які властивості сприйняття?
– Яким чином класифікують сприйняття? Охарактеризуйте класифікацію сприйняття за провідними аналізаторами.
– У чому виявляється сприйняття простору?
– У чому виявляється сприйняття часу?
– У чому виявляється сприйняття руху?
– Коли сприйняття переходить у спостереження?
– Які основні типи сприйняття і спостереження вам відомі?
– Які функції сприйняття?
– Охарактеризуйте образ сприйняття.
Література:
Варій М. Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог, спеціальностей. – Львів: Край, 2005.
Веккер Л. М. Психические процессы: В 3 т. – Т. 1. – Л.: Изд-во Ленингр. у-та, 1974. Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С. Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.
Загальна психологія: Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: А. Г. Н., 2002.
Леонтьев А. Н. Эволюция психики. – М., 1999.
Лурия А. Р. Ощущение и восприятие. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1975.
Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. – К.: Форум, 2002.
М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.
Основи психології / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.
Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В. Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.
Психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.
Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001.
Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973.
Шостак В. И. Природа наших ощущений. – М.: Просвещение, 1983.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...