Стать як філософсько-антропологічна проблема
Філософія світ людини
Родова бівалентність людського буття: феномени чоловічого та жіночого
Стать як філософсько-антропологічна проблема
Передусім треба з’ясувати, чим філософсько-антропологічне розуміння статі відрізняється від медико-біологічного. Філософська антропологія розглядає чоловіче та жіноче як явища, пов’язані з особистісними проявами людини.
Як зрозуміти це? У низці публікацій автора цих рядків обстоюється думка про те, що глибинний сенс чоловічого начала у людському бутті виступає як духовність. Під
Взагалі слід зазначити, що розуміння філософської антропології як філософії статі, що долає чоловіко-центризм західноєвропейської філософської традиції, глибино співзвучне самій суті української ментальності з її шанобливим ставленням до жінки – матері й дружини, відчуттям у
Аргументуючи, Ю. Канигін цілком справедливо згадує про те, що саме Україна подарувала світові дуже багато жінок – політичних та культурних діячок.
Глибокі роздуми про метафізичну природу чоловічого та жіночого начал ми знаходимо в роботах Вол. Соловйова та М. Бердяєва. Порушує цю проблему і К. Юнг у своїх роздумах про архетипи Анімуса (Вічної Чоловічості, духу) та Аніми (Вічної Жіночості, душі). Ми розглянемо його позицію докладніше, коли аргументуватимемо висловлену вище ідею про можливість пов’язати чоловічість із духом, духовністю, а жіночість – із душею, душевністю.
Дотичними до нашої теми є міркування Е. Фромма про “матріархальний” та “патріархальний” комплекси людського буття. Перший грунтується на єдності людини з природою, іншими людьми, другий – на безмежному само – ствердженні – аж до знищення природи та людської єдності.
Дана проблематика активно розробляється в сучасній українській філософії – зокрема через з’ясування того, як у людському бутті взаємодіють “прогресистська” та “не прогресистська” тенденції, пов’язані з “матріархальним” та “патріархальним” способами людського світо-відношення. Переважання у сучасному світі “прогресистської”, чоловічо-патріархальної тенденції, представники і апологети якої говорять про історичну приреченість “не прогресистської” жіночо-матріархальної тенденції, зовсім не означає, що ми не повинні замислюватися над тим, “чи не є історично приреченим… прогресизм, принаймні у тих своїх різновидах, котрі пов’язані із техногенною цивілізацією”.
Звичайно, йдеться не про відмову від “прогресизму”. Така відмова є кінець кінцем відмовою від чоловічості у людському бутті. А це навряд чи можливо і, головне, навряд чи потрібно. Йдеться скоріше про гармонійне розв’язання контроверзи “прогресистське – не прогресистське”.
“Прогресистська” тенденція людського буття як тенденція чоловічості, що обмежена собою і замкнена на себе, з необхідністю приводить людство до фундаментальної екологічної, політичної та духовної кризи.
Отже, напружена колізія “прогресистської” і “не прогресистської” тенденцій буття людини є не просто теоретичною конструкцією. На сьогоднішній день вона виступає загострено – практичною проблемою, більше того, тою проблемою, від розв’язання якої залежить життя людського роду. Поєднання владних амбіцій людини щодо природи та обережного, стриманого ставлення до неї – умова виживання людського роду. Однак лише чітке усвідомлення аспектів указаної колізії як метафізично чоловічого (“прогресистського”, цивілізаційного) та метафізично жіночого (“не прогресистського”, природного) принципів людського буття відкриває можливість для її розгляду як такої, що внутрішньо властива людині, а тому має шанси бути розв’язаною у людській активності.
Таким чином, якщо чоловіче й жіноче начала у фізичній взаємодії породжують біологічне життя людського роду, то більш глибинна взаємодія чоловічого та жіночого означає постійне оновлення буття людського роду в його духовно-особистісних аспектах. Причому на сьогоднішній день ці аспекти як ніколи в історії стають фактором виживання людини на нашій планеті. Все це актуалізує розуміння природи чоловічого та жіночого у людському бутті й можливості їх мета – фізичної, мета-природної взаємодії. Враховуючи тяжіння антропологічної рефлексії до аналізу чоловічого принципу і домінування цього принципу донедавна, таку взаємодію можна по праву назвати відмітною ознакою сьогодення.
М. Шелер порушив дану проблему в ідеї “урівнювання чоловічого та жіночого в людстві”. На його думку, у XX столітті принципово змінилися відносини чоловічого та жіночого начал, бо жіноче, яке перебувало у сутінках протягом століть, вийшло на перший план. Воно настійно вимагає врахування своєї своєрідності.
Проте проблема взаємодії чоловічого та жіночого є проблемою не тільки нашого часу. Це вічна проблема людського буття, яка потребує свого розв’язання на кожному етапі людської історії. Вона є настільки глибинною, що її розв’язання кожен раз породжує нові трагічні колізії. Глибинно-буттєвісний характер відносин чоловіка і жінки яскраво зобразив Е. Фінк. У роботі “Основні феномени людського буття” він пише, що розломленість людського буття на фрагментарні форми життя, чоловічу та жіночу, є чимось більшим, аніж просто випадковим біологічним станом або суто зовнішньою зумовленістю психофізичної організації: подвійність статей належить до буттєвого ладу нашого існування.
Розуміння необхідності виходу із замкненості суто “прогресистського” світо-відношення, спрямованість за межі однобічності такого світо-відношення породжує більш уважне ставлення до людського світо-відношення як амбівалентного та біполярного. Все це робить філософсько-антропологічний дискурс об’ємнішим та розважливішим, робить його тим розмислом, що вийшов за межі “фалоцентризму”, “патріархалізму” та “прогресизму” з його цивілізаторським оптимізмом. Філософська антропологія як філософія статі відтворює глибинну приреченість людської екзистенції поділятися на статі як шляхи буття і зображує необхідність внутрішньої, особистісної комунікації між цими шляхами буття, рівновага яких і становить по-справжньому людяне буття.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...