Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Ставлення суспільства до діяльності М. Хрущова

Ставлення суспільства до діяльності М. Хрущова

Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х – середина 1960-х років)

§ 11. ПЕРШІ КРОКИ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

3. Ставлення суспільства до діяльності М. Хрущова.

Подальші кроки на шляху десталінізації України були зроблені після XX з’їзду КПРС. Висока політична активність населення, насамперед інтелігенції, викликала дедалі більше занепокоєння в певної частини керівників. Після вибуху непокори в Угорщині розпочалося згуртування “сталінської гвардії”.

У червні 1957 р. на засіданні Президії та пленумі ЦК КІІРС вона спробувала усунути від влади М. Хрущова, а також змінити склад керівних партійних органів. Проте вимоги сталіністів не знайшли підтримки: група В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова і Д. Шепілова зазнала повної поразки, а її учасників виключили зі складу ЦК КПРС за антипартійну діяльність. Так завершився ще один етап боротьби в найвищому ешелоні партійного керівництва. За звичним сценарієм партапарату на заводах і фабриках, в установах, наукових і навчальних закладах організовувалися збори та мітинги, на яких доповідачі висловлювали обурення з приводу

розкольницької діяльності антипартійної групи. На зборах партактиву Києва лунали заклики до єднання партійних рядів.

Микиту Хрущова підтримали члени ЦК КПРС, міністр оборони маршал Г. Жуков, керівництво компартії України. Більше того, йому вдалося зміцнити своє становище, оскільки в 1958 р. він став головою Ради міністрів СРСР. Це означало остаточне переміщення центру влади в партійні структури. Микита Хрущов зосередив у своїх руках величезну владу, оскільки одночасно очолював партію (як перший секретар ЦК КПРС) та уряд (як голова Ради міністрів СРСР). Таке рішення остаточно ліквідувало принцип “колективного керівництва”.

Боротьба з культом особи Сталіна в 1956-1964 pp. стала значно послідовнішою та набула нових форм. Відтепер у засобах масової інформації (ЗМІ) засуджувався не тільки абстрактний культ особи, а й конкретні прорахунки та злочини, пов’язані з перебуванням при владі Й. Сталіна.

Почалося перейменування географічних назв, пов’язаних з ім’ям Й. Сталіна та його соратників. У 1956 р. з мани м. Львова зник Сталінський район. У березні 1958 р. м. Ворошиловград перейменоване на Луганськ. З назв деяких виборчих округів по виборах до Верховної Ради УРСР зняли імена В. Молотова і Л. Кагановича.

Ще однією ознакою демократизації суспільства в період “хрущовської відлиги” стало широке залучення громадськості до вирішення важливих суспільних проблем. Сюди входили заходи щодо зміцнення законності, участі громадян в охороні громадського порядку, утворення системи народного контролю.

На межі 1950-1960-х років у партійному керівництві стала популярною ідея поступової передачі функцій державних органів влади громадським організаціям. З метою перевиховання осіб, які вчинили злочини, наприкінці 1950-х років почали широко застосовувати практику їх передавання на поруки трудовим колективам. Для боротьби з вуличною злочинністю організовували народні дружини. У 1962 р. учасників народних дружин фактично зрівняли в правах з працівниками міліції. Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років розпочалися кампанії боротьби з дармоїдством і паразитичним способом життя, проти розкрадання соціалістичної власності. У цей період активно діяв народний контроль – система органів, що поєднували державний контроль із громадським на підприємствах, в установах, організаціях, колгоспах.

Критика культу особи ще гостріше пролунала на XXII з’їзді КПРС, який відбувся восени 1961 р. На ньому ішлося не тільки про Й. Сталіна, а й про злочини його активних помічників, зокрема Л. Кагановича. Саме тоді була оприлюднена правда про його злочинну діяльність в Україні, зокрема як організатора голодоморів, а час секретарювання названо “чорними днями”. З доповіддю виступив перший секретар ЦК Компартії України М. Підгорний, який охарактеризував діяльність Л. Кагановича в Україні. З’їзд підтвердив курс на відновлення законності та розширення соціалістичної демократії. У повсякденну практику почало входити всенародне обговорення проектів законів, а також інших питань життя країни. Однак у цілому механізм державно-політичного управління діяв постарому, зберігаючи тоталітарний характер.

Делегати XXII з’їзду КПРС одностайно висловилися за перепоховання Й. Сталіна на Красній площі. Згодом почали демонтувати пам’ятники Сталіну, закривалися музеї, перейменовувалися фабрики й заводи, колгоспи і радгоспи. У листопаді 1961 р. указом Президії Верховної Ради УРСР Сталінська область була перейменована на Донецьку, а м. Сталіно – на Донецьк. Однак процес десталінізації здійснювався непослідовно, часто підпорядковувався тактичним політичним потребам і розрахункам, що відображало пересічність хрущовського правління й суперечливу натуру самого реформатора.

Історичний факт

З’їзд обговорив питання “Про програму Комуністичної партії Радянського Союзу”. Микита Хрущов заявив, що програма будівництва матеріальної бази комунізму розрахована на 20 років, а наприкінці цього періоду “нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі”. На початку 1960-х років ставлення суспільства до політики М. Хрущова суттєво погіршилося. Незадоволення людей зросло після того, як воно відчуло наслідки аграрної кризи початку 1960-х років. Зменшилася кількість продуктів у магазинах, виникали великі черги. Хліб почали випікати з домішкою кукурудзяного борошна. У 1962 р. держава підвищила роздрібні ціни па масло на 50 %, на м’ясо на 25-40 %. Це викликало значне невдоволення народу, особливо робітників, які вийшли на масові акції протесту в Кривому Розі, Одесі, Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві, Жданові, Донецьку та інших містах. Розчарування наростало також у середовищі інтелігенції та селянства.

Управлінськими рішеннями М. Хрущов налаштував проти себе партійний і адміністративний апарат, що призвело до нового загострення боротьби за владу.